Танк. Прапор України. Москва. Серпень 1991 року.
Фото з відкритих джерел.
Першим кроком до відновлення незалежності, яку Україна (в ті часи — Українська Народна Республіка), на відміну від Польщі, Фінляндії та країн Балтії, втратила через політичну недолугість її керманичів, розум котрих був затьмарений комуністичним вірусом соціалізму Маркса-Леніна, стала Декларація про суверенітет тоді ще Української Радянської Соціалістичної Республіки від 16 липня 1990 року...
До повної незалежності залишалося трохи більш як рік... У той, уже далекий з висоти прожитих нашою країною важких тридцяти літ, час багато нинішніх громадян незалежної України мешкало в столиці комуністичної імперії, що повільно конала, — Москві. Хтось працював у різноманітних установах, хтось служив у «нєпобєдімой» совєтской армії, хтось навчався в московських вишах... Але у сотнях тисяч українців Москви горбачовська перебудова пробудила історичну пам’ять українця, приспаний біль майже за 70 літ радянської пропаганди про «єдіний совєтскій народ — новую історічєскую общность людєй». Цьому посприяли і демократичний рух у самій Москві, і діяльність Народних фронтів у прибалтійських республіках, і виникнення Народного Руху України (за перебудову) у вересні 1989-го, членами Московської асоціації якого стало багато українських активістів у столиці СРСР. Серед членів асоціації (очолюваної Євгеном Сярим) було чимало й активістів офіційних організацій українства Москви — Українського товариства культури «Славутич», Українського молодіжного клубу, які жваво цікавилися не лише українською історією, що відкривалась на сторінках української тогочасної преси, а й передусім новинами з політичного життя тоді ще радянської республіки. Тож Декларація про державний суверенітет рідної для нас усіх України стала справжнім єлеєм на спраглі за незалежністю нашої Батьківщини душі! А оскільки ми всі були постійними учасниками багатосоттисячних мітингів московських демократичних рухів, виходячи на них із синьо-жовтими, а іноді — і з червоно-чорними прапорами, то гасла, з якими ми виходили на них, з кожним разом ставали дедалі радикальнішими і... шокували всю московську демократію! Одним із таких гасел стало вже історичне «Долой империю красного фашизма!», винесене нами, «московськими рухівцями», на знамениту першотравневу демонстрацію Гдляна-Іванова на Красной площі Москви. Незабаром це гасло стало символом барикад Білого дому в Москві під час сумнозвісного путчу ГКЧП 19—23 серпня 1991-го. А вже 24 серпня Верховна Рада України зробила другий (після Декларації про суверенітет) історичний крок до повної незалежності країни, прийнявши Акт проголошення незалежності України, що спричинило неймовірне піднесення і невимовну радість українців і в Росії, і по всьому світу.
Георгій ЛУК’ЯНЧУК, помічник і радник народних депутатів, активіст боротьби за незалежність України з 1988 року, голова МГО «Соловецьке братство».
