Щоразу, спілкуючись з жителями сіл нашого Зарічненського району, дивуюсь їхній невгамовній працелюбності та винахідливості. Кожна така зустріч відкриває щось нове, як, скажімо, із Надією Михайлішиною (на знімку) із села Острівськ. Вона добрий десяток років займається вирощуванням помідорів у відкритому ґрунті, на 10 сотках, і накопичила в цьому величезний досвід, яким і ділиться.

— За смаковими якостями такі помідори вигідно виграють порівняно з тепличними, — каже жінка.

Надія Андріївна почала займатися овочами після того, як втратила роботу на Острівському заводі, який розпався. Першим учителем у цій справі став брат Володимир — у нього вона переймала досвід вирощування огірків «Родничок» у теплиці в чотири сотки. Ставили тоді свої вулики, щоб бджоли запилювали цвіт, стареньким червоним «Запорожцем» возили продавати огірки в Любешів, там мали своє місце і постійних клієнтів-покупців. Вміння спілкуватися з людьми, непідробна щирість, якісна продукція для продажу — все це створювало хорошу репутацію, тому справи йшли непогано.

Теплиці з огірками набирали масовості, тому, щоб прогресувати і розвиватися, потрібно було шукати щось нове. Першим брат Володимир став освоювати технологію вирощування помідорів, а біля нього і Надія Андріївна придивлялася та переймала досвід.

— Помідорами ми почали займатися років десять тому, — розповідає невтомна, підприємлива господиня. — Нині під ними 10 соток. На цю площу потрібно посадити 2500—3000 кущів. Порівняно з працею в теплиці помідори у відкритому ґрунті вирощувати легше. Землю фрезуємо. Для висаджування такої великої кількості саджанців запрошую своїх добрих, перевірених знайомих, які теж на пенсії, бо сама не справляюся. Садимо помідори в декілька етапів, тому вони є і раннього періоду дозрівання, і пізнішого. Потім їх просапуємо. Кропити потрібно рідко. Якщо сонячна погода, то достатньо і одного разу на сезон. А якщо тижнів три похмура погода, з опадами, то одразу після дощів потрібно помідори покропити, бо потім почорніють. Інколи, після затяжних дощів, доводиться це робити двічі, а то тричі.

— Свої помідори я не пасинкую. Як ростуть, так і ростуть, — продовжує ділитися досвідом Надія Андріївна. — Інколи трішки й у зіллі бувають. Зілля і тінь створює помідорам, коли спека, а коли холодно, то хоч якийсь затишок. Для підживлення помідорам найкраще підходить суперфосфат, але його нині немає, то використовуємо нітроамофоску. Розсаду вирощуємо самі, у своїх невеликих тепличках. Висаджувати їх зазвичай починаємо після 10 травня, і — в кілька етапів. Сорти купую «Ляна», «Київський», «Сливка», які найкраще підходять для нашого складу ґрунту. Невеликі, круглі, жовті, червоні — вони лежать на землі. Переважно до нас покупці приїжджають просто додому і самі собі вибирають урожай помідорів. З довколишніх сіл Тиховиж, Ждань, Кухотська Воля, із волинських сіл — це мої постійні клієнти. Ще є власники магазину з Кухотської Волі — тямущі, хороші люди, які постійно у мене купують помідори у свій торговельний заклад для продажу. Щось возимо продавати й на ринок. Не без того, що дещо й залишається — качкам віддаємо на корм.

— Багато помідорів використовуємо для власного консервування, — каже жінка. — Наприклад, торік лише томатного соку зробила 70 трилітрових банок. За різними рецептами: є і солодший, і кисліший. Загалом, якщо порівнювати працю з вирощування огірків у теплиці й помідорів у відкритому ґрунті, то з помідорами вправлятися легше. А вирощені на відкритому ґрунті, на свіжому повітрі, під сонцем, як то кажуть, на природі, помідори мають зовсім інший смак і аромат — вони по-справжньому домашні й з жодними тепличними томатами в порівняння їх не поставиш. Хорошу, якісну продукцію і продавати приємно. І людям радість, і собі винагорода за працю та задоволення від того, що власними руками робиш щось хороше, корисне.

Найпершим помічником і порадником у всіх бізнесово-аграрних справах Надії Андріївни є її чоловік Володимир, який родом із Сарненського району. Ні багато ні мало, а 44 роки вони разом крокують по життю. Дітей на ноги поставили, а нині їм допомагають, як можуть. А можуть ці невтомні працелюби ще багато: і помідорів 3000 саджанців висадити та обробляти їх все літо, і качки, гуси, індики тримати, і четверо свиней та корову в своєму господарстві мати. Є біля чого ходити. І все потребує уваги та рук.

— Хто як може, так і заробляє на життя, — каже Надія Андріївна, спрямовуючи свій погляд вдалечінь, до озера, ніби в його хвилях шукаючи відповіді на вічні питання буття. — Головне, не впадати у відчай, навіть у важких ситуаціях. Було б здоров’я, бажання працювати, а вихід можна знайти з усього. 20 років тому я залишилась без роботи. А вийшло так, що 20 років працюю, не покладаючи рук. Й іншого життя я для себе не уявляю.

Зарічне Рівненської області.

Фото автора.