Найперше — рідний край треба любити.

На тлі розмов про старт адмінреформи та невідворотний початок протистояння між гілками влади (з обов’язковим використанням у цій «війні» грізної зброї номенклатури — палиць в колеса розумним ініціативам) управлінські вісі «район-місто» так поляризовані були вперше в області. Втім, районні керівники змінювалися, а місто невпинно робило свою щоденну справу. Мала Виска, не маючи потужних бюджетних донорів, потроху скидала з себе шати провінційності. Вона й сьогодні не витримує порівняння з містами подібного формату в Європі, але вже є містом доглянутим і, що найголовніше, перспективним.

Нині ОТГ це — райцентр разом із Паліївкою, Олександрівкою, Первомайським, Краснопілкою, Веселим, Новомиколаївкою, Тарасівкою, Заповідним і Вишневим. А якщо буде реалізовано чинний перспективний план об’єднання територій, то до неї приєднаються ще й населені пункти Кіровської, Мануйлівської та Лозоватської сільських рад.

Чи варто було створювати таке об’єднання? Чому жителі кількох територій повірили в ідею і підтримали кількох активних та ініціативних своїх земляків у такому непопулярному в багатьох інших громадах процесі?

Італійський підйомник і білі крісла

Щоб показати, як можуть працювати на колективний імідж гроші громади, можна взяти за зразок Маловисківську опорну школу № 3. Директор школи Ірина Шусь із гордістю показує комп’ютеризовані коштом ОТГ класи, актову залу, що частково заміняє учням і жителям селища клуб (при передачі майна на баланс ОТГ великий Будинок культури залишився у районному підпорядкуванні), спортивну залу (де щодня тренуються і діти, і дорослі), сучасні санітарні приміщення, просторі з гарною підлогою коридори, яскраву та світлу їдальню. На нові енергоощадні замінені вікна на всіх трьох поверхах (кожен площею триста квадратних метрів). Загалом сума капіталовкладень вражає. Лише вартість заміни даху становить понад сім мільйонів гривень. Щоправда, саме ці кошти — європейські, грантові, але — з десятивідсотковою часткою громади.

— Міська рада допомагає не лише нам, а всім школам ОТГ, — уточнює пріоритети Ірина Станіславівна. — У нас навчається 730 учнів. Відтоді, як об’єдналася громада, фінансування покращується щороку. Нині в кожній класній кімнаті — нові меблі. А комп’ютерних кабінетів — сім (!). Діти їздять із багатьох сіл чотирма автобусами, за функціонування яких відповідає також міська рада. У школі встановлений підйомник вартістю понад сто тисяч гривень. Вісімнадцять учнів — з особливими потребами, і без сторонньої допомоги до класів їм не дістатися.

Чотириста учнів початкових класів харчуються безплатно. Ще сімдесят мають пільги. Кухарі не нав’язують дітям планового меню для комплексного обіду — відвідувачі самі обирають собі страви з доступного (і чималенького!) переліку. Облаштування їдальні коштувало місту 250 тисяч гривень.

Окремих слів заслуговує і вже згадана актова зала з білими театральними кріслами і сучасною апаратурою на великій сцені. На черзі — облицювання шкільних стін ззовні.

Спочатку вода, потім асфальт

«Гроші громади вкладаються не лише в школу № 3 та в інші освітянські заклади, — зауважує керівник Маловисківської ОТГ Юрій Гульдас (на знімку). — Ми щороку встановлювали освітлення на чотирьох-п’яти вулицях і провулках, а маємо їх на загал 113. Нині вночі освітлюється майже половина міста. Результат був би кращим, але певний час ця робота не велася взагалі. Ми облаштували парк, який стояв у чагарях, обладнали берег річки, осучаснили міську площу і встановили на ній LED екран. У рамках проекту «Добре» встановили на водогоні модернізовану систему контролю тиску. Відтепер в нічну пору, коли немає особливої потреби, насоси відключені, а зі збільшенням навантаження — збільшуємо й тиск. Економія ресурсів — до 70 відсотків. На жаль, проблему з водопостачанням повністю не закрили. Мешканці окремих вулиць, приміром — Тобілевича та Матросова, централізованого водопостачання ще не мають. Як тільки це питання вирішимо, перейдемо до розв’язання наступної проблеми — ремонту доріг!»

Як перша ластівка децентралізації, Маловисківська ОТГ свого часу справедливо отримала певні «призові» субвенції. Всього на спецпроекти їй було виділено п’ять мільйонів гривень. Із цих коштів, зокрема, було створено будинок громадської активності в селі Первомайське. В одному приміщенні тут працюють ФАП, клуб і офіс старости. Для двохсот жителів села — це серйозна підмога. Перші сонячні ліхтарі на території ОТГ також з’явилися в Первомайському. Натомість у Паліївці повністю змонтовано новий пластиковий водогін. Одне з останніх придбань громади — сцена, необхідна для проведення різноманітних масових заходів. Заплатили за неї 550 тисяч гривень. А раніше орендували по сто тисяч гривень за святкову добу в інших громад. Із таких речей, мабуть, і складається самостійність і спроможність адміністративних територій. Втім, найголовнішою є економічна складова — коли люди заробляють там, де живуть, коли ходять з дітьми відпочивати в новий місцевий парк, отримують послуги належної якості і мріють про нові дороги вдома, а не, скажімо, в Польщі.

Поступово в громаді підходять до вирішення питання ремонту доріг. Однак якщо 500 метрів нової дороги (повноцінної, в два шари, з 
15-річним терміном придатності) торік коштували понад півтора мільйона гривень, то 76 кілометрів давно не ремонтованих доріг Малої Виски «з’їдять», чи, принаймні, попросять 228 мільйонів за річного бюджету ОТГ у 86 мільйонів гривень.

Пшеницею, а не танками

«Я знаю, що без інвестицій у глибоку переробку сільгосппродукції нам не вижити, — каже Юрій Гульдас. — І навіть знаю, що це має бути за виробництво. Маю багато друзів-бізнесменів у Польщі, в Німеччині. Я в них буваю, вони в мене. Кажуть, що готові вкладати кошти в сільгоспвиробництво (всі розумні люди у світі розуміють, що не танки, а пшениця врятує планету від голоду), тим паче, що Україна — одна з найпотужніших в світі за ресурсами сільгоспдержав, можливостями й сумарними показниками. Але війна і нестабільна вітчизняна політична доктрина зупиняють готовність інвесторів. Надто високі ризики».

Згодився там, де народився

Юрій Гульдас обіймає посаду міського голови вже другу каденцію. А перед тим підіймав силами свого господарства рідну Паліївку, де народився сам і де прожили життя його батьки. «Вдома» лад він уже навів. Щоб переконатися в цьому, варто просто послухати людей на вулиці: цей чоловік і справді згодився там, де народився. Сьогодні такий процес триває на території всієї великої Маловисківської громади.

Роль окремої людини, посадовця або бізнесмена в розбудові України й досі є визначальною. Звісно, це суперечить трибунним академічним сентенціям про демократичне управління, про правові механізми, які знеособили, так би мовити, соціально-господарські будні країни. Мовляв, корабель пливе — хто б там не стояв біля стерна. Але ми знаємо, що коли громадський лідер — патріот, інтелектуал, добросовісна, працьовита і винахідлива в цілому людина, шанси на позитивний результат розвитку громади зростають у рази.

Фото Івана КОРЗУНА.