На його руках залишилось троє малих дітей, молодшій з яких було лише три рочки, і велике домашнє господарство. При цьому сам Микола – людина вже немолода, через кілька років збирався розміняти шостий десяток. Як без жінки поставити малечу на ноги?
Власне, діти і допомогли Миколі оговтатись від біди. Надіятись доводилось лише на себе, отже, всі жіночі обов'язки тепер лягли на його плечі. З домашнім господарством справлявся, бо ця робота була звичною, а ось готувати обіди, прати одежу, заплітати коси, робити консервування на зиму, – то вже була для нього досить складна наука, занадто клопітка праця. Рік витримав, а потім зійшовся з однією жіночкою з села, і вона народила йому ще одного хлопчика. На жаль, їхнє життя не склалася, бо матір'ю його дітям жінка не стала. Як зійшлися без усяких офіційних реєстрацій, так і розійшлися. А синок, коли підріс трішки, став дедалі частіше у батька залишатись, бо той і нагодує, і одежку купить, і солодощами пригостить. Та й веселіше йому з двома сестрами та братом.
– Тож вважайте, що у мене четверо дітей, – каже Микола.
...Ми познайомилися з ним під час мого відрядження у прифронтове Троїцьке Попаснянського району. Село розташоване лише за кілька кілометрів від лінії розмежування. Кожного місяця сюди приїздить машина Луганської дирекції "Укрпошти", і поштовики видають тутешнім людям пенсії та соціальні виплати, а також привозять різні солодощі. Микола звернув на себе увагу тим, що після отримання соціальної допомоги почав наповнювати пакет цукерками та печивом, причому у великій кількості.
– На весь "колгосп"? – пожартував я.
– Це дітям. Їх у мене багато, тож треба, щоб усім дісталось і нікого не образити. Я вдовець, жінка померла, тож...
Про себе Микола розповідав скупо і весь час поглядав на годинника. Було видно, що поспішав.
...До 2015-го, коли Валя померла, діти у них народжувалися один за одним: Насті зараз 10 років, Андрію 9, а Альоні 8. Так, вони хотіли мати багато дітей, бо це у їхньому розумінні створювало справжню родину. Хто ж знав, що Валине життя так раптово обірветься і родина залишиться без своєї головної опори... Господарство у Миколи велике – свині, корови, барани, гуси, індики, кури, цесарки, а помічників немає. Все сам. Старша дочка в хаті може прибрати, посуд помити, а це вже поміч. Найбільша Миколина проблема – це брак часу. Доби не вистачає, бо, крім догляду за худобою, треба ще наварити, насмажити, напрати, в школу відправити, уроки перевірити...
Восени він купив новий будинок за 50 тис. грн, а до нього додалось ще й сорок соток городу. Дітям тут подобається – просторо, тепло. Живуть із того, що Микола вирощує та продає.
– Ось поросят свиня принесла 12 штук, сім баранів ростуть, телиця. Продам – будуть гроші на одяг та взуття, чи ще щось дітям куплю, – розповідає Микола. – А ще я отримую соціальну допомогу від держави, і благодійники також допомагають. Сільрада не забуває. Минулого літа діти їздили в Карпати, там відпочивали. У льосі у мене все є, тож мої діти не голодують, добре одягнені, живуть у теплі. От тільки мамки у них немає...
Микола ще раз переглянув вміст пакета:
– Добре, я побіг. Мені ще пішки кілька кілометрів добиратись додому. А там діти чекають на цукерки. Всі четверо.
Луганська область.
Фото: ukurier.gov.ua
