На знімку: у цьому будинку у Вінниці, де нині музей Михайла Коцюбинського, з’явилася на світ племінниця письменника Михайлина.

Фото надано автором.

Присвоїти ім’я лауреата Шевченківської премії, премій Василя Стуса та Олени Теліги літературознавця покоління шістдесятників Михайлини Коцюбинської бібліотеці-філії № 1 у Вінниці запропонувала знана поетеса і громадський діяч Ніна Гнатюк.

Свою пропозицію вона озвучила на відзначенні 155-ї річниці Михайла Коцюбинського біля його пам’ятника у місті над Південним Бугом.

— Поруч садиба-музей Великого Сонцепоклонника, саме в цьому домі з’явилася на світ племінниця письменника Михайлина Коцюбинська, — каже Ніна Гнатюк. — Раніше, пригадую, у приміщенні садиби-музею містилася бібліотека. Нині вона навпроти уже в іншій будівлі. У радянські часи книгозбірня мала ім’я Крупської. Звісно, дружина Леніна ніколи не була у Вінниці, тому не мала жодного стосунку до згаданої читальні.

Раділа квітам, торкалася старої липи

Поетеса привселюдно запропонувала міській раді розглянути питання про присвоєння імені Михайлини Коцюбинської бібліотеці-філії № 1.

Журналіст «Голосу України» поцікавився у неї, чому виникла така ідея.

— Це було б справедливо і дуже людяно, — каже Ніна Гнатюк. — Тут музей-садиба, тут пам’ятник Коцюбинському, проспект його імені, рукою подати до державного педуніверситету, що теж носить його ім’я, у цей квартал органічно вписалася б і книгозбірня з ім’ям Михайлини Коцюбинської.

Як пояснила співрозмовниця, під час свого виступу на урочистостях вона звернула увагу на присутність представників міської влади.

— Коли ще трапиться така нагода донести до них свою пропозицію, — продовжує Ніна Гнатюк. — Така думка у мене з’явилася давно. Мабуть, ще відтоді, як Михайлини не стало. Уявляла, як вона, будучи дитиною, тягнулася рученятами до книжок у цьому будинку. Мусить хоча б пам’ять залишитися.

Ніна Гнатюк була знайома з Михайлиною Коцюбинською. Разом брали участь у різноманітних заходах, зокрема, у музеї-садибі Коцюбинського. Звертала увагу, з яким трепетом жінка переступала поріг будинку, в якому з’явилася на світ. Раділа квітам на подвір’ї, торкалася руками старої липи... Співрозмовниця нагадує, що батько Михайлини пан Хома був першим директором Вінницького музею Коцюбинського.

Тоді ж, після свого виступу біля пам’ятника Коцюбинському, Ніна Юхимівна підійшла до представників міської влади. Продовжила розмову щодо своєї пропозиції. Каже, вони з розумінням поставилися. Погодилися, що така ініціатива слушна й заслуговує на увагу. Обіцяли розглянути її.

«Я вибираю ідеали»

— Дуже добре знаю наших чиновників, розумію, що для них більше значать папери, аніж слова, — продовжує Ніна Гнатюк. — Тому підготую листа з Інституту літератури імені Шевченка з такою само пропозицією. Саме в цьому науковому закладі багато літ працювала Михайлина Коцюбинська. Попрошу директора інституту академіка Миколу Жулинського підписати його і привезу до Вінниці. Сподіваюся, що після того влада позитивно відреагує на присвоєння її імені бібліотеці.

Михайлина Коцюбинська народилася 1931 року у Вінниці. Відома як дослідниця текстів і листів Василя Стуса. Вона упорядник багатотомника творів Василя Стуса, працювала над 10-томником В’ячеслава Чорновола.

Автор книжок «Образне слово в літературному творі», «Література як мистецтво слова», «Етюди про поетику Шевченка», «Мої обрії».

Радянська влада вимагала від неї відректися від Стуса, інших шістдесятників, з якими підтримувала тісні зв’язки. Влада втручалася в її особисте життя. Їй не дали змоги одружитися з письменником-дисидентом Борисом Антоненком-Давидовичем. Його силою помістили у психіатричну лікарню. Михайлина так і залишилася сама. Взяла на виховання дівчинку Тетянку.

Врешті-решт, їй поставили умову: або зречення, або позбавлять роботи і відправлять слідом за дисидентами. «Я вибираю ідеали», — відповіла Михайлина.

Її життєва зоря згасла 7 січня 2011 року. Ім’я збережеться для наступних поколінь у місті над Південним Бугом у назві книгозбірні, де є також твори Михайлини Коцюбинської.