Наймолодший у в/ч 3008 заступник командира роти Владислав Хитрик.

Владислав Хитрик не планував бути військовим. Захоплювався автомобільною технікою. Закінчив училище, отримав спеціальність автослюсаря. На Донбасі від рук російських окупантів загинув батько — підполковник Національної гвардії Геннадій Хитрик. Після цього син змінив професію. Нині Хитрик-молодший теж гвардієць, у званні лейтенанта служить заступником командира роти у військовій частині 3008, що дислокується у Вінниці.

«Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України» (стаття 65 Конституції України).

Того дня підполковник Нацгвардії Геннадій Хитрик перевіряв на блокпосту автомобіль. Терористи завчасно «начинили» салон вибухівкою. Водій після зупинки одразу кинувся тікати. Стався вибух. Гвардійця відкинуло від машини. В нього ще вистачило сил дістати пістолет і пострілом поранити терориста, якого затримали. Врятувати підполковника не вдалося — він помер у лікарні.

Сталося це 2 листопада 2014-го на блокпосту у мікрорайоні «Східний» міста Маріуполь, на Донеччині. Вибух обірвав життя ще одного військового — солдата Миколи Руснака.

У лютому 2015-го підполковника Хитрика нагородили орденом «За мужність» (посмертно).

Уявляв мене військовим, але не наполягав на виборі професії

— На 40-й день після загибелі Геннадія ми справляли поминки, — розповідає дід Владислава полковник у відставці Василь Петрович. — Пожурилися, посумували. Підійшов до мене внук. Пригорнув його до себе. Бачу, хоче щось сказати. Про що буде говорити, не можу здогадатися.

Саме в той день, за словами Василя Хитрика, внук запитав: чи не проти, щоб він пішов вчитися на військового? При цьому нагадав, що батько хