Культурно-діловий центр «Мануфактура».
Польський Лодзь завжди славився як місто фабричне, а вироби місцевих текстильних фабрик розходилися зарубіжжям. Проте настали складні 90-ті роки, впав попит, і фабрики почали масового закриватися, а люди виїздити в інші міста, або й країни у пошуках кращої долі. Так тривало кілька десятиліть. Проте нині поляки, звісно, не без допомоги Європейського Союзу, розпочали активно відбудовувати занедбані підприємства. Щоправда, тепер ці об'єкти мають інше призначення, а програма називається, можливо, не всім відомим словом – ревіталізація. На таких об'єктах побували журналісти провідних українських ЗМІ у рамках Польсько-українського туристичного форуму, що відбувся у Варшаві й Лодзі.
Приїздять, щоб глибше зрозуміти своє коріння
Але про все по порядку. Наш маршрут розпочався зі столиці Польщі. І хоч усі туристи прагнуть відвідати Краків, а про Варшаву кажуть: ну, що там дивитись, це ж лише повоєнна відбудова. З другим погоджусь, а от «подивитись» є на що. Зокрема зачаровує відновлений Королівський палац. До речі, зруйнували Варшаву не без дружньої «допомоги», бо радянські війська просто чекали, коли охоплене повстанням місто фактично сплюндрують гітлерівці, і лише тоді увійшли сюди, так би мовити, визволителями. Польські ж повстанці 63 дні тримали оборону, бо не хотіли бути ні під німецькою, ні під радянською окупацією. Тому, каже гід Наталія Романів, у Польщі не святкують День Перемоги, натомість ушановують пам'ять загиблих. На честь цих подій тут спорудили меморіальний комплекс.
Із часів повоєнної відбудови у Варшаві також привертає увагу Центр культури і мистецтв, так званий Будинок Сталіна. Кажуть, це єдина споруда, яка не має свого кошторису. А все тому, що коли керівництво Радянського Союзу кинуло клич відбудувати зруйноване місто, сюди зі своїми матеріалами прибули посланці з усіх республік. Тепер це приміщення активно використовують для усіляких культурних і суспільно важливих заходів. Проте не обходиться і без курйозів. Приміром, один із російських туристів дуже хотів привезти цеглину, бо з місцевих ЗМІ почув, що поляки хочуть будівлю знести. Екскурсоводу довелося пояснювати, що все буде гаразд. До речі, на замітку нашим можновладцям: у Польщі всі споруди, яким понад 50 років, вважаються історичними і, щоб перебудовувати чи зносити подібні об'єкти, потрібно пройти дуже серйозні процедури.
Якщо ж говорити про інші історичні місця, то в польській столиці варто відвідати музей Шопена, ну а якщо ви обмежені в часі, то про нього розповість його музика. На шістнадцяти локаціях по всьому місту розмістили лавочки, натиснувши кнопку на яких, ви почуєте геніальну музику.
Та найбільш вражаючим у Варшаві є музей ПОЛІН, що означає – тут твоя земля, тут ти можеш відпочити. Його збудували нещодавно, і присв'ячений він історії єврейського народу, адже в довоєнній Польщі, як відомо, проживало 3,5 мільйона євреїв – фактично половина нинішнього Ізраїля. Тут було 100 синагог, виходило 120 газет на івриті. Словом, до 1937 року євреям тут жилося дуже добре. Тому в музеї намагаються показати не Голокост, а загалом історію життя цього народу. Не дивно, що найбільшу частину відвідувачів становлять молоді люди з Ізраїля. Фактично це – ідеологічний туризм, каже Наталя Романів. По закінченню школи вони приїздять сюди за державною програмою, аби глибше зрозуміти своє коріння. До речі, були приємно здивовані і ми, бо аудіогіди тут є й українською мовою. А ще в музеї ПОЛІН відтворено дерев'яне склепіння синагоги із міста Гвіздець, що на Івано-Франківщині (на знімку). Є також зал, присвячений повстанню Хмельницького, що так чи інакше зачіпало і єврейське населення.
На виході ж із музею стоїть меморіальний камінь – перший післявоєнний пам'ятник євреям. Він увічнює повстанців єврейського гетто. Сам же будинок музею виконано в досить незвичній формі куба, і він не запрошує, а навпаки застерігає, а на зворотному боці розбито сад – символ життя.
Як старі підприємства перетворити на привабливі об'єкти
Тим часом ми переїздимо до Лодзя. Це місто фактично не постраждало під час Другої світової війни, утім розруха прийшла до нього набагато пізніше – вже в 90-ті роки минулого століття. А все тому, що місто спеціалізувалося виключно на одній промисловості – легкій, і коли відпала велика потреба в текстильних виробах, виробництва почали потроху занепадати, аж доки не зупинилися. Нині в Лодзі працює кілька невеликих фабрик, а приміщення провідних тривалий час стояли пустками. Але поляки вирішили відродити їх в інших іпостасях. Приміром, на території колишньої фабрики Ізраїля Познанського тепер зосередилися ділові центри й музеї, торгові ряди і кінотеатри, гамірні паби і фешенебельні ресторанчики та кав'ярні, а ще багато активностей (на знімку: культурно-діловий центр «Мануфактура»). При цьому тут у різну пору року почуваєшся по-різному. Наприклад, улітку Лодзь у «Мануфактурі» засмагає. І це нічого, що місто далеко від моря. На його площу завозять величезні пальми, розставляють бунгало і шезлонги, а ще насипають піску. І чим не пляжний відпочинок? А от узимку Ринкова площа покривається льодом і сюди залюбки приїздять покататися на ковзанах. Катаються як аматори, так і професіонали.
Нам же було цікаво завітати до музею. Він розташований у колишніх цехах і показує дуже наочно процес перетворення бавовни на тканину. Ще одна родзинка цього комплексу – басейн на даху. Колись тут розташовували резервуари пожежної частини, і реставратори вирішили не винаходити велосипед, а пристосували приміщення під басейн. Щоправда, зробили його скляним, навіть дно. Тож, плаваючи там, можна споглядати, що робиться навкруг. До того ж на тлі суцільної старовинної червоної цегли новітня споруда виглядає досить креативно. Приваблює в Лодзі й Палац Познанського (на знімку зверху). Тут тепер, як кажуть місцеві, знаходиться їхній Лувр.
У Лодзі також можна побачити, як стару електростанцію перетворити на центр науки і техніки. Вона працювала до 2000 року, але після закриття об'єкт не порізали на металобрухт, не роздали під оренду окремим офісам і фірмам. Тепер тут можна познайомитися не лише з історією електроенергетичної галузі. Школярам тут буде цікаво провести різноманітні хімічні та фізичні досліди в сучасних лабораторіях, а ділові люди обирають локації для проведення конференцій, симпозіумів тощо.
Другу ж частину об'єкта віддали під сучасну обсерваторію, доступ до якої теж мають усі бажаючі. Кошти на таке перевтілення частково надав Євросоюз, решта джерел фінансування із місцевого та державного бюджетів. Утім, поляки кажуть, що, завдяки затребуваності об'єкта, їх мають намір дуже швидко повернути. Зокрема і за рахунок туризму, як ділового, так і звичайного. Власне, така відбудова і розрахована на приваблення відвідувачів.
Пройтися іменною бруківкою і скуштувати журика
Заохочують туриста однак не лише культурними об'єктами, а й роблять акцент на гастрономічну складову. Варто зазначити, що кухня в Польщі досить різноманітна, а порції, таке враження, розраховані, щоб наїстися вдвох. Загалом тут ставка – на автентичні польські страви, доповнені якимись незвичними родзинками. Так до знаменитого журика, що готується на основі житньої закваски, нам замість копчених ковбасок поклали копчений сир. А смалець вам подадуть із яблуками та гірчицею на дуже смачному і хрумкому шматочку житнього хліба.
Дуже поширене в Польщі крафтове пиво. Так Міхал Вжешкевич, до речі, який раніше працював у сфері туризму, варить його з найрізноманітнішими фруктовими ароматами. І, як поділився з нами, для цього зовсім не треба додавати цитрини чи грейпфрути. Такого ефекту досягають завдяки різновидам хмелю. Пивовар також здивував рекомендацією спробувати пиво з десертом. Солодке, каже, особливо смакує з насиченим темним напоєм.
Якщо ж ви стомитеся від відвідин музеїв, у Лодзі є де прогулятися. Головна вулиця міста – Пьотрковська – має протяжність у чотири з половиною кілометри, і поляки стверджують, що це найдовша вулиця в Європі. Так це чи ні, сперечатися не буду, а от прогулянка вулицею була дуже приємна. Бо тут добре збереглися старовинні будинки, чимало скульптур й артобє'ктів. А ще туристи полюбляють цю вулицю за численні бутики, ресторанчики, паби. Тут також знаходиться алея зірок. Це й не дивно, адже польський кінематограф дав світові багато знаменитостей. Про них і загалом про кіновиробництво можна дізнатися в Музеї кінематографії, що розташувався на території кінофабрики.
Ще одна родзинка вулиці Пьотрковської – її більша частина вимощена іменною бруківкою. Половину таких цеглинок викупили самі лодзенці, аби в такий спосіб увічнитися, а другу половину виготовили коштом місцевого бюджету, і тут викарбували імена людей, які творили славу міста.
Словом, Лодзь запрошує. Як зазначив голова правління Лодзинської туристичної організації Томаш Коралевський, якщо 2016 року Лодзь відвідало 700 тисяч туристів, то в 2018-му їх було вже 1 млн. 23 тисячі, а цього року сподіваються цифри значно перекрити. Може, саме з цією метою вокзал у Лодзі (на знімку) збудувати за найсучаснішими технологіями і з розмахом та надією, що з кожним роком сюди прибуватиме дедалі більше відвідувачів, а самі поляки почнуть повертатися із заробітків і знаходитимуть достойну роботу в себе вдома.
Гарний приклад для наслідування. Чи не так?
Автор висловлює щиру подяку представництву Польської туристичної організації в Києві за організацію поїздки.
Фото автора та з доступних ресурсів.
