За шість років бойових дій Дніпропетровщина зазнала найважчих втрат серед інших областей України, цифра страшна — 602... У залі пам’яті музею АТО розвішені довгі ряди світлин чоловіків і жінок, які загинули, захищаючи Батьківщину від російської збройної агресії.

Найбільшою у країні є і кількість ветеранів АТО/ООС — понад 30 тисяч жителів області мають досвід участі у бойових діях і відповідний статус. Ще тисячі лікували поранених та займалися волонтерською діяльністю.

І ця робота у прифронтовому Дніпрі не зупиняється ні на день з 2 березня 2014 року.

Того дня тисячі громадян зібралися біля будівлі ОДА на знак протесту проти початку окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та рішення Ради Федерації РФ про надання дозволу на застосування збройних сил Росії на території України для «захисту прав російськомовних громадян».

Громадою було створено штаб оборони, під військовими комісаріатами утворилися черги.

Найближчими тижнями та місяцями в області було сформовано чотири батальйони територіальної оборони Збройних Сил України — 20-й БТРО «Дніпро», 39-й БТРО «Дніпро-2», 40-й БТРО «Кривбас», 43-й БТРО «Патріот»; мобілізовано 93-тю окрему механізовану бригаду, 25-ту окрему повітрянодесантну бригаду, 17-ту окрему танкову бригаду, три полки — зв’язку, ремонтний та зенітно-ракетний, низку підрозділів забезпечення і розвідки. Сформовані на Дніпропетровщині батальйон МВС «Дніпро-1», добровольчі батальйони Правого сектору та «Донбас» також приєдналися до ударного угруповання, яке у 2014—2015 роках визволило більшу частину захопленої території Донецької та Луганської областей.

Вшанувати добровольців та згадати загиблих жителі області зібралися у музеї «Громадянський подвиг Дніпропетровщини в подіях АТО». До Дня українського добровольця тут відкрили дві фотовиставки: Романа Романенка «На нулі» та Сергія Дівєєва «Очі війни», також відбулася презентація книги Бориса Кутового (на знімку вгорі) «Листи здалеку».

У залі пам’яті музею АТО два однакові портрети дніпрянина Романа Романенка. Один — серед рядів прижиттєвих світлин полеглих воїнів. Інший — у центрі експозиції його фотознімків, яку організували близькі і друзі Романа.

«Роман Романенко, позивний «Біч», загинув 10 серпня 2019 року, підірвавшись на ворожому фугасі. Він приєднався до лав полку «Азов» у 2015-му і пройшов шлях від бійця-снайпера до офіцера — заступника командира снайперської групи.

Він бачив ворога через приціл снайперської гвинтівки, а фронтових друзів — через об’єктив власної камери. Він загинув, як справжній герой — зі зброєю у руках, під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну. Він бачив війну такою, якою її фотографував. І він заслуговує, щоб пам’ять про нього жила вічно», — йдеться у дописі під кольоровим портретом Романа, який стоїть в оточенні чорно-білих фото. На світлинах — його бойові побратими.

Як пояснює довоєнний товариш Романа Романенка, військовий медик Олексій Турчак, Роман давно захоплювався фотографією — військову хроніку знімав на чорно-білу та кольорову плівку. Після його загибелі друзі відсканували відзняті кадри, з тисяч світлин відібрали 32. Жодних змін у композицію кадрів або іншу корекцію не вносили, виставку назвали «На нулі». Мить зупинилася у вічності.

Біля портрета єдиного онука стоїть Віктор Петрович.

За кілька хвилин, уже на вулиці, закуривши цигарку, чоловік тихо розповідає, що родина довгий час не знала, що Роман на фронті. З третього курсу університету добровольцем записався до полку «Азов» і рушив фронт, але навчання у виші закінчив.

«Ніколи нам ні про що не розповідав — не хотів хвилювати, заспокоював, що на зборах, потім казав, що стоїть на другій лінії», — розповідає 68-річний Віктор Петрович.
Єдиний син у батьків, єдиний онук, дружини, дітей не мав...

Світлини дніпровського журналіста та фотографа Сергія Дівєєва не підписані, але відвідувачі по очах впізнають багатьох героїв експозиції. Це відомі воїни, волонтери, священики, громадські діячі. На світлинах також очі поранених, звільнених з полону, переселенців — усіх тих, хто бачив війну. Поруч із фотографіями висять дзеркала — вони також частина виставки «Очі війни», і кожен відвідувач може зазирнути у власні очі.

Сергій Дівєєв робив знімки на фронті, у шпиталі, на цвинтарях. Митець зазначає: очі говорять більше за традиційні образи війни — вибухи, руйнування, пожежі та кров.

Поміж робіт фотографів стоять книги ветерана російсько-української війни, офіцера ЗСУ Бориса Кутового. Автора у залі немає — він виконує завдання на сході країни. Борис Кутовий — керівник-координатор гуманітарних проектів ЗСУ «Допомога йде», «Допомога Схід», «АРТПЕРЕМИР’Я».

На прохання автора «Листи здалеку» передає до музею АТО його товариш по службі. Потім ці книги побачать у школах та бібліотеках області, адже адресована вона насамперед дітям.
«Сьогодні, у День українського добровольця, у цій залі немає випадкових людей. Українські добровольці — це та скеля, об яку ворог щоразу ламає свої зуби, а скеля лише міцнішає. На дніпровському граніті стоїть Україна. Я зараз говорю не тільки про тих людей, які зорганізувалися у перші сотні самооборони, перші добробати, не тільки про тих людей, які самостійно прийшли до військових комісаріатів під час мобілізації. Це тисячі тисяч тих, хто боровся за незалежність і хто її зараз обстоює у дуже непростий для країни час — це їхній день. І ця багатотисячна армія захисників України є свідченням того, що наша держава міцна і потужна. Її захисники не відступлять перед ворогом, який намагається поставити під сумнів саму українську державність.

На прохання автора книги, мого товариша Бориса Кутового, представляю книгу, яку написав український солдат у вигляді листів до свого сина. Він написав цю книгу не про війну, він написав її про добро. Це прості людські історії, казки, листи. «Листи здалеку» — діалог між батьком та сином. Книга добра, оскільки український воїн боронить країну не тільки зброєю, він боронить її добром у своєму серці, коханням до своєї дружини, любов’ю до своїх дітей та рідної землі. І саме це допомагає йому бути далеко», — зазначає Євгеній Романов.

Весняним Дніпром мчать автівки з прапорами України та бойових підрозділів. Багато хто з екіпажів автопробігу приєднується до мітингу, що зібрався на алеї Пам’яті біля ОДА.
Саме сюди шість років тому прийшли ті, чиї прізвища викарбувані на граніті, і ті, хто згадує своїх бойових побратимів.

Демонструючи свою єдність присутністю, ветерани, волонтери та громадськість заявляють, що не припинять бити ворога, доки російські окупанти не залишать української території Луганщини, Донеччини та Криму.

Дніпро вшановує добровольців та продовжує виконувати свій конституційний обов’язок — захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.