Серед жителів Таращанського району, що на Київщині, є особливі люди, кому Бог подарував щедрі роки життя завдовжки майже в століття. Серед них Микола Федорович Вовченко із села Володимирівка (на знімку). На його життєвому календарі поважна дата — 90 років! І таким щедрим ужинком Творець нагородив ювіляра за чесний труд, добрі справи та щиру любов.
Народився Микола Федорович у селянській родині четвертим. Коли йому виповнилося 11 років, помер однорічний братик. Ця трагедія закарбувалася у пам’яті на все життя. Усього батьки благословили на світ дев’ятеро дітей.
Дитинство хлопця минало серед гучної вуличної юрби — коли разом випасали худобу, та в дитячій праці біля хати й на городі. Обірвалося воно в одну мить.
У пам’яті Миколи Федоровича до найменших дрібниць оживають важкі голодні роки і війна — батько загинув на фронті, одну із сестер примусово вивезли до Німеччини, спалили сільську школу. Доля змусила дочасно стати дорослим.
Перші заробітки Микола Федорович здобував чоботарюючи. Із такою складною справою навчив його управлятися сусід Федір Гриневич.
Під час жнив спробував свої сили помічником комбайнера Івана Романюка, який став його другим наставником. Дослухався юнак «батьківської» поради механізатора й подався на навчання до Таращанської МТС.
Сівши за штурвал потужної машини, Микола Федорович розпочав свою хліборобську діяльність. Молодий комбайнер став одним з найкращих у районі, нагороджувався орденами й медалями за трудову доблесть.
Цікавою сторінкою життєпису довгожителя є підкорення цілинних земель Михайлівського району Новосибірської області. У 1954 році з Таращанського району було відряджено чотирьох механізаторів: Василя Лисого із Ріжок, двох лісовичан — Олексія Степаненка та Василя Ухатого і Миколу Вовченка.
І нині пам’ятає, як збирали пшеницю на полі, де колись ріс ліс, бо підступні пеньки були загрозою для комбайнів, та силу-силенну полину, що, на відміну від українських волошок і маку, засмічував ниву. Пишається і достойним заробітком — дві тонни зерна у той час для сім’ї були чи не золотими.
Праця на землі для уславленого довгожителя була сенсом життя. А сили і натхнення додавала родина, оберегом, якої є вірна дружина Франя Михайлівна. Разом виховали четверо дітей: синів — Сергія і Федора та донечок — Ірину й Антоніну. А тепер разом радіють їхнім успіхам.
Нині родина Вовченків розрослася. І вже традиційно на Святвечір та Великдень у батьківську оселю приходять усі четверо зі своїми половинками та онуками. Дасть Бог, не за горами й правнуки на поріг стануть.
Київська область.
Фото надано автором.
