Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.

 


Мурал на честь героїв, які брали участь у бою на залізничній станції Крути взимку 1918 року. Побачити його можна за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 111/113, біля Палацу «Україна». Художник проекту — Андрій Пальваль.

Фото зі сторінки КРУТИ 1918 у Фейсбуці.

Бій на залізничній станції Крути 29 січня 1918 року, один із епізодів збройного протистояння між УНР та радянською Росією, увійшов в історію України з набуттям її незалежності як бій за майбутнє держави, як перемога духу і сили волі перших «кіборгів» — офіцерів, старшин, членів загону Вільного козацтва Армії УНР, студентів, гімназистів, які стали на захист Києва від російсько-більшовицьких військ. Героїзм загону став символом незламності народу, який прагнув позбутися московських пут. Нині подія, що десятиліттями замовчувалася радянською і російською історіографією, посідає чільне місце в нашій національній історичній пам’яті.

У грудні 1917 року Рада народних комісарів Росії на чолі з Леніним після невдалої спроби змінити українську владу в Україні шляхом переобрання УЦР вдається до силової радянізації Києва і проголошує «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради», вимагає легалізувати військові більшовицькі загони на території України і припинити їх роззброєння.

Уже за кілька днів після цього російсько-більшовицькі війська починають рухатися в Україну, маскуючи просування наступом на Дон і боротьбою з Каледіним. 22 грудня більшовицькі загони прибули в Харків і встановили контроль над містом, у наступні дні вони захоплюють Катеринослав, Одесу, Миколаїв, Олександрівськ (Запоріжжя). До кінця місяця в Україні вже перебувало майже 20 тисяч матросів, солдатів, червоногвардійців. Українська ж влада виявилася неспроможною протистояти навалі, оскільки не мала власних збройних сил.

Прийняття УЦР IV Універсалу, яким проголошувалася незалежність Української Народної Республіки від Росії, «самостійної, ні від кого не залежної, вільної суверенної держави українського народу», ще більше активізувало наступ більшовицьких військ. Наприкінці січня червоноармійські частини, майже 6 тисяч переважно московських і петроградських солдатів та балтійських моряків під командуванням есера з Нижньогородської губернії українофоба Муравйова, рушили на Київ.

Боронити столицю було фактично нікому — останні українські загони вже відбули на фронт. Тож на шляху ворога стали навіть студенти і гімназисти.

Коли фронт наблизився до вузлової станції Крути, між Бахмачем та Ніжином, козаки, юнкери 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького, 1-ша сотня Студентського Куреня Українських Січових Стрільців (115—130 вояків), складені із добровольців-студентів Українського національного університету, Київського університету, гімназистів старших класів українських гімназій, вступили в бій із переважаючими силами ворога.

На озброєнні у захисників Києва було 16 кулеметів, гармата на залізничній платформі, бойовий потяг. Загони солдатів-росіян підтримувала артилерія і два бронепоїзди.

Бій, яким керував сотник Армії УНР Аверкій Гончаренко, тривав до вечора, добровольці відбили кілька атак ворога, але втримати більшовицьку навалу не змогли. Зважаючи на нерівні сили, командир дав наказ юнакам відійти до ешелону, який чекав за два кілометри.

Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення і відчайдушно атакувала ворога. Одна чота (взвод) студентів у сутінках короткого зимового дня втратила орієнтир, вийшла на станцію Крути, вже зайняту більшовиками, й потрапила в полон.

Генерал О. Удовиченко, згадуючи бій під Крутами, писав: «П’ять годин без перестанку Студентський Курінь стримував червоні лави сам, будучи під градом куль та гранат... Московські багнети безжалісно кололи груди юнаків, розбивали їхні голови прикладами рушниць, добивали поранених. Бій скінчився. Жодного полоненого ворог не взяв». «Старші брати» розстріляли і 27 полонених юнаків. Один з учасників тих подій Ігор Лоський писав: «Цілу добу знущалися над ними червоні побідники. Зрештою, на другий день всіх... розстріляно. Перед розстрілом учень сьомого класу Другої української гімназії, галичанин Пипський, затягнув повним голосом український гімн, усі підтримали».

Ініціатор кривавого терору у Києві й Одесі Муравйов казав: «Наш лозунг — быть беспощадными». Тож його солдати і матроси із задоволенням мордували полонених юнаків — перед розстрілом їм розбивали голови, вибивали зуби, виколювали очі. Пізніше, коли родичі загиблих під Крутами забирали тіла своїх синів і братів, кілька з них не вдалося упізнати, так вони були понівечені.

За даними Українського інституту національної пам’яті, під Крутами загинуло від 70 до 100 членів загону Вільного козацтва Армії УНР, студентів і гімназистів, які, за спогадом учасника бою Михайла Михайлика, не були при війську, «а частина навіть не вміла стріляти». У обстріляного ворога втрати більші — 300 загиблих із I Революційної «армії» Павла Єгорова і II Революційної «армії» Рейнгольда Берзіна.

Більшовики змогли продовжити свій наступ на Київ лише через чотири дні. Для нещодавно проголошеної Української Народної Республіки це були визначальні дні, які дали державі змогу отримати міжнародне визнання та військову допомогу. За цей час із Києва були евакуйовані центральні органи влади й документи, відбувся організований відступ військ —штаб Армії УНР розташувався у с. Гнатівка під Києвом.

У березні 1918 року за рішенням УЦР тіла вояків-студентів було перевезено до Києва та урочисто поховано на Аскольдовій могилі.

Народний депутат України Володимир В’ятрович наголошує, що про Крути пам’ятали в Українській повстанській армії, де це ім’я було присвоєно одному із загонів на Волині, про Крути пам’ятають і в сучасній армії — цим іменем названо військовий ліцей у Львові та військовий інститут у Києві. Тема Крут звучала у творчості Павла Тичини, Євгена Маланюка, Олекси Стефановича, Богдана-Ігоря Антонича, Леоніда Перфецького, Марка Боєслава та інших митців. У 1998 році на місці бою захисників Києва та на Аскольдовій могилі встановлено пам’ятні знаки на честь Героїв Крут. Нещодавно на багатоповерхівці, що на вулиці Велика Васильківська, 111/113, неподалік від станції метро «Палац «Україна», з’явився мурал, присвячений подвигу перших «кіборгів».

Героїзм крутян продовжує надихати захисників України на Донбасі, де новітні герої воюють тепер уже з путінською Росією за незалежність своєї держави.

Подвигу сміливців цими днями присвячено низку просвітницьких заходів, зокрема лекції дослідника історії Армії УНР Павла Подобєда «Кого й на що надихали Крути» та історика і телеведучого Ростислава Мартинюка «Невидима шляхта у рейковій війні України та Московії 1918». Сьогодні у Києві відбудеться хода до Аскольдової могили, у якій візьмуть участь ветерани АТО/ООС, волонтери, громадські активісти.