Ректор НМАУ ім. П. І. Чайковського, професор Максим Тимошенко та син Людмили Каверіної, народний депутат України, академік НАН України Олександр Копиленко (ліворуч).

Коли людині виповнюється 17 років, вона переходить до іншої вікової категорії. Це вже не дитина, а повноцінна особистість, яка стоїть на порозі дорослого життя.

Премії імені професора Людмили Костянтинівни Каверіної, яку щороку присуджують на історико-теоретичному факультеті Національної музичної академії найталановитішій студентці чи студенту, також виповнилося 17 років. Ця нагорода, що її заснувала родина видатного викладача, заслуженого діяча мистецтв України Л. Каверіної, подолала свій дитячий та підлітковий вік і стала дорослою премією, що відзначає найкращих і допомагає їм обирати свій особистий шлях у творчому житті.

Цього року премію здобула студентка другого курсу освітнього ступеня «магістр» Вероніка Зінченко.

Знаково, що з числа лауреатів уже можна сформувати камерний оркестр. Приємно, що лауреати не припиняють свої мистецькі й наукові розвідки та публікують результати виконаних досліджень. Їхні наукові твори стали основою виданої кілька років тому збірки статей «Культурологічні аспекти сучасного мистецького дискурсу». Тепер «солідний вік» премії дає можливість розпочати роботу й над другим томом такої збірки.

Урочистій церемонії вручення премії передувало відкриття меморіальної дошки Людмили Каверіної біля дверей того класу, де вона найчастіше викладала.

Як зазначив ректор НМАУ ім. П. І. Чайковського, професор Максим Тимошенко, відкриваючи меморіальну дошку, тяглість традицій є основою безперервного поступу до нових звершень у галузі розвитку музичного мистецтва України. І головним осередком цього поступу є Національна музична академія, alma mater численних українських митців, які нині гідно представляють свою батьківщину не лише всередині країни, а й далеко за її межами.

Син Людмили Костянтинівни, народний депутат України, академік НАН України Олександр Копиленко під час урочистої церемонії вручення премії зазначив, що сьогодні багато говорять про національну пам’ять — до того ж незрозуміло, чи її відроджують, чи агресивно формують адміністративним шляхом. Він наголосив, що родина Копиленків уже майже 100 років плекає ниву української культури, а те, що кожного року відбувається така знаменна подія, як вручення премії талановитій молоді, і є внеском у формування нашої національної пам’яті та культурного майбутнього — без поводирів, кураторів і модераторів, — за повелінням власного серця.