У Старій Ушиці та навколишніх селах нікого запашними чаями особливо не здивуєш. Розташовані ці населені пункти на Хмельниччині в унікальному природному місці. Поблизу — Смотрич та легендарна Бакота, які вражають не лише неймовірними краєвидами, а ще й кліматичними умовами. Кажуть, трави, що виросли в цій місцині, мають унікальний аромат. І це не просто маркетинговий хід, справді кліматичні умови тут такі, що дають можливість рослинам наповнитись ефірними маслами, а відтак вони набувають особливого аромату і цілющої сили.

Підмічено це було давно. Не випадково багато десятиліть поспіль на тамтешніх землях був радгосп лікарських рослин, де на сотнях гектарів вирощували ромашку, нагідки, м’яту, мелісу...

З часом господарство занепало. Але селяни цієї справи не покинули — щовесни на своїх городах поряд з картоплею та буряками й досі сіють лікарські трави.

Хто знає, чи займалися б цим так наполегливо, якби не родина Прудивусів, котра вирішила зробити вирощування лікарських рослин та виробництво чаю сімейною справою і поставити її на бізнесову основу. Ідея прийшла до голови родини Миколи Петровича (на знімку) не випадково. Адже до того майже чверть століття пропрацював у радгоспі, де пройшов службовими сходинками від найнижчої посади до керівника підприємства. Тож вивчив специфіку «трав’яного» бізнесу до найменших дрібниць. А ще добре запам’ятав слова свого батька, котрий навчав: «Пам’ятайте, діти, ходите по грошах».

І справді, чому було не скористатися досвідом і тим, що подарувала природа? До того ж батьківську ідею підтримали двоє синів і вся родина. Так двадцять років тому і народилася сімейна справа.

Замість поля — аптечний город

До бажання додалися ще й майже тридцять гектарів землі та трохи техніки. Хоча покладатися здебільшого доводиться на ручну працю. Вирощування більшості лікарських трав — не такий вже трудозатратний процес, проте збирання «врожаю» — справа дуже клопітка. Квіти потрібно вчасно і бережно зібрати, а потім висушити зі знанням справи. Тільки тоді заготовлену сировину можна продати фармакологічним підприємствам. А ще — використати для виробництва чаїв.

Асортимент культур чималий — на оброблених полях добре ростуть фенхель і шавлія, розторопша і валеріана, меліса та ехінацея, нагідки та кріп... До того ж родина заготовляє ще й такі дикорослі лікарські рослини, як деревій, підбіл, звіробій, пижмо тощо.

Для того, щоб зрозуміти масштаби цього виробництва, треба хоча б раз побувати в ангарі, де сушать і запаковують всю цю сировину. Щороку сімейне господарство вирощує до двадцяти тонн лікарських рослин. А загалом переробляє разів у десять більше. Це завдяки тому, що активно співпрацюють з місцевим населенням.

В окрузі до десятка сіл знайомі з вирощуванням лікарських трав. Люди сіють, вирощують та збирають їх на своїх ділянках, а потім Прудивуси купують у них сировину для переробки. На цьому співробітництво не закінчується. Часто підприємці забезпечують селян насінням, допомагають з обробкою землі — одне слово, підтримують довготривалі партнерські відносини.

Та не всі доглядають за своїми аптечними ділянками. Багато хто збирає дикорослі трави — їх у цих місцях вдосталь. Комусь вдається заготовити по кілька сотень кілограмів, хтось обмежується й десятком. Потім так само здають на переробку Прудивусам. І такою співпрацею задоволені всі, бо люди мають можливість заробити.

Імпортуємо вже й кропиву

Проте попит на такий продукт на українському ринку чималий. Микола Прудивус, як фахівець із багаторічним досвідом, стверджує: вітчизняний ринок забезпечений власними лікарськими травами менш як наполовину. А от решту, як з’ясувалося, фармакологічні та торгові компанії купують за кордоном.

Це можна було б зрозуміти, якби мова йшла про рослини, які на українських чорноземах не ростуть. Але ж ні, Микола Петрович розповідає, що подорожник завозять аж з Аргентини, а з Єгипту поставляють ромашку та нагідки. Та й кропив’яний чай з об’єднаної Європи вже мало кого здивує.

