Віталій Кириченко — депутат міської ради з Корсуня-Шевченківського на Черкащині. Він має гарну, дружну родину. Разом із жінкою Юлією виховують двійко дітей — Аню та Олексійка (на знімку).
— Здається, це було зовсім недавно, — пригадує Віталій. — Корсунь-Шевченківська гімназія, Київський політехнічний інститут. Із дипломом інженера-радіотехніка мріялося про роботу на сучасному підприємстві, нові технології, професійне зростання. Та доля розпорядилося по-своєму...
Молодий інженер свідомо поміняв свій життєвий курс. На той час батьки зайнялись хліборобською справою та вирощуванням овочів на орендованих паях і потребували допомоги. Віталій без вагань приєднався до сімейного бізнесу, підставив, як він каже, батькові плече. За ним відклала у бік диплом менеджера й молода дружина Юлія: «Я не могла не піти за чоловіком». Прилучилися до батьківської справи також Віталієва рідна сестра Олена та її чоловік Андрій.
Нині велика фермерська родина Кириченків вирощує та постачає на місцевий ринок помідори, капусту, інші овочі й навіть кавуни. Причому саме їм, а не завезеним, віддає перевагу багато містян. Популярний у власників земельних ділянок і магазин Кириченків із насінням городніх культур, добрив та засобів захисту рослин. У крамниці працює мама Віталія. Валентина Петрівна та її помічники завжди дадуть вичерпну інформацію про товар, порадять, як краще виростити городину самому.
Праця на землі стала для Віталія не тільки джерелом існування, а й імпульсом для розвитку. Чимало знань з агрономії та агротехніки почерпнув від батька, Олександра Михайловича, агрохіміка-грунтознавця за фахом. Багато потрібної інформації дає йому участь у навчальних програмах та семінарах в Україні та за кордоном. Про серйозне, вдумливе ставлення Віталія до своєї справи свідчить такий цікавий факт: щоб грамотніше впливати на вирощування врожаїв, він навіть метеостанцію придбав для аналізу та контролю природних умов.
Багато часу молодого підприємця займає громадська робота. Віталій три роки виконує депутатські обов’язки у міській раді. У попередньому скликанні був депутатом райради. На запитання, чи виправдав очікування виборців, відповідає делікатним: «Стараюсь». І пояснює: у багатьох людей викривлене поняття про депутата, вони не знають його функцій, мало обізнані, чим народні обранці займаються у комісіях, про що на сесіях дискутують по півдня...
А загалом, зазначає, люди прагнуть зручних, цивілізованих умов життя і у досягненні цієї мети найчастіше бачать помічником депутата. Пару тижнів тому Віталій організував вивезення опалого листя з вулиць свого округу, щоб люди його не спалювали і не отруювали повітря. Крім того, вдалося вирішити ще кілька проблем благоустрою. Наприклад, заасфальтували два узвози до річки Рось, які в негоду ставали непроїзними і непрохідними. Заасфальтували вулицю Некрасова, жителі якої вже не вірили, що побачать тут асфальт. Це саме ті питання, що їх найчастіше люди порушували під час передвиборних та наступних зустрічей.
— А взагалі я йшов на вибори до міської ради з думкою змінювати життя міста, — щиро каже Віталій Кириченко. — Мені так хочеться, щоб Корсунь-Шевченківський був схожим на невеличкі європейські міста: впорядкованим, затишним, безпечним, у якому людям живеться комфортно і спокійно. Серед депутатів у мене виявилося багато однодумців, от ми й робимо свої маленькі кроки вперед. Їх люди бачать і цінують, хоча більше критикують. Для таких міст, як Корсунь, важливим є закріплення та розвиток молодих сімей. Мені подобається європейський досвід підтримки малого бізнесу, особливо у сфері виробництва. Але тут необхідна суттєва державна допомога.
Наша розмова торкається й того, що гальмує чи перешкоджає ефективнішій роботі міськради. Віталій упевнений, що після виборів необхідне «перезавантаження» виконавчих структур. «Неодноразово переконувався, що деякі чиновники уміло обходять законодавство або використовують його «щілини» у власних інтересах. Інші просто не відповідають сучасним вимогам, живуть учорашнім днем. Повинні бути люди нові, незаангажовані, молоді, котрі прагнуть і мають здібності розвиватися», — розмірковував наш співрозмовник.
Запитуємо Віталія, чи йтиме на наступні місцеві вибори. Після кількох секунд роздумів упевнено відповідає: «Треба йти. Уже є досвід. Щось зробив для міста, для людей, щось ні, але хочеться більшого».
Через роботу і громадські клопоти Віталій повертається додому пізніше за всіх. П’ятикласниця Аня і першачок Олексійко вже встигають виконати домашні завдання з мамою. Але про всі свої справи докладно татові розкажуть. Аня любить математику і французьку, грає на фортепіано. Олексійкові у школі найбільше подобаються перерви, тому що можна поконструювати з ЛЕГО. Діти відвідують басейн — обом є чим поділитися з татом. За успіхи подружжя завжди пригорне і похвалить своїх школяриків. У молодій родині є власна система стимулів. За старання у навчанні та гарні оцінки отримали подорож до Кракова у дитячий пізнавально-розважальний центр. Аня «заробила» на свій день народження поїздку до Буковеля.
При всій своїй зайнятості тато і мама знаходять час для спільних прогулянок. Діти особливо люблять, коли разом гуляють чудовим корсунським парком, берегами мальовничої Росі. Родина Кириченків ніколи не пропускає яскравих і колоритних міських свят, бо саме такі емоції дарують радість життя.
А нещодавно діти визначилися, хто є хто у сім’ї. Їм пояснювали, як влаштована держава, хто такі її керівники. От вони й вирішили, що у сім’ї президент — тато, а мама — прем’єр-міністр. Відповідно й вирішальне слово у родинних дискусіях або задоволенні дитячих прохань — за татом.
Намагаючись знайти слово, яке б найвлучніше характеризувало життєву позицію Віталія Кириченка, добираємо кілька: дисциплінованість, зібраність, відповідальність. За ту землю, на якій працює. За місто, в якому живе. За майбутнє сина та доньки, усіх українських дітей, які житимуть у квітучій європейській рідній країні.
Фото Людмили МОРЕНКО.
