На знімку: Ніна Гнатюк, Мирослав Лазарук біля входу у колонію у Вінниці, де утримували Князя роси – Тараса Мельничука.
Три хвилини на зустріч
"Письменники прийшли проситися в тюрму..." Гостра на слово, не тільки поетичне, вінницька поетеса Ніна Гнатюк разом з іншими гостями чекала черги на пропускному посту колонії № 86. Перед ними масивні заґратовані двері. Всередину пропускають по троє. Правила суворі, бо більшість ув'язнених – довічники.
Пані Ніна заходить разом із двома Шевченківськими лауреатами – Василем Герасим'юком й Анатолієм Кичинським. Голова письменницької організації Вінниччини Вадим Вітковський переступає поріг із колегою з Чернівців Мирославом Лазаруком та Миколою Близнюком, земляками Тараса Мельничука. Отак майстри слова опинилися у той вересневий день за ґратами вінницької в'язниці.
– Тут утримували у неволі нашого Тараса, – каже Ніна Гнатюк. – Сюди я приносила йому передачі. Крім харчів, просив папір, цигарки.
Лише три хвилини давали на спілкування. Два листи на місяць мав право написати засуджений. Інтелігентну людину кинули до кримінальних злочинців...
– Не писав Мельничук антирадянських віршів, – наголосила Ніна Гнатюк у виступі перед працівниками колонії. – КДБ стежило за ним, бо був вільнодумцем, не приховував своїх національних почуттів.
Вона згадала, як тодішнє Бюро пропаганди літератури зуміло організувати зустріч з ув'язненими. Назвали це "виховними заходами".
– Мов зараз бачу Мельничука, який сидить у першому ряду, – згадує поетеса. – Якими очима дивився він на нас!..
Після того виступу перед засудженими Ніна Гнатюк присвятила побратиму вірша, що завершувався так: "Будь проклята держава, де поети за чесні вірші зеками стають". Звичайно, вірш побачив світ уже в роки незалежності.
Тарас у радгоспі
Неймовірними зусиллями вдалося скоротити термін ув'язнення Тарасу Мельничуку. До нього в колонію приїздив Дмитро Павличко, увінчаний на той час багатьма лаврами. Свій голос на захист подали й інші знані літератори. Зрештою, Мельничук провів за ґратами замість чотирьох два роки і три місяці.
Колонію залишив хворим. Хворіти почав ще у Кучино Пермської області, де відбув перший строк як політв'язень. На роботу ніде не брали – з таким тюремним багажем годі й думати, щоб влаштуватися за спеціальністю (до засудження працював у газетах).
Майже рік після неволі Тарас провів у Ямполі, містечку на півдні Вінниччини. Ніна Гнатюк попросила тодішнього директора ямпільського радгоспу Галину Сіру взяти Мельничука на роботу. Та погодилася, хоч і мала потім проблеми. Кадебісти зачастили до радгоспу. Вербували декого з працівників, щоб "нашіптували" про поета.
Після в'язниці Мельничук працював також на шахтах Донбасу, лісорубом...
Уже на волі він розповів Ніні Гнатюк, за що його насправді засудили вдруге. Біля сільського магазину пив пиво. Підійшли троє молодиків. Спровокували скандал. Один дістав ножа. Тарас, захищаючись, вибив ножа з руки, і тим ножем було поранено одного з трьох чоловіків. Не мав сумніву, що вони діяли не з власної ініціативи.
Василь Дремлюга, керівник Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань, показав гостям довідку на засудженого поета.
– Це все, що ми знайшли у себе в архівах, – каже Дремлюга і зачитує документ. Там зазначено, що 13 квітня 1979-го Косівським райсудом Івано-Франківської області Тараса Мельничука засуджено до чотирьох років позбавлення волі у колонії суворого режиму. Кінець терміну визначено 29 квітня 1983-го.
Факт скоєння кримінального злочину встановлено Косівським райвідділом міліції.
Представники Івано-Франківщини попросили копію документа для музею Мельничука.
Поета нема, а нові вірші є
Напередодні приїзду учасників фестивалю до Вінниці у книгарню завезли нову книгу віршів Тараса Мельничука. Дивовижно – поета не стало у 1995-му, а нові вірші друкують.
– У Тараса була дивна звичка, – каже його товариш і земляк Микола Близнюк. – Коли він у когось гостював і там народжувався вірш, то залишав його господарям. Тепер їх збираємо.
Так і народилася нова книжка "Юнак милується автоматом", видана в Івано-Франківську 2019 року. Повністю складається з новозднайдених віршів Тараса Мельничука.
Серед вінничан найглибше дослідила творчість Князя роси викладач педуніверситету Ірина Зелененька. Її дослідження переросло у кандидатську роботу.
Мирослав Лазарук, письменник, літературний критик, редактор журналу, директор музею Володимира Івасюка у Чернівцях, ініціював проведення фестивалю на спомин про Тараса Мельничука "Од Гуцулії – до кряжів донецьких". Літературна премія "Князь роси" так само з'явилася за клопотанням Лазарука.
– Ідея проведення фестивалю на Вінниччині виникла в розмові з Ніною Гнатюк, – розповів "Голосу України" Мирослав Лазарук. – Це символічно – побувати у тих місцях, де залишилися сліди великого поета, де щирі люди підтримували його, добивалися звільнення і навіть надали роботу після того, як вийшов з-за ґрат...
Вінниця.
Фото автора.
