Серпень 2019 року. Руслан Требушкін (перший ліворуч) презентує реконструйований «Щедрик Парк» у Покровську голові Донецької облдержадміністрації Павлу Кириленку (у центрі) і директору департаменту екології та природних ресурсів Донецької ОДА Сергію Натрусу (перший праворуч).

Фото автора.

У Покровську, Мирнограді, Родинському та інших шахтарських містах Донбасу ситуація з самого початку року видалася вкрай напруженою. Протести гірників із вимогами розв’язання низки гострих проблем вуглевидобувної галузі і насамперед виплати зарплати, питання реалізації інфраструктурних проектів, розвитку малого та середнього бізнесу, — кожен із цих напрямів вимагає негайного реагування на всіх рівнях владної вертикалі. Отже, народний депутат України по виборчому округу № 50 Руслан Требушкін (на знімку), незважаючи на визначений парламентським Регламентом період роботи суто «на окрузі», весь цей час перебував у нескінченому русі між Києвом та Донеччиною: проводив зустрічі й у трудових колективах, і на рівні міністерств, обласної влади, збирав місцевих керівників, представників виробничої, соціальної, спортивної, культурно-освітньої сфер.

Попри всю «турбулентність» робочого графіка парламентарія наша зустріч із Русланом Требушкіним відбулася у неділю, в Центральній бібліотеці Покровська, під час прийому ним виборців та діалогу нардепа з місцевою молоддю.

Планшети для маломобільних громадян і пріоритети розвитку

Упродовж усього недільного дня, попри вихідний, тривали зустрічі Руслана Требушкіна з виборцями. На годиннику була вже майже восьма вечора, і, хоча минули кілька годин активної роботи, люди все приходили й приходили — за роз’ясненням виникаючих питань, порадою або й за дієвою підтримкою. Група місцевих підприємців розповіла про свою ідею створення центру підтримки малого та середнього бізнесу та об’єднання ділових людей Покровська в асоціацію, і нардеп схвально сприйняв цю ініціативу, одразу ж порадивши, де саме активісти можуть пошукати приміщення. Ветеран міста Любов Сазонова передала парламентарію своє клопотання щодо забезпечення маломобільних літніх людей міста планшетами.

Громадська організація «Покровський молодіжний бізнес-центр «Депо» опікується питанням залучення учнівської молоді, починаючи зі школи, до втілення бізнес-проектів у місті, і Руслан Требушкін підтвердив слушність цього наміру:

— У мене є чітке розуміння, що ви здобудете успіх і навіть більше, ніж очікуєте, якщо займатиметеся цим системно, — сказав він студентам. — Головне — у вас є ініціатива й бажання. Зі свого боку надаватиму підтримку.

Директор школи № 35 Ольга Коваленко з шахтарського міста Родинського запевнила — депутат завжди тримає дане ним слово:

— Нещодавно Покровська міська рада разом із народним депутатом України оголосили конкурс міні-проектів, у якому взяли участь жителі Родинського. Наш заклад у рамках цієї програми виграв три міні-гранти, спрямовані на матеріально-технічне забезпечення школи. Ми вдячні Руслану Требушкіну за те, що його підтримка сприяє розвитку закладу освіти та змістовному дозвіллю дітей. Якщо нардеп бачить, що ідея є корисною для навчання й виховання юних мешканців, — він завжди допомагає.

— Як би ви визначили свою місію на посту народного депутата, і що би ви хотіли здійснити більш за все? — запитую у Руслана Требушкіна.

— Найближче завдання — щоб дороги, які досі перебували в незадовільному стані, нарешті були відремонтовані. Прагну звернути до них увагу всіх причетних до розв’язання проблеми структур. Не менш кричущим питанням є забезпечення Покровська питною водою. Я знаю, що цими питаннями нині опікується керівництво Донецької області спільно з комунальним підприємством «Вода Донбасу». Ми паралельно опрацьовуємо альтернативний проект із переробки шахтної води й використання свердловин для водопостачання житлових масивів та забезпечення мешканців кухонними пристроями очищення води.

З урахуванням реформи медичної галузі, що відбувається, ми погодили з мешканцями питання закупівлі сучасного лікувально-діагностичного обладнання для закладів охорони здоров’я.

У разі підтримки на вищому державному рівні моїх ідей щодо пріоритетного розвитку спорту на базі Покровська й навколо нього забезпечуватиму завершення будівництва Палацу спорту «Олімп» та відновлення спортивних об’єктів на всій території округу № 50.

