У середині XVII століття на Чернігівщині поселилися вихідці з Німеччини, які заснували в тодішньому Борзнянському повіті шість колоній: Біловеж, Катеринопіль, Рундевізе, Великий Вердер, Малий Вердер та Кальчинівку. Населення цих колоній зростало, з дозволу уряду Російської імперії вони переселилися в Олександрівський повіт Катеринославської губернії.
Тут отримали по 60 десятин землі на сім’ю, їх звільнили на певний час від сплати податків та повинностей. Німці — вихідці з чернігівських земель заснували у 1832 році в наших краях п’ять колоній: три на території сучасного Розівського району (Біловеж, Рундевізе, Малий Вердер) та по одній на території сучасних Нікольського (Кальчинівка) та Більмацького районів.
У нашому районі була заснована колонія Великий Вердер неподалік нинішнього заповідника «Кам’яні Могили», на території сучасної Комиш-Зорянської селищної ради. Колонія була невеличкою — у середині ХІХ століття в ній мешкало 33 сім’ї, 175 чоловіків і 189 жінок. Наприкінці ХІХ століття у колонії налічувалося 49 господарств, мешкало 379 жителів, вони мали 5151 десятину землі.
У колонії була відкрита школа (російськомовна). Російський уряд в німецьких колоніях проводив політику русифікації, з початком ХХ століття Великий Вердер (Гросвердер) дістав назву Маринівка.
З початком колективізації жителі села вступили до колгоспу, частину заможних господарів розкуркулили, направили на роботу в зернорадгосп «Азов». У 1937—1938 роках в селі було чимало репресованих.
На підставі таємної постанови Державного комітету оборони СРСР № 702 від 22 серпня 1941 року німців виселили з території Запорізької області. У Маринівці когось заарештували, інших особливою нарадою при НКВС засудили до восьми і більше років позбавлення волі. Після цих репресій почалися інші виселення жителів з села.
Маринівські німці були вивезені у жовтні 1941 року переважно у Сибір, більшість з них потрапила в трудармію. Після війни ніхто з німців не повернувся додому. Доля розкидала їх по всьому світу: Німеччині, Канаді, США та інших країнах.
Після виселення німців Маринівку заселили вихідці із сусідніх сіл та міст, які працювали на вівчарнях радгоспу. У 60-х роках Маринівка була зарахована до неперспективних сіл і в 1970-му офіційно перестала існувати. Її останні українські жителі переїхали до сіл Шевченківське, Труженка, Першотравневе, Кузнецівка, а також до Маріуполя та Донецька.
Восени минулого року в урочищі Маринівка побував нащадок німецьких колоністів Великого Вердера Георг Кнорр, який мешкає у Німеччині. Потомки вихідців із Гросвердера доручили йому виготовити пам’ятний знак німецьким колоністам Маринівки, нащадки колишніх жителів села зібрали кошти. Посильну допомогу надали й представники місцевих громадських організацій та приватних фірм.
Нещодавно пам’ятний знак встановили поблизу Маринівського ліска — де і було село. Члени громадської організації «Центр краєзнавчих досліджень Північного Приазов’я» разом зі співробітниками заповідника «Кам’яні Могили» проводять активні пошукові дослідження з виявлення фундаменту католицького храму, який був зведений у селі у 1898 році. У разі позитивного завершення робіт планують встановити на місці храму пам’ятний знак, тоді ж очікуєть приїзду нащадків вихідців із Гросвердера з різних країн.
Сергій ШЕВЧУК, історик-краєзнавець.
Костянтин ПРИЧИНЕНКО.
Більмацький район Запорізької області.
Фото надано К. Причиненком.
