Володимир Івашина біля відремонтованої та виставленої на лінійку готовності техніки, кожен вид якої він освоїв протягом трудового життя і за кермо будь-якої готовий сісти хоч зараз.

 


З усім дружним родинно-трудовим колективом.

У фермерському господарстві Івашини, що на Кіровоградщині, трударі підбили підсумки сільськогосподарського року. І попри погодні катаклізми, цінові «сюрпризи» та незрозумілу ситуацію із землею вкотре переконалися — якщо виробничий процес організувати на високому рівні й старанно працювати всією родиною, всім колективом, результат усе-таки буде непоганим.

На загальногосподарському зібранні, присвяченому закінченню сезону сільськогосподарських робіт, засновник і голова господарства Володимир Івашина подякував колективу за напружену добросовісну працю і назвав кілька цифр: озима пшениця дала по 49,8 центнера з гектара; ячмінь — 49,2; кукурудза — 61,2; соняшник — 37,4; ріпак — 22; соя — 25,7; горох — 23,7.

До нового року — з новими надіями та сподіваннями

— Погода, кліматичні зміни вносять свої, чи не найвагоміші, корективи. Попри непоганий врожай, усе-таки через посуху, маємо недобір урожаю кукурудзи (вона фактично запеклась, замість нормально дозріти), не найкращі показники і по гороху та ріпаку.

Невчасний град, сильний вітер відчутно зменшили врожайність цих культур також. Цьогорічні погодні умови штовхають аграріїв Бобринеччини на те, щоб відмовитися від сої, гороху... А вони — важливі попередники, які допомагають відновити родючість ґрунту, — зауважує заступник керівника господарства Володимир Івашина-молодший. — Сіяти соняшник по соняшнику з року в рік — справа неперспективна. Хоч в умовах недостатньої вологи і внесення належної кількості добрив деякі культури не рятує (в ФГ Івашини їх вносили цьогоріч до 500 кг на гектар, у перерахунку на гривні — до 4000. — Авт.). Але... Живемо надіями та сподіваннями на врожаї наступного року. Для цього робимо все належне. Принаймні озимі нині перебувають у задовільному стані.

А ще в цьому господарстві до загальновідомих істин щодо роботи з ранку до пізньої ночі додають власні, набуті роками, крупинки досвіду, що полягають, наприклад, у дотриманні сівозміни, внесенні оптимальних доз добрив, виплаті належного рівня заробітної плати. У ФГ в середньому вона становить понад 10 тис. грн. Тож не дивно, що люди сюди тягнуться. Навіть молодь.

Любов до землі й до рідного краю — не в останню чергу

Робота в сільському господарстві тяжка. Але справжні хлібороби знаходять у ній свої невеличкі радості. У дружніх сходах озимини, в золотих хвилях зрілого пшеничного поля, у запашній паляниці з борошна вирощеного власноруч зерна...

Не скрізь у селах такі родини, як в Івашин. Діти не завжди обирають дорогу батьків. Причини різні. Хтось обирає місто, як показник справжнього цивілізованого життя, когось залишити малу батьківщину штовхають відсутність роботи та перспектив, безгрошів’я, побутові умови... Майже вся велика родина Івашин: Володимир Олексійович і Марія Петрівна, сини і невістки — сільські жителі й трударі. Які вагомі аргументи переважили в цьому життєвому виборі — можна лише гадати. Проте є серед них і безперечні: велика працьовитість батьків, їхня любов до землі й рідного краю, взаємоповага і взаємодопомога, що панують у цій родині. Ці якості передаються рідним людям, а у випадку саме цього фермерського господарства — ще й людям, які живуть і працюють поряд. І не лише 67 працівникам господарства, а й багатьом іншим. Бо в Благодатному життя кардинально відрізняється від багатьох інших сіл в Україні: і відремонтованими шляхами, і доглянутими школою та дитсадком, і настроями, що панують у громаді...

Фото Віталія МОСКАЛИКА.