Олег Качуровський, інженер за фахом, вирішив узятися за створення мобільного шпиталю ще у 2014 році, коли його син, військовий медик, служив в АТО.

Як стверджують волонтери, поки що в нашій країні їх не виготовляють. Однак до розробки ентузіастів ставляться скептично. Чому?

— Не смішіть нас своїм контейнером, тут ще один такий, як ви, ходить і розповідає, що зробив танк із водонапірної башти і трактора, — ці слова чиновника з приймальні Офісу глави держави неприємно вразили батька військового медика, інженера за фахом, офіцера-танкіста запасу Олега Качуровського з Вінниччини. Його син Юрій — підполковник медичної служби, учасник бойових дій на Донбасі. Із розповідей сина зрозумів, що військовим медикам потрібні пересувні мобільні шпиталі.

Покажемо на військовій кафедрі університету

Олег Качуровський за фахом інженер-електромеханік, закінчив Українську сільськогосподарську академію (нині Національний університет біоресурсів і природокористування — НУБіП. — Авт.). Після тривалих роздумів чоловік поїхав у свою альма-матер. Розповів про задум зі створення мобільного шпиталю науковцям проектно-конструкторського бюро університету. Бюро — структура ліцензована. Потім була розмова з ректором. Завершилася виданням наказу про розроблення модуля. Тоді ж Олег Качуровський відвідав військово-медичну академію, де також знайшов розуміння і підтримку своєї ініціативи.

П’ять років витрачено на створення шпиталю. Більшість пенсії Олега Петровича за цей час пішло на реалізацію задуманої справи. Каже, це мізер порівняно з підтримкою небайдужих підприємців.

Спільними зусиллями на базі майстерні одного з господарств у Мурованокуриловецькому районі, де проживає Качуровський, виготовили мобільний шпиталь. Частину робіт пан Олег виконав особисто.

— Фахівці Вінницького 45-го експериментального заводу «Укроборонпрому», які побували у нас в майстерні, дійшли висновку, що модуль готовий на 85 відсотків, — уточнює співрозмовник. — Залишилося зробити обшивку, зовнішню і внутрішню, і дообладнати домкрати. Вони в нас не гідравлічні, як зазвичай, бо шланги легко перебити, і тоді домкрат стане мертвим у роботі. Зробили підйомники електропривідні. Загалом модуль має понад десять тисяч деталей.

Ще трохи часу потрібно — і почнуть випробування. З керівником одного із сільгосппідприємств домовилися про надання автомобіля, на базі якого встановлять модуль. Машину нададуть тимчасово, на період випробування.

— У наших планах — розгорнути шпиталь на військовій кафедрі НУБіП, — каже Олег Качуровський. — Адже виш є розробником технічної документації шпиталю. Його викладачі повністю виготовили технічну документацію.

Співрозмовник сподівається, що все-таки вдасться достукатися до тих, від кого залежить упровадження розробки в серійне виробництво. «Якщо до наших подальших звернень поставляться так само, як це зробив чиновник з приймальні Офісу глави держави, то в нас є план «Б», як модно нині казати, — ділиться думками Олег Петрович. — Спробуємо розгорнути нашу розробку на площі перед Верховною Радою чи Офісом Президента, можливо, тоді швидше зглянуться на шпиталь, адже такі дотепер чомусь не виготовляють на заводах оборонного відомства».

Нічого конкретного не відповіли

Ініціатор виготовлення мобільного шпиталю наголошує, що всі працювали безплатно. До приймальні Офісу Президента звертався не для того, щоб просити грошей.

Звернення полягало в іншому — оцінити технічну документацію, надати експертну оцінку і пропозиції щодо можливого серійного виробництва розробки. Однак замість ділової розмови над відвідувачем, як він каже, просто насміялися. Чоловік звертає увагу ще на одне. Каже, так неприємно сприймається розмова... через скло (?!). За його словами, в такий спосіб у приймальні спілкуються з відвідувачами. «Почуваєшся, ніби в буцегарні», — каже з цього приводу Олег Петрович.

Листа Качуровського на ім’я глави держави зареєстрували. Відповідь отримав не від того, до кого звертався. Відповіли йому з Департаменту військово-медичного забезпечення Міноборони.

— Нічого конкретного не повідомили, — зазначає співрозмовник, показуючи листа з відповіддю. — Добре, що хоч подякували за роботу. Але що з тої подяки? Нам важлива конкретика. Важлива підтримка на етапі просування в серійне виробництво. Однак про це у відповіді — жодного слова.

Хто працював і хто фінансував

Олег Качуровський просить назвати хоча б декого з тих, хто працював над створенням модуля. Насамперед згадує конструкторську групу НУБіП. Зокрема, авторитетного вченого — завідувача кафедри конструювання машин і обладнання доктора технічних наук, професора В’ячеслава Ловейкіна. Разом із ним доклали зусиль до розроблення технічної документації науковці — кандидати технічних наук Олег Марус, Віталій Бабка, Андрій Не-свідомін, В’ячеслав Рибалко. Своє плече підставляли також студенти. Один із них підготував дипломну роботу на базі модуля.

Низку консультацій надавали викладачі Вінницького національного технічного університету, зокрема Інституту машинобудування під керівництвом доктора технічних наук Юрія Буреннікова. Під час виконання робіт майстри консультувалися з фахівцями Вінницького експериментального 45-го заводу «Укроборонпрому» (директор Микола Чумак). У його цехах робили окремі деталі. Найбільше їх виготовили на підприємствах Мурованих Куриловець — заводу з розливу мінеральної води, районного дорожнього управління; дехто має верстати, тому працював удома. Олег Качуровський також ставав за токарний верстат і працював, бувало, навіть у вихідні.

Спонсорську підтримку надали депутати Вінницької облради Андрій Поліщук та Володимир Іжевський, а також керівники фермерських господарств «Бонус» — Олександр Чорний та «Стріла» — Віктор Гора. У майстерні одного з цих підприємств виготовляли модуль. До роботи залучалися майстри токарної справи названих господарств.

Яка вона, модульна лікарня?

Повноцінний шпиталь складатиметься з трьох модулів, з’єднаних між собою. У кожному з них розмістять окреме відділення — доопераційне, операційне і післяопераційне. Стіни розкладатимуться й утворюватимуть закриту робочу зону. Він матиме автономне забезпечення електрикою (дизельні механізми виноситимуть назовні), водою, теплом.

Усі три модулі можна транспортувати одночасно одним автомобілем. Час розгортання — півтори години. Для порівняння: наметовий шпиталь розкладають приблизно вдвічі довше.

Вінницька область.

Точка зору

Полковник медичної служби, учасник АТО Сергій ПЕТРУК:

— Пересувні шпиталі завжди потрібні військовим, неспроста їх мають у своєму розпорядженні армії передових країн — США, Канади, Німеччини, Ізраїлю... Особливо не вистачало таких модулів у перші дні бойових дій на

Донбасі. Тоді ми змушені були працювати переважно в наметах. Саме такими були польові шпиталі. Чому були? Інших, наскільки мені відомо, поки що немає. Не раз казали, що десь хтось береться за виготовлення медичних пересувних модулів, але...

Ініціатива ентузіастів і волонтерів заслуговує на увагу. Однак така справа мала б бути узгоджена з військовими медиками. Тоді й просувати її було б простіше. Варто було на самому початку узгодити проект із Військово-медичною акаде-мією, відповідним департаментом Міноборони. За такого узгодження, на мою думку, розробка могла б бути включена в оборонне замовлення.

Вінницька область.

Фото автора.