Житлове будівництво — ще один напрям, який, упевнений, ми зможемо почати реалізовувати найближчим часом. Важливим є розвиток житлових масивів, із тим, щоб люди не виїжджали, а навпаки, приїжджали сюди.

Але найголовнішим завданням вважаю створення умов для відкриття нових робочих місць, із перезавантаженням вугільних підприємств. У людей повинен бути вибір — продовжувати працювати на своєму вугільному підприємстві або скористатися можливістю перейти в нові структури.

Стратегічним же завданням для себе вважаю збереження вугільної галузі, у тому числі шляхом трансформації вугледобувних підприємств зі збереженням колективів гірників. Покровськ і навколишні населені пункти, що формувалися й отримували свій розвиток із вугільних шахт, залишатимуться й надалі шахтарськими містами.

У «лабораторії Верховної Ради» переважають молоді обличчя

...У заповненому конференц-залі — жодного вільного місця. Переважна більшість присутніх — молоді мешканці Покровська та навколишніх міст і селищ віком до 30 років, які є однодумцями Руслана Требушкіна. Небайдуже ставлення до завтрашнього дня свого краю, активне світосприйняття, готовність діяти заради втілення власних проектів спонукали майже сотню з них побувати у січні в Києві на мегатренінгу, проведеному Іцхаком

Пінтосевичем, щоб вдосконалити своє ораторське мистецтво, набути навичок публічної діяльності і головне — навчитися втілювати існуючі плани та проекти у реальність. Кожен із них тепер розробляє власний проект за конкретним напрямом: соціальна сфера, культура, спорт, інвестиції, комунальний сектор.

— Сьогодні відбулася зустріч з активними людьми, які хочуть позитивних змін у своїх містах, — каже Руслан Требушкін. — Вони прагнуть підвищити якість життя у Покровську та навколишніх містах і селищах, набуваючи уроків життєвого успіху в авторитетних спікерів та досвідчених фахівців, і водночас додержуються певної моделі розвитку себе як особистості. Найближчі тиждень-два, а то й місяць, учасники сформованих за напрямами груп створюватимуть власні програми та проекти. А потім ми залучатимемо до втілення їх напрацювань, за потреби, працівників виконкому, депутатів, фахівців у конкретних галузях.

— Ви назвали сьогоднішню зустріч із молоддю своєрідною «лабораторією Верховної Ради». Що маєте на увазі? — запитую.

— Знаєте, у людей треба прибрати стереотип, нібито є речі, на які вони не здатні впливати. Коли в робочій групі працюють, скажімо, представники органів місцевого самоврядування, коли там працює депутат, — то будь-яка ініціатива, що здавалася б невирішуваною, складається в послідовні дії, які приводять до розробки законопроекту та внесення його на голосування. Тим більше можливо втілити ідеї у закони, якщо вони непокоять багатьох жителів країни, але в них не доходили руки до наполягання на формулюванні ініціативи й голосуванні за закон. Отже, все це є абсолютно реальним.

Наприклад, у нас була ініціатива щодо введення заборони на відключення вугледобувних підприємств від постачання води, тепла під час їх роботи. Заборони посадовців різного рівня щодо цього не спрацьовували. Тому нині ми готуємо такий законопроект. Адже все, що викладено, що промовляється як ініціативи, може реально стати законопроектом.

«Не закривати, а трансформувати і шукати альтернативу»

— Впливати на ухвалення законопроектів — ця мета, очевидно, й визначила ваше рішення балотуватися у Верховну Раду в 2019-му, маючи за плечима багаторічний досвід бізнес-управління та роботи міським головою спочатку Мирнограда (тодішнього Димитрова), а потім Покровська? — звертаю увагу на попередні роки діяльності нардепа.

— Так склалося, що чимало питань на рівні міста, на жаль, роками не було можливості вирішити. І для того, щоб регіон розвивався більш динамічно, для того, щоб можна було вирішувати й обговорювати питання в комітетах Верховної Ради, з представниками різних органів, міністерств, я балотувався в депутати. У Покровську лише півроку тому почалося фінансування ремонту дороги на вулиці Шмідта. А до цього не давали ані копійки, хоча саме Покровськ значною мірою сприяв залученню фінансових ресурсів у Донецьку область. Зокрема за кошти місцевого бюджету ми збудували митний пункт у Покровську, завдяки якому область стала отримувати до мільярда гривень.

Як народний депутат я прагну звернути увагу керівництва держави на те, що в центрі Донецької області є такі міста, як Покровськ, Мирноград, Добропілля та навколишні населені пункти й сільські райони, і вони відіграють важливу роль у розвитку країни, мають значний потенціал, який неприпустимо втрачати.

