Лежить на дорозі рукавичка. Аж ось біжить мишка-норушка та й заховалася в рукавичку. Далі туди прибилися жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, вовчик-братик та кабан-іклан. Живуть-поживають та й горя не знають!
Коли це суне до рукавички ведмідь. Реве та й питається:
— А кто-кто в этой варежке живет?
— Мишка-норушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?
— А я медведь косолапый! А ну-ка, подвиньтесь, и я к вам влезу! — й суне свого чоботища в рукавичку. А кабан хвиць іклами та й прохромив ведмедю лапу. Заревів той на весь ліс:
— Ах так, тогда варежканаша!
Клишоноший згріб у лапище шворку та й потягнув рукавичку до свого барлогу...
Загуло в рукавичці: кабан-іклан — я ось піду його провчу, вовчик-братик — ні, це я йому боки намну, лисичка-сестричка — ні, таки я відкушу йому хвоста, зайчик-побігайчик — я, я його запетляю, жабка-скрекотушка — це я йому цицьки дам!..
— Стривайте, — запищала раптом мишка-норушка, — це мій рік, мені з цим ведмежим опудалом і розбиратися! — й клац ножицями та й побігла собі надвір...
Коли згодом як зареве не своїм голосом ведведисько, як сіпонеться рукавичка!.. Звірі прожогом надвір, коли глип: на снігу лежить собі незаймана шворка, а поряд лежать...
А під смерекою стоїть із ножицями мишка-норушка, скромно переминається з лапи на лапу і каже: я, я... промазала, замість шворки та оце, та оці трохи... втяла.
А дід тим часом озирнувся і помітив, що загубив рукавичку. Хотів було вернутися назад, а потім махнув рукою: та бог із нею! Нехай живуть!..
Чергував по «Куреню» Віталій СУДДЯ.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
