Фантазія талановитої тячівської майстрині-керамістки Тетяни Нікішкіної направду безмежна. Глина в її руках перетворюється на оригінальний керамічний посуд: макітри, маслянки, таці, тарілки, чашки, реалістичні об'ємні картини, кумедних мультяшних героїв та казкових персонажів... Кожен такий виріб – неповторний, практичний і служитиме довго. А ще у ньому – хист, частинка душі, тепло й енергія рук авторки.

Рідне місто посідає особливе місце у творчості жінки, адже свої вироби часто прикрашає малюнками архітектурних пам'яток і символів Тячева. Майстриня залюбки ділиться досвідом на майстер-класах під час фестивалів і святкувань.

Усе почалося з чоловікового подарунка

До речі, Тетяна за фахом медик, фельдшер-акушер, багато років пропрацювала у Тячівській лікарні. Та творчість вабила її з дитинства. "Я завжди любила малювати, ходила до художньої школи, але погодьтеся: малюнок, на відміну від глини, позбавлений об'єму", – зауважує співрозмовниця.

Любов до кераміки почалася з омріяного гончарного круга, подарованого чоловіком на 35-ліття. Початковий досвід був нелегким: перші вироби були з цегляної глини, мали непривабливий вигляд. Тетяна вчилася на власних помилках, не шкодуючи рук у прямому сенсі. Попервах поєднувала хобі з роботою: прокидалася вдосвіта, щоб попрактикуватись, або гончарила після зміни, до глибокої ночі. Звісно, такий графік не міг тривати довго, і довелось обирати. Вибір упав на справу, до якої лежало серце. Відтоді тривала наполеглива, фізично нелегка робота з першими успіхами та невдачами, численними експериментами. Не обходилось і без браку, адже майстриня до всього доходила самотужки. Зрештою, методом спроб і помилок тячівчанка приручила гончарний круг, а кераміка стала улюбленою справою, без якої не уявляє і дня.

"Приручила" давнє ремесло

Творить мисткиня вдома, у своїй майстерні. Для роботи використовує якісну чеську глину, ангоби (глина з пігментом), фарби, глазур (дрібно помелене скло з різними добавками).

– Спочатку проминаю глину, щоб стала однорідною, без грудок. Затим сідаю за круг гончарити. Потім робиться обточка нижньої частини виробу. Часто, особливо для декоративних тарілок, потрібен кантик. З допомогою ручок різної товщини процарапую малюнок, – розповідає Тетяна.

Зображення майстриня черпає з уяви або з побаченого довкола: "Ідеї для творчості з'являються щоранку. Або можу десь побачити щось, що мені сподобається, і змалювати, наприклад, фото старого Тячева чи малюнок в Інтернеті".

Після цього виріб висихає. На цьому етапі слід дотримуватись певних умов: не відчиняти вікна, забезпечити середню температуру. Відтак вироби відправляються у піч – на перший випал при температурі приблизно 1000 °С (в ідеалі – 975 °С), який ще називають бісквітним. "Лише після цього глина вже називається керамікою", – пояснює майстриня.

Потім Тетяна розфарбовує малюнок фарбами або вкриває глазур'ю. Цікаво, що фарби, якими користується умілиця, проявляють свій справжній колір не одразу: "Ніжно-бузковий перетвориться на темно-кобальтовий, а ледь рожеве стане яскраво-червоним, як маки", – каже вона.

Відтак виріб знову випалюється в печі, вже за температури до 1200 °С. Загалом, залежно від техніки, випалів може бути і три, й чотири – якщо виріб прикрашатимуть додаткові узори.

Печі, гроші й майстер-класи

Щоб навчитись гончарити, каже майстриня, треба щодня самотужки працювати над собою, бо справа ця непроста, до того ж потребує постійних фінансових вкладень: "Гончарство – процес дорогий, бо піч працює щодня, гончарне обладнання дорого коштує, завжди треба щось докуповувати".

Майстриня не любить стояти на місці, постійно пробує нові техніки. "Нещодавно почала працювати з ангобами – це глина з барвником. Дуже люблю техніку плетіння, – ділиться Тетяна Нікішкіна. – Якогось улюбленого стилю у мене немає, я люблю все, над чим працюю".

А ще умілиця охоче переймає премудрості ремесла у досвідчених майстрів. Так, торік улітку відвідала майстер-клас угорського гончаря Ласло Ковача. По досвід їздила й до Косова на Прикарпатті, відомого гуцульською автентичною керамікою.

Тетяна не тільки сама вдосконалюється в улюбленому ремеслі, а й відкриває дивосвіт кераміки дітям: раз на тиждень проводить заняття для охочих попрацювати з глиною. Разом із вихованцями вони виготовили керамічні писанки до Великодня.

Радує мовчазною красою

Розмаїття рукотворів Тетяни Нікішкіної вражає. Крім посуду, виготовляє з глини об'ємні картини-барельєфи, годинники... Стіни кімнат в оселі Нікішкіних прикрашають портрети улюблених собак у техніці мозаїки, барельєфи з яскравим морським дивосвітом, квіткові натюрморти, пейзажі з використанням кори дерева, мушель. А ось – троянди, наче з металу, а насправді це теж глина – улюблений матеріал майстрині.

"Це те, що мене захоплює у глині, – береш шматочок і можеш зробити все: від посуду до плитки, картини чи прикраси", – каже Тетяна.

Поруч – панно-комора розміром метр на метр з різноманітним начинням та навіть павуком на павутині. "Над цією коморою працювала півтора місяця, – каже жінка. – Вона мені дуже подобається".

Щодо посуду, то майстриня зізнається: не любить стандартних наборів: "Чому сервіз має бути обов'язково з шести чи дванадцяти однакових чашок? Я люблю, щоб у кожного було своє й різне. А масова робота нагадує конвеєр".

І справді: у кухонній шафі господині – чашки для чаю й кави, тарілки, таці – всі різні, і з кожною річчю пов'язана якась історія. "Чашки добираю до погоди, до настрою... Ось чашка-гайка – для чоловіка, з листям папороті – для себе, з чотирилисником конюшини – для доньки. Є з гербом Тячева, яскраво-помаранчева всередині – для похмурої погоди", – захоплено пояснює господиня.

Умілиця каже: задоволення їй приносить не лише результат роботи, а й, власне, процес. Хоча сама ставиться до своїх виробів критично і намагається щоразу вдосконалюватися.

Авторські рукотвори Тетяна продає через Інтернет, соцмережі, а також туристам, які приїжджають відпочивати на Закарпаття. Якісні та неповторні вироби авторки знаходять своїх шанувальників. Запрошують керамістку і на різні фестивальні дійства.

Майстриня прагне і далі розвиватись у різних стилях та напрямах, презентувати свою творчість, яка дарує красу та гарний настрій, а також передавати знання й досвід іншим.

"Бо ж колись у давнину наші предки у побуті користувалися дуже гарним посудом, а у Тячеві навіть був гончарний ярмарок і працювало чимало гончарів, – мовить Тетяна Нікішкіна. – Тому хочеться, щоб це давнє ремесло не зникало, а розвивалося й радувало людей своєю мовчазною красою".

Тячів

Закарпатської області.

На знімках: майстриня Тетяна Нікішкіна зі своїми рукотворами.

Фото Наталії Маджари.