Навколо Покровська сформована досить серйозна агломерація, яка в моєму розумінні може і повинна бути локомотивом регіону. По-перше, вона є зручною в логістичному сенсі як місце для ділових зустрічей та різних значущих подій. 

У жодному разі не можна закривати шахти — їх треба трансформувати. Тобто дати їм друге дихання, друге життя. Є сучасні ефективні технології. І тому треба йти не шляхом закриття, а шляхом більш глибокого вивчення використання вугілля. 

Адже з нього виробляють і бензин, і різні пластмаси. Його використовують, додаючи 20% у звичайні види палива. Оскільки це все в нас є — навіщо від цього відходити? Ми ж місто вуглярів! При цьому, звичайно, паралельно створюючи, розвиваючи нові напрями. І це є важливим.

Цими днями ми зустрічалися з міністром розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тимофієм Миловановим і міністром фінансів України Оксаною Маркаровою та їхніми заступниками. Йшлося про головне: як позбутися монопрофільності регіону і що належить зробити, щоб створити додаткові робочі місця — щоб була альтернатива шахтам. Таким може бути розвиток підприємництва в АПК.

Свого часу Європейський інвестиційний банк виділив Україні позику в 400 мільйонів євро на розвиток агропромислового комплексу за умови вирощування олійних, зернових та аквакультур. Утім, ці кошти досі не затребувані.

Адже хоч ЄІБ і дає фінансування під 1%, наші банки «домальовують» остаточну процентну ставку споживачам кредитів до 6,3%. Бізнес такі кредити просто не бере. Великі підприємства виходять на прямі зв’язки з Європою й отримують кредити за більш прийнятною для них 4-відсотковою ставкою. А для дрібного фермера пропозиції вітчизняних банків є просто непідйомними.

Отже, моя пропозиція полягає, по-перше, у зниженні ставки кредитування до 4 відсотків. По-друге, я ініціюю освоєння 50 відсотків цього фінансового ресурсу саме в Донецькій і Луганській областях, причому 50 відсотків цих коштів за рахунок держави відшкодувати, спрямовуючи їх в індустріальні парки. Тим самим ми налагодимо в наших містах роботу підприємств. А в індустріальному парку, наприклад, Покровська плануємо 50% місцевих податків і зборів, отримуваних містом, повернути бізнесу. Це мотивуватиме підприємців активніше інвестувати кошти в місцеву економіку і тим самим створювати умови для розвитку нових напрямів, яких наразі у нас просто немає. Хіба погано, якщо в регіоні почнуть вирощувати лосося, мідій, равликів, яких можна продавати і на вітчизняному ринку, і на експорт! Нині опрацьовуємо цю програму, і найближчим часом я ініціюватиму зустріч із представниками Європейського інвестиційного банку, щоб планувати та обговорювати, яким може бути подальший розмір відсоткової ставки.

— Проблеми вугледобувної галузі не втрачають гостроти, у тому числі на підприємствах Покровська й сусідніх міст. Чи є перспектива позитивних зрушень у вугільній галузі? — запитую у Руслана Требушкіна.

— Упродовж цих днів планується закрити частину заборгованості по вугільних підприємствах. На жаль, не розв’язувалася ця проблема, доки не звернули на неї увагу Президента, прем’єра й не прийшли до голови ОДА вкотре, тобто не достукалися до влади. Прикро, що в робочому, автоматичному порядку це не «йде». Існує негласна точка зору, нібито вугільну галузь треба «ховати». Ми не згодні з цим: вугільну галузь потрібно реформувати, їй необхідно дати друге дихання. Коли ми проводили зустрічі на рівні міністерств, то від одного з посадовців пролунала й така ідея. В країні є два мільярди гривень на вугільну галузь. І хоча ми розуміємо, що треба 8 мільярдів, яких ніде взяти, треба створити єдину компанію, виставити по ній зрозумілі умови: приватизація або оренда на 49 років за 1 гривню зі збереженням 2 мільярдів фінансування на п’ять років. Але з умовою, що п’ять років ніхто нічого не закриває. Компанія забезпечується обладнанням, тим самим створюються робочі місця, розвивається видобуток вугілля тощо. Адже 20—30% вугілля можна й експортувати. Водночас треба створити такі привабливі для інвесторів умови, яких не було раніше.

Мені сподобалася ця ідея. Адже для того, щоб закрити, поховати галузь, не треба багато розуму. Зовсім інша річ — створити сприятливі, привабливі умови, щоб сюди пішли мільярдні інвестиції.

