Ця війна змінила багатьох людей, їхні життя, думки, погляди... Війна несе багато суму та болю. Але життя і любов перемагають завжди. Це історія кохання волонтерки і військового від першої особи, від Наталії... Особиста історія не лише ніжного почуття, а й думок, рішучих дій і людських цінностей.
«У 2015 році відкрився волонтерський пункт відпочинку для військових на Південному київському залізничному вокзалі. Я прийшла туди на чергування в березні 2017-го. Тут познайомилась із неймовірними людьми! Наші воїни-захисники, волонтери, всі небайдужі, хто допомагав нам постійно, — всі ці люди є головною цінністю нашої країни.
Мій рідний брат тоді був на сході, а я хотіла у важкий для моєї країни час хоч чимось бути корисною, бо байдужість — це навіть страшніше за ворога.
28 липня 2017 року, в одне з моїх нічних чергувань, зайшов військовослужбовець «Айдару», щоб зачекати свій вранішній потяг у напрямку Одеси. Як виявилось потім, Денис їхав із зони АТО (тоді ще) у коротку відпустку додому. Увагу привернув теплий добрий погляд його карих очей.
Наше спілкування почалось, як завжди, стандартно: може, кави/чаю? Уже за годину спілкувались, ніби знайомі сто років, розповідали смішні історії, дивились фото. Ось так у розмовах і минула ніч. Вранці закінчувалась моя зміна, а на Дениса чекав потяг. Ми обмінялись телефонами. Коли закінчилась відпустка, Денис приїхав, і ми цілий день пішки гуляли по Києву, а ввечері мій Захисник поїхав на схід. Потім були дзвінки, смс, чекання, хвилювання, відсутність зв’язку, моя поїздка на Донбас.
24 жовтня 2017-го загинув побратим та кращий друг Дениса. На моїй рідній Вінниччині ми разом проводили в останню путь Ярослава... Денис не став більше продовжувати контракт та на Різдво, 7 січня 2018-го, повернувся до мене у Київ. Наступного року 21 серпня (через рік після знайомства) одружились.
Уже восени, через кілька місяців після РАЦСу, Денис прийняв рішення знову їхати на війну, підписав контакт, і ось я знову чекаю на нього.
Чому саме він? Із ним мені нічого не страшно, я насправді почуваюся, як за кам’яною стіною. Денис навчив мене цінувати час та радіти кожній миті життя. Ми щасливі. А ще окрім кохання нас об’єднують спільні цінності. Справжні, ті, які змушують робити певний життєвий вибір».
Катерина КОТЕНКО,
«Крила воїнів» — група волонтерів пункту відпочинку
на залізничному вокзалі Києва.
