У сучасному парламенті питаннями державотворення займається Комітет з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування. «Голос України» звернувся до його очільника, Андрія Клочка (на знімку), в рамках нашого спецпроекту для того, щоб почути думку сучасних законотворців з приводу того, яку роль зіграла в житті нашої країни Декларація про державний суверенітет.

У приймальні народного депутата гамірно — попереду комітетське засідання, на якому мають розглядати гарячі питання про поділ регіонів (районів), про народовладдя через всеукраїнський референдум та інші, не менш важливі, законопроекти. Двері не зачиняються, телефон не вгаває, помічники не мають можливості бодай присісти за робоче місце... Утім, парламентарій все-таки знаходить час для розмови про вагу документа, ухваленого три десятки років тому і про його нинішнє значення.

— У рамках нашого проекту інтерв’юери переважно діляться спогадами про те, як ухвалювалася Декларація. Зрозуміло, що ви не були учасником тих подій, але спробуйте пригадати, як вперше почули про Декларацію. Можливо, від батьків, або на уроках у школі?

— На момент, коли ухвалювали Декларацію про державний суверенітет, у 1990-му, мені було лише дев’ять років. Тому пригадати щось суттєве дійсно достатньо складно. Мама з татом не були особливо політичними. Вони працювали, і я дізнавався більше від інших родичів. Мені це було цікаво. Пам’ятаю, тоді говорили, що ми отримуємо Незалежність, що з’являється можливість створювати партії, їх тоді називали «неформалами». Для мене це були нові слова і хотілося зрозуміти, що саме відбувається. Мої спогади дитячі, але вони цілком реальні.

Результат, який отримали внаслідок проголошення Декларації, ми з вами можемо відчути вже сьогодні. Це був, мабуть, найкращий документ тих часів. Він дійсно відображав настрої українського, але ще радянського народу. Він визнав певний порядок нашої вже сформованої незалежної держави. Тому впевнений, що той, по суті (по змісту, фактично), декларативний документ і став трампліном, який зрештою призвів до утворення незалежних суверенних держав на теренах СРСР. Пригадую батьківські паспорти із п’ятою графою про національність. Українці тоді не дуже поспішали вказувати свою ідентичність. Мої батьки були українцями і я з гордістю несу те, що я українець. Я тут народився, ми нізвідки не приїхали, ми маємо свою історію.

— Переглядаючи перелік законопроектів, які перебувають на розгляді в комітеті, зауважила, що вони здебільшого стосуються децентралізації та самоврядування. І це зрозуміло — людей хвилює те, від чого залежить завтрашнє життя. Та чи означає це, що нині державницькі питання відійшли на другий план?

— Такі законопроекти є. І вони будуть розроблятися надалі. Якщо оглядатися на історію, то фінальним кроком утвердження Незалежності став всеукраїнський референдум, який відбувся 1 грудня 1991 року. На той час це була велика медійна подія. Ми всі, й наші сусіди стежили за тим, що відбувалося по телевізору. На мій погляд, це був єдиний демократичний справжній український референдум, який відобразив волю народу. За всі роки Незалежності, мабуть, не було події такого масштабу. Одне з наших нинішніх завдань — надати народовладдю практичного змісту. Тому й виник законопроект про здійснення народовладдя через всеукраїнський референдум. Парламент має намір розглянути його вже протягом цієї сесії. Ми повинні припинити багатолітню практику влади — вирішувати питання, які стосуються життя людей, не спитавши їх думки та дозволу. Це та сама передвиборна обіцянка, яку давала політична партія «Слуга народу» і яку вона виконує сьогодні. Я представник простого народу і мені дуже важливо, що я залишу після себе.

— Ваші колеги по фракції ще торік говорили про необхідність ухвалити закон про Державний Герб України. Здавалося б, все просто — стаття 20 Конституції передбачає існування такого символу влади, а відповідного закону немає. Але проект і досі в парламент не подано. Це пов’язано з ситуацією в країні та світі, чи виникли якісь проблеми саме з цим документом?

— Законопроект нині у розробці. Ми проводили декілька робочих груп і нарад, у тому числі, й із Мін’юстом на території міністерства. Ми запрошували всіх стейкхолдерів (представників зацікавлених сторін. — Авт.), громадських діячів, активістів, тих, хто займається геральдикою. Із приводу цього питання маємо дуже багато протиріч. Хтось бачить на великому гербі лева, хтось козака в штанях і з мушкетом, а хтось без... дискутують з приводу кількості ягідок на китиці калини... Саме в таких дрібницях точиться не зовсім конструктивна критика, тому на період коронавірусу ми це питання відклали. Сподіваюся, що та негативна динаміка, яка нині є, трохи зміниться і ми зможемо перейти до публічного обговорення саме великого герба. Це питання ми точно розглянемо в нашому комітеті й упевнений, що закон найближчим часом буде. Ми хочемо погодити його з усіма політичними силами в Верховній Раді. Це має бути велике колективне рішення. Це те, що необхідне державі, необхідне щодня в державотворенні. Це питання є нагальним і ми будемо його просувати.

— Чи існують, на ваш погляд, нині загрози нашій суверенності? Якщо так, то що необхідно робити, можливо й на законодавчому рівні, для того, щоб їх усунути?

— Так. Ми маємо суверенітет. Але те, що відбувається на сході та в Криму — це проблематика, з якою доводиться боротися щодня. Упевнений, що прийде час, коли ми зможемо вільно підняти прапор України в Донецьку і Луганську, в Сімферополі та Севастополі. Життєвий шлях кожного українця йде в боротьбі за самовизначення і за те, щоб українська земля належала українцям. Нині маємо не громадянський конфлікт, а саме військовий конфлікт зі збройними силами Російської Федерації. Ця загроза актуальна кожного дня і вона нікуди не дівається. Суспільство згуртовується навколо цього вже п’ять років і ми не допустимо, щоб агресор поширювався нашою територією. Тільки разом ми зможемо вигнати його додому. Україна -це земля вільних людей, які вміють не тільки заробляти, а й створювати.

— Із якими словами хочете звернутися до депутатів першого скликання, які ухвалювали Декларацію про державний суверенітет?

— Те, що тоді вони  зробили — це було великим кроком сміливості. Бо в Радянському Союзі висловити думку «проти» — було достатньо складно і треба було мати мужність заявити про суверенітет України, яка завжди була в складі Союзу й завжди потерпала від цього (згадаймо Голодомор чи наші втрати в Другій світовій війні). Цим людям треба вклонитися і сказати, що ми пам’ятаємо, як вони боролися за вільну Україну, й за те, щоб ми сьогодні могли займатися законотворчістю на користь кожної людини. Я особисто щиро вдячний нашим попередникам за те, що вони не побоялися не тільки висловлювати громадянську позицію, а й виносити політичне рішення, яке стало основою Незалежності. Бажаю кожному мирного неба, щоб всі були живі-здорові у багатій спроможній країні, якої ми б не цуралися, а спокійно ходили вулицями, надихаючись та створюючи нові можливості. Упевнений, що згуртування людей навколо спільної ідеї дасть нам змогу рухатися далі. Маємо не стосунки з’ясовувати, а потиснути один одному руку та йти вперед.

— Дякую, що знайшли час для нашого видання!

— Спасибі й вам. Із самого початку, тільки-но став головою комітету, і донині я декларую — ми повністю відкриті до всіх нагальних тем, які є на порядку денному. Готовий відповідати на всі запитання як голова комітету, як громадянин України і просто як людина.