Він розпочався святковою ходою коней, вершників та підвод з центру Селятина до лісгоспу.

Програма фестивалю передбачала й конкурс з трьома номінаціями: «Коні мої, коні», де вершники показували вміння керувати своїми кіньми, а фірмани — підводами; «Гладь коня вівсом, а не батогом», де змагалися у перетягуванні кіньми деревини; «Який кінь, такий і їздець» з кінними перегонами.

Перемогу здобув Іван Слижук, житель села Сарата Селятинської ОТГ, разом зі своїм конем на кличку Букет. «Працюю майстром з охорони природи у Національному природному парку «Черемоський». Тож без коня я не лише по господарству нікуди, а й по роботі. Він добре тренований, бо щодня ми багато їздимо», — каже пан Іван, який лідирував у всіх номінаціях.

«Ми відроджуємо цей фестиваль, оскільки прагнемо, з одного боку, зберігати наші місцеві традиції, а з другого — розповісти світу про себе. Фестиваль організовано силами громади та місцевих мешканців, але це лишень початок, і наступного року очікуємо вже більше гостей. Цьогоріч ми побачили, що зробили добре, а що не дуже, тож маємо над чим працювати далі», — каже Валерій Полянчук, голова Селятинської ОТГ. Він, окрім усього, власноруч наварив юшки з білих грибів та банушу, якими охоче пригощав спортсменів. Коням, звісно, дали вівса.

Карпатські, альпійські коні здавна слугують гуцулам на Буковині. Вони витривалі, хоча й малі на зріст. Зате добре тримаються крутого рельєфу, легко долають гірські плаї. Місцеві використовують коней не тільки для верхової їзди чи упряжі, ними стягують колоди зрубаних дерев до місця завантаження. Є місця, де вони значно ефективніші за трелювальну техніку, бо можуть дістатися до найнедоступніших місць. Гуцульські коні — годувальники родин впродовж століть, як вівці та інша маржина — корови і бички.

На жаль, через століття, попри всі виступи з державних трибун, уклад життя у Карпатах істотно не змінився. Доріг нема, роботи нема, інвестор не йде, молоко з альпійських трав та екологічне м’ясо нікуди здавати. Нині люди менше сподіваються на державу з її програмами розквіту Карпатського регіону, а більше на себе — тобто на ОТГ. Бо єдина реформа, яка справді дійшла сюди і може змінити життя людей, — децентралізація. Проте громади вже стурбовані зупинкою державної підтримки їхніх ініціатив. Під питанням і реформа сільської медицини, яка украй важлива саме для гірських районів з їх складною логістикою. Подальше впровадження цієї реформи теж зависло, і це не може не турбувати людей, яким діставатися до лікаря набагато проблематичніше.