— Уявіть, глуха кропива на ринку лікарської сировини вже стала дефіцитом, — продовжує підприємець. — То якщо її не можна зібрати в природі, чому ж не вирощувати в культурі? І мати з цього непоганий заробіток. Українські трави з легкістю можуть позмагатися зі своїми закордонними родичами. Були б тільки охочі ними перейматися.

Прудивуси не приховують: тільки на чаях за сезон можна заробити кілька сотень тисяч гривень. Якщо ще продавати лікарські трави як сировину для фармакологічної чи косметичної промисловості, то сума подвоїться, а то й потроїться.

Але легким цей бізнес не назвеш: з весни до осені знайдеться робота в полі. А зима — це справжня пора чаїв. От тільки комусь їх пити, а комусь — створювати.

На всі смаки

Ідея створювати свої фірмові чаї так само народилася в сімейному колі. Пригадали бабусині рецепти, вивчили спеціальну літературу, яка збереглася ще з часів радгоспу, самі поекспериментували в себе на кухні, і от вам результат — лінійки натуральних природних чаїв. Прудивуси не використовують хитрі маркетингові ходи і не називають їх ані лікувальними, ані біологічно активними харчовими добавками. Але й не применшують їхніх цілющих властивостей. Насамперед тих, що ними наділила природа.

А ще не забувають додати, що всі трави вирощені без добрив і будь-яких хімікатів. У них — лише енергія сонця, землі та води. І нею бакотські чаї заряджають людей.

Не те що вирощують, а й висушують зібрані трави екологічно чистими методами. Котли в сушарках працюють на дровах. А в літню спеку навчилися використовувати ще й гаряче повітря — його насосом подають з-під даху, а то й просто з вулиці. До такої технології теж додумалися самі, і тепер нею дуже задоволені. З одного боку, економія на енергоносіях, з другого — повна екологічна безпечність. Такий продукт у наш час справді дорогого вартує.

У планах — свій екопарк

Перший чай, який «зібрали» з трав Прудивуси, — це «Перлини Бакоти». Він і досі займає чільне місце в їхній колекції чаїв. От тільки розрослась вона вже більш як до трьох десятків. Родинний бізнес пропонує напої на всі смаки — кому заспокійливий, а кому той, що бадьорить. Можуть запропонувати ароматний, вітамінний, на сніданок чи на вечерю, для оздоровлення і щоб набратися сили... А ще — просто смачний.

Мало хто із туристів, котрі приїздять до Бакоти, їдуть звідти без сувеніру — чаю від Прудивусів.

Але на цьому підприємці не зупиняються, розуміють: кожна рослина — таке багатство, що не скористатися ним просто гріх. Тож хочуть доповнити свій асортимент наливками. Уже виробляють косметичну лавандову воду, і ця лінійка продукції розширятиметься. У найближчих планах — розвивати виробництво кулінарних спецій із фенхелю, кропу, чебрецю, м’яти, меліси. Тож вже тепер чаклують над своїми неповторними букетами ароматів.

Та й на цьому не збираються зупинятися. Залюблена у свою малу батьківщину родина хоче показати її красу й іншим. Тож створення екопарку лікарських рослин — уже не просто мрія, а бізнесові плани. Прудивуси вірять, що до їхнього парку з часом з’їжджатимуться туристи з усієї України. Та й не тільки. Бо є що показати, чим подивувати, а при цьому ще й додати кожному, хто тут побуває, трохи здоров’я.

Свого часу родина, розпочинаючи свою справу, навіть не сподівалась, що вона розростеться до таких масштабів. Тепер дають роботу кільком десяткам людей. Сплачують чималі податки до місцевого бюджету. Стали гарними меценатами для своєї громади. І дедалі впевненіше просуваються на ринку. Причому не тільки українському. Лікарські трави із Бакоти постачають і до Білорусі.

Як тут не згадати древню мудрість про те, що в кожній рослині заховані ліки і секрети людського здоров’я. Прудивуси далекі від того, що розгадали їх всі. Але навіть доторкнувшись до найменших секретів, зрозуміли, що з кожної стеблини і справді можна здобути і здоров’я, і успіх, і достаток.

Хмельницька область.

Фото автора.