Ідея подорожі виникла спонтанно: у п’ятничній стрічці новин у Фейсбуці натрапила на новину про те, що у Холодному Яру зустрілися 12 місяців і розквітли підсніжники. Еврика! Їдемо туди, — проголосила я, і всі (чоловік та двоє дітей) одностайно мене підтримали. І наступного дня ми вирушили у казку.

Наші поїздки до «підсніжникового раю» стали традиційними: вже кілька років поспіль щоберезня ми складаємо провізію у багажник автівки й вирушаємо за враженнями. Тож суботні збори не мали якоїсь особливої магії — вона чекала на нас у заповітному лісі козацької слави. Дорогою ми уявляли радісний весняний ліс, однак він зустрів нас «холодноярською» прохолодою і болотом. Та цим нас не злякати! Взули гумові чоботи й озброїлися до зубів — палицями, фотокамерами та бутербродами. Спускатися до підсніжникового яру було дивно: ані душі навкруги, хоча зазвичай у цій місцині повно туристів-природолюбів.

Ми насолоджувалися тишею та цвіріньканням пташок — вони також щиро вірять у весну. Спускалися до заповітного місця і роззиралися навколо: де ж підсніжники? Син побіг вперед і перший побачив залишки стрічки, котрою огороджують місце масового цвітіння: це знак, що потрібно уважно дивитися під ноги! Ось вони: з-під торішнього опалого дубового листя видніються тонюсінькі зелені «ніжки». Манюсінькі й крихкі, вони ще не схожі на те диво, яке ми звикли бачити навесні. Невдовзі отримають вдосталь сонячного проміння й тепла — і матимуть сили підняти ще зеленкуваті голівки догори та наповнити все довкола пахощами.

Удосталь намилувавшись і нафотографувавши квітенят, ми разом повсідалися на повалене дерево неподалік, щоб поласувати бутербродами та зігрітися трав’яним чаєм. Щічки дітлашні були бурякового кольору, очі блищали від радості. Замиловані природою, ми згадали, що темніє ще доволі рано, тож уже час повертатися до автівки. Рушили назад, аж ось донечка зойкнула від несподіванки: зовсім неподалік від нас стояла... лисиця. Зупинилися. Наші погляди зустрілися — я подумки сказала їй: «Ми вже йдемо» і відчула, що вона нас «відпустила», бо й сама боялася. Діти пришвидшили крок. «Ми тут гості»,— міркував уголос десятирічний син і навчав нас різних «хитриків» із виживання у дикій природі, що перейняв у одного з блогерів.

Чим унікальний «черкаський» підсніжник?

На заповідних лісових галявинах Холодного Яру зростає рідкісний підсніжник складчастий. Такого неймовірного видовища не побачите в жодному куточку рівнинної України, бо зростає цей первоцвіт тільки на Черкащині та гірських місцевостях: це Крим, Кавказ, північ Туреччини.

Є кілька версій появи цих квітів у Холодному Яру: реліктова (з прадавніх часів) та адвентивна (завезення з ареалу поширення). Так чи інак, але він масово квітне на території Креселецького лісництва ДП «Кам’янське лісове господарство». Кличуть квіти «весняними перлинами» Холодного Яру, бо жоден, хто хоч раз у житті бачив цей білосніжний килим, не залишиться байдужим. Лісові схили та балки вкриті сотнями тисяч невеликих білих квітів із тонким солодкуватим ароматом — казкове видовище! Цвіте підсніжник зазвичай навесні протягом трьох тижнів.

Де шукати аромат весни?

Раптом бажаєте повторити нашу мандрівку, то вирушайте на Черкащину, Чигиринський район, село Мельники — Холодноярський ліс. Рухайтеся в бік Мотронинського монастиря (до речі, це пам’ятка архітектури). Як доїдете, питайте у місцевого населення, де яр з підсніжниками. Також варто відвідати й сам православний жіночий монастир та його Троїцьку церкву, що були засновані в лісовому урочищі Холодний Яр на місці скіфського Мотронинського городища (VII—V ст. до н. е.). Нині там пригощають запашною кавою. Насолоди вам!

Черкаська область.

Фото автора.