Адже ми розуміємо: оскільки вуглевидобувна галузь вмирає і перспектив її відродження наразі немає, то чому б не віддати її тому, хто забезпечить більш ефективне господарювання, на 49 років? Нехай здійснює видобуток, переробку, продаж вугілля в Україну та за її межі. Якщо нові інвестори привезуть сюди чимало свого обладнання, створюватимуть тут спільні підприємства, зберігатимуть робочі місця й сплачуватимуть податки, то чому ця ідея не може бути прийнятною?

Наприклад, у Харкові китайські інвестори створили спільне підприємство з виробництва приладів освітлювання. Ми в Покровську зацікавилися цією продукцією і нині очікуємо від них комерційної пропозиції. Адже якщо NEFKO пропонує постачання світильників і виконання робіт за 24 мільйона гривень, то українсько-китайське СП аналогічний обсяг готове виконати за вчетверо нижчою ціною!

Громада є спроможною, коли вона цікава для бізнесу

У Покровську й навколишніх населених пунктах триває дискусія щодо подальшого формування територіальних громад. 

Оскільки йдеться про майбутнє населених пунктів на території виборчого округу  № 50, народний депутат Руслан Требушкін не стоїть осторонь цих питань і має власний погляд на шляхи розвитку територій.

— Я переконаний: громада може бути спроможною й такою, що має перспективи розвитку, лише за умови, коли на її території проживає не менш як 150 тисяч мешканців, — наголошує парламентарій. — Увесь цивілізований світ сьогодні об’єднується у великі громади з кількістю населення понад 100 тисяч. Міста Покровськ, Мирноград і Покровський район — це приблизно 150 тисяч жителів.

— Існує таке наукове спостереження, — зазначає Руслан Требушкін. — Брали з мурашника сто мурашок, переселяли їх в окреме місце, при цьому щодня висмикували по одній мурашці, і всі вони загинули. Брали сто двадцять — наслідки були такі самі. Якщо ж переселяли 130 мурашок і більше — вони жили й розвивалися, тобто утворювали новий мурашник. Про що це говорить? Якщо ми хочемо, щоб громада була повноцінною, то є певна кількість земель, підприємств та багато чого іншого, щоб внутрішнім ресурсом почати розвиватися. Натомість створення якихось маленьких «громадок» — це не є децентралізацією. Це — якісь інтуїтивні тимчасові речі, що створюються під когось. Під якийсь бізнес, під якогось керівника, під якісь політичні цілі та задачі. Світ так не живе! Всюди створюють громади, які є самодостатніми. Наприклад, у Мирнограді потрібен не один рік, щоб перезапустити вугільну галузь. Як громаді виживати, коли в неї немає грошей покосити траву або капітально відремонтувати дахи й міжквартальні проїзди? Обмеженими є можливості й у громади Покровська. Сьогодні не виділяються кошти на трубопроводи, оскільки є тариф. Не скошується трава, не вивозяться звалища, а за рахунок наявних коштів у деяких місцях ремонтують покрівлі, зупинки тощо. Коли навіть налагодити нормальне обслуговування, то ні на що інше не залишається фінансів. Я знав про ці проблеми, коли був головою Мирнограда, головою Покровська. Як народний депутат знаю, як це працює в інших країнах. Є тверде переконання поважних людей, що загалом громада має налічувати 250—300 тисяч мешканців. Чому? Бо тоді вона є цікавою для бізнесу, для інвестування. Приїжджає інвестор, пропонує франшизу і каже: що ви бажаєте побудувати?

Відповідають: те-то й те-то. Запитує: скільки населення? 150 тисяч. І це одразу цікаво, бо тут будуть збудовані комунікації, тут є відповідні площі, місця для дозвілля, зустрічей тощо. Отже, тут цікаво побудувати і готель, і боулінг, і якусь пивоварню, і все інше, що дасть змогу створити робочі місця, оскільки громада буде самодостатньою. Фактично, 150 тисяч мешканців — це своєрідна бізнес-управлінська модель, у межах якої створюються можливості для розвитку інфраструктури.

Наочним прикладом такої спроможної, потужної громади є Харків, куди сьогодні їздить уся Україна. Нині Харків бере вже 1—3 мільярда для створення найсучаснішого зоопарку. Можна по-різному до цього ставитися. Але я вважаю, що міський голова діє правильно, оскільки це створює робочі місця. Це дуже правильні речі, які залишають людей тут жити. Коли крім місця роботи є де провести дозвілля, це дуже важливо для людини!

Край, що надихав Леонтовича та Прокоф’єва...

