На знімку: представники місцевої влади обговорили проблеми розвитку сільських територій краю на колегії ОДА.

Фото автора.

Хмельниччина завжди вважалась аграрним краєм. І сьогодні в області налічується 1433 сільські населені пункти, в яких живуть понад 542 тисячі осіб. Це 42 відсотки від усіх мешканців області. Тож те, як живеться і працюється селянам, має бути віддзеркаленням благополуччя цілого краю. І навпаки: проблеми кожної з 51 новоствореної ОТГ — це негаразди в житті кожної сільської родини. Нікому не хочеться жити в злиднях, безробітті, непевності у завтрашньому дні. Але як вивести кожне село на належний рівень достатку? Відповіді на це запитання намагається знайти обласна влада.

Попри те, що в області впевнено панують великі аграрні компанії, господарства населення виробляють значну частину загального аграрного валового продукту. Саме на них припадає понад одинадцять відсотків загального збору зерна. А їх частка у зібраному врожаї картоплі, плодів та овочів становить відповідно 90—99 відсотків. Саме завдяки цьому Хмельниччина забезпечена фруктами, ягодами, городиною майже на 130 відсотків.

І це далеко не все, що дає село. Із загального обсягу виробленого молока дві третини припадає на приватний сектор, більше половини від загального виробництва м’яса — теж із домашніх господарств.

Здавалося б, сільський люд зробив усе, щоб прогодувати не тільки себе, а й усі міста та містечка. Вже традиційно селяни добре потрудились і були б не проти отримати прибутки від своєї роботи. Але більше праці — зовсім не означає більше грошей. Тож зацікавленість у тому, щоб і надалі високо тримати виробничу планку, потроху спадає. Дається взнаки і те, що тих, хто готовий жити і працювати на землі, стає дедалі менше. А старшому поколінню вже просто не під силу втримувати колишні рекордні трудові позиції.

Тож потихеньку селяни згортають своє виробництво. Тільки з початку року на Хмельниччині поголів’я великої рогатої худоби в їхніх хлівах зменшилося на 5,8 тисячі: корів — на 3,3 тисячі. Свиней поменшало майже на 11 тисяч.

Меншим стає і врожай на городах. Приміром, виробництво картоплі в нинішньому році скоротилося на чверть. І це не тільки тому, що був поганий врожай, а ще й тому, що садили на шістсот гектарів менше. І якщо темп зростання виробництва валової продукції на сільгосппідприємствах становив понад 108 відсотків, то в господарствах населення фіксується падіння до 94 відсотків.

Роботи багато — заробляти ніде

Чому так трапляється, однозначно відповісти складно. Але з-поміж іншого не відкинеш той факт, що попри постійну зайнятість офіційну роботу і надійні заробітки у селі практично не знайти. А коли так, то молоді і сильні просто змушені залишати свої паї, садки та городи і мандрувати по світах у пошуках стабільності й високих заробітків. А з самими пенсіонерами не тільки розвивати, а й просто утримувати ці території стає дедалі важче.

— Сьогодні потужні агрохолдинги впевнено господарюють практично у всіх районах області, — зазначив т. в. о. голови ОДА Володимир Кальніченко. — Вони вирощують рекордні врожаї, знають шляхи їх збуту, впевнено почуваються на ринках і в результаті мають хороші прибутки. А що з того отримує наш селянин? Плату за пай? Добре, що вона є. Але цього мало. Цими копійками село не піднімеш. Тож треба шукати варіанти продуктивнішої співпраці між великими орендарями і тим, хто передає їм свою землю для обробітку.

І сьогодні існує практика соціальних угод, коли орендарі надають певну матеріальну допомогу селам, де вони працюють. Але цього вкрай мало. Такими виплатами село не підняти. Треба створити умови, коли воно змогло б саме заробляти на себе. Тож прозвучала пропозиція оцінювати роботу орендарів не тільки за їх валовим виробництвом продукції, сумою плати за паї чи сплачених податків, а ще й за кількістю створених робочих місць на сто гектарів орендованих площ.

Це справді вкрай важливо. Бо тепер похвалитись тим, що на місцях створюється достатня кількість робочих місць, не може практично жоден із районів. І саме це є головною причиною того, що населені пункти порожніють, а то й просто щезають.

І тут особливо похвалитись нічим. З початку року в агросекторі краю загалом з’явилось аж... 172 робочі місця. Для десятків тисяч людей, котрі їх потребують, краплина в морі.

Щоб мати — треба докласти рук

У серпні у сільському господарстві області офіційно працювала майже 21 тисяча осіб. Нарахований фонд заробітної плати цих працівників з початку року становив майже 1,4 мільярда гривень. Це та основа, з якої сплачуються податки і наповнюється місцевий бюджет. І хоч ці суми мільярдні, проте насправді вони не відповідають потребам. У результаті переважна більшість сільських бюджетів дуже скромна, якщо не сказати бідна. І коли йдеться про ремонти доріг, водогонів, будівництво чи утримання закладів соціальної сфери, освіти, культури, грошей катастрофічно не вистачає.

У такій ситуації сільські готові йти з простягнутою рукою до районного керівництва, а воно — до обласної влади, прохаючи про грошову підтримку, бо самі не справляються з фінансовими викликами. Але ж де там, «нагорі», візьмуться гроші, якщо їх не зароблять на землі?

— Хто, як не сільські голови, керівники ОТГ та районів, має подбати про розвиток своїх територій? — запитує очільник краю. — Розумію, що неможливо в один день чи й рік створити одразу тисячі нових робочих місць. Про такі цифри не йдеться. Але з чогось починати треба, а не спостерігати, як ситуація котиться до гіршого. Для чого ж тоді місцева влада? Що зробила вона, аби допомогти людям з організацією власного бізнесу, створенням сімейних ферм, кооперативів?

Усім хочеться, щоб бюджет села, громади був якомога більшим. А де взяти кошти для його наповнення, як не самостійно заробити? Іншого виходу просто не існує.

В ОДА називають цікаві пропозиції, які вже надійшли від інвесторів, готових створювати сімейні молочні ферми. Потужна компанія обіцяє підтримку тим родинам, що беруться за цю справу. Мало того, є домовленість про можливе їх об’єднання у кооператив, а це — вже зовсім інший рівень співробітництва, значно ширші бізнесові й фінансові можливості. Та, на жаль, навіть такі прогресивні ідеї не знаходять достатньо активного відгуку на місцях. Сьогодні на всю область лише шість родин наважилось на створення таких ферм. Іще дві-три готові стати на цей шлях. Та це краплина в морі порівняно з тим, скільки родин могло б створити свій власний бізнес і заробляти на ньому. Бо врешті-решт це і є той шлях, який може допомогти селу вирватись із лабет бідності та безперспективності.

Можна багато розмірковувати про недосконалість законодавства чи нестабільність економіки, які заважають розвитку сіл. Але варто замислитись і над тим, чому село народжує дедалі менше активних та ініціативних людей.

Не можна сказати, що в області не підтримують тих, хто таки хоче працювати. Приміром, з початку року фінансову допомогу одержали понад дві сотні фермерських господарств —більш як на дев’ять мільйонів гривень. Знаходили кошти у своїх бюджетах для такої підтримки і у цілому ряді районів. Суми виділяли не такі масштабні — 30—70 тисяч гривень, але ділились, чим могли. І це також підштовхнуло до розвитку інфраструктури аграрного ринку, яку в області представлено сільськогосподарськими обслуговуючими кооперативами. Зокрема для надання послуг особистим селянським господарствам у дев’яти районах працює півтора десятка сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Серед новацій останніх років — 26 підприємств, сертифікованих на право органічного виробництва за різними напрямами діяльності. Область може похвалитись і 56 агрооселями, які надають послуги з сільського зеленого туризму.

Все це зразки того, яким багатогранним може бути сільський бізнес. Але говорити про те, що впровадження різних інновацій стало загальною практикою, ще дуже рано.

Обласна влада це добре розуміє. Як і те, що село — не тільки територія виробництва, а ще й місце, де живе ледь не половина населення краю. Тож треба добре думати над тим, як поєднати аграрний бізнес з успішним розвитком громад. Саме таке завдання стоїть перед тими, хто уособлює владу на всіх рівнях.