Голова Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики Микола Сольський (на знімку) у своїй доповіді, зокрема, проаналізував структуру сільгосппідприємств, які обробляють землі.
— Ми умовно поділили діючі підприємства, які подають звітність, на три категорії, — поінформував голова комітету. — Перша — це підприємства до тисячі гектарів. Друга — від 1 до 10 тисяч. Третя — від 10 тисяч. На першу групу припадає майже 35 тисяч господарств, які обробляють приблизно 23% всіх сільгоспземель. На останню групу — десь 180 підприємств, які обробляють приблизно 20% земель. Найбільшою групою, стабільною за останні 7—10 років, є середня — майже 5 тисяч підприємств, що мають в обробітку понад 50% земель. І ці підприємства в основному займаються вирощуванням зернових або технічних культур.
Найбільше розчаровує той факт, що під овочівництво, садівництво, ягідництво, виноградарство та інші багаторічні насадження використовується все менше гектарів. І виною цьому, на думку багатьох, є саме відсутність прозорого ринку земель. Не буде господар на орендованих гектарах, без права власності на землю, закладати багаторічні насадження, вкладатися у полив та іншу необхідну інфраструктуру, у ті галузі, які потребують довготривалих інвестицій. Хоча такі люди є, їм треба віддати належне, цим сміливцям, їх небагато.
Що повинна мати на меті земельна реформа? Має бути забезпечення найефективнішого використання основного природного багатства українського народу — землі. Що це означає?
По-перше, земельна реформа має бути про те, щоб кожен, хто вміє і хоче обробляти землю, але її не має, міг землю придбати або взяти в оренду, та кожен, хто з якихось причин не може чи не хоче працювати на землі, але має її у власності, міг її продати або здати в оренду за справедливою ринковою ціною.
По-друге, від земельної реформи мають отримати користь ті, хто на цій землі розташований: територіальні громади сіл та селищ. Для цього територіальним громадам, підкреслюю, не лише об’єднаним, має бути повернуто право самостійно розпоряджатися землями. Саме місцевим громадам видніше, що краще із землею робити і як з найбільшою користю спрямувати отримані від цього кошти.
По-третє, держава має отримувати прибуток за рахунок сплачених сільгосппідприємствами податків. Тому є зацікавленість у тому, щоб землю обробляв ефективний господар. Інструментом, у тому числі для досягнення цієї мети, є створення прозорої законодавчої бази для обігу земель. Тобто переведення існуючого «сірого» ринку в зрозуміле правове поле.
Микола Сольський нагадав, що парламент у першому читанні прийняв за основу законопроект про обіг землі. До другого читання найбільш дискусійними є два питання. Перше — це участь іноземців серед засновників українських юридичних осіб, які матимуть право придбавати землю.
Президентом була прийнята позиція, відповідно до якої іноземці будуть допущені до участі в українських юридичних особах, які зможуть купувати землю лише за умови, що це буде підтримано на референдумі. Вказані поправки вже внесені до комітету.
Друге питання — це концентрація земель. Запропонована норма про обмеження, справді, сильно дискусійна. Ця планка буде, очевидно, в рази зменшена. Багато поправок з цього питання вже передані на розгляд комітету.
Законопроект має також важливі норми, які дозволяють фермерам без аукціону в той час, коли вони будуть вважати це за необхідне, викупити надані їм у постійне користування чи на праві довічного успадкованого володіння земельні ділянки з розстрочкою на п’ять років за ціною, що дорівнює нормативній грошовій оцінці.
Внесено вже поправки, які подовжують цей строк до 70 років, що буде розглядатись комітетом. Крім того, є поправки, які передбачають також аналогічну можливість у певних розмірах для фермерів, які орендують землі відповідно до договорів оренди, а не тільки відповідно до актів постійного користування.
Підготувала Галина КВІТКА
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