Ще обіймаючи посаду міського голови, Руслан Требушкін ініціював і здійснив у Покровську реконструкцію парку на честь автора всесвітньо відомого «Щедрика» Миколи Леонтовича, який із 1904-го по 1908-й жив і працював у Гришиному (так тоді називалося місто). Реконструкція паркової території площею майже 27 гектарів упродовж двох років була виконана на суму понад 62 млн гривень.

Ще одним успішним творчим проектом, реалізованим у Покровську за ініціативи Руслана Требушкіна, є Всеукраїнський хоровий конкурс «Щедрик Фест», присвячений пам’яті Миколи Леонтовича. Покровськ не є винятком у збереженні пам’ятних місць та історичних свідчень краю. На Донеччині також дбайливо плекають місця, пов’язані з іменами Сергія Прокоф’єва, який народився у Покровському районі, Леоніда Бикова, котрий ранні роки провів поблизу Краматорська. Історико-культурними й природничими цікавинками регіону є Святогірськ, Бахмут, Маріуполь. І ці багатства, на думку нардепа, мають сповна розкриватися, слугуючи позитивному іміджу Донбасу в країні та світі.

— У нас сьогодні є заявка на проект «Покровськ — мала культурна столиця України». 15 мільйонів гривень ми можемо залучити на його реалізацію. Нині у Покровську відбувається передача будівлі, де Леонтович викладав музику на запрошення керівництва залізниці, і в ній створюватимемо музей. На початку червня заплановано проведення чотирьох культурних заходів. Центральним із них стане «Щедрик Фест» — конкурс дитячих шкільних хорових колективів. Загалом, оскільки Донеччина має таке унікальне коріння, то тут повинні бути визначені пріоритети або ж території пріоритетного розвитку, що гармонійно поєднали би давнину, сьогодення та майбутнє.

Нині, наприклад, бурхливо обговорюють ідею зведення у Святогірську олімпійської бази, але вона наштовхнулася на незгоду активістів. Ідея будівництва є хорошою, але я би переніс базу в центр Донецької області, в Покровськ або поблизу нього. Чому? По-перше, із Покровськом є пряме залізничне сполучення. По-друге, це би дало можливість відремонтувати Палац спорту «Олімп» і стадіон Мирнограда. Це дало би змогу завершити розпочате будівництво палацу спорту в Покровську й відновити два стадіони — у мікрорайоні Дінас і в центральному парку міста. У місті Родинському в нас є шикарний фізкультурно-оздоровчий комплекс — треба лише завершити його реконструкцію, плюс є великий стадіон. Є стадіон «Локомотив», придатний для занять різними видами спорту, зокрема кінним. Також є чимало об’єктів незавершеної реконструкції у Новогродівці, Селидовому, Українську, Гірнику, Добропіллі, Білицькому, Білозерську. Витративши на ці та інші об’єкти від 1 до 3 мільярдів гривень, що плануються на олімпійську базу, можна створити надзвичайно потужний мегакомплекс для великого і для масового спорту в центрі області, де мешкає 500 тисяч жителів. Цією ж інфраструктурою щоденно користувалося б місцеве населення, і водночас була би можливість створити належні умови для тренувань олімпійців.

Щодо Святогірська, то, можливо, була би побудована чудова олімпійська база, але відірвана від соціуму.

Натомість навколо Покровська ми можемо дати багатьом спортивним об’єктам друге життя — плюс звести багато чого унікального. Переконаний, що тут вкладання коштів стане більш ефективним, логічним і раціональним.

Стосовно ж проведення екскурсій для наших спортсменів, то вся ціна питання полягає у придбанні та утриманні на постійній основі 3—5 автобусів. Перетворивши це на систему, ми створили б усі можливості для спортсменів відвідувати соляну шахту, Святогірську лавру, Нікольський монастир і багато інших цікавих місць. Тут же можна було б розмістити аквапарки літні й зимові, створити своєрідний діснейленд у нашому, місцевому, варіанті, наприклад, «Сім див України». Варіантів багато!

Треба також об’єднати зусилля навколо Маріуполя. Є чимало історій по Бахмуту, які можна і треба розвивати. Отже, є по всьому регіону точки зростання, в розвиток яких належить вкласти фінансовий ресурс. І правильно робить обласна влада, що будує сьогодні дороги, комунікації навколо Донецька.

«Щедрик», спортивна історія, Святогірськ, Бахмут, Маріуполь — ось лише п’ять базових цінностей Донеччини, навколо яких має відбуватися розвиток, надихаючи всіх, кому небайдужий завтрашній день області, на позитивні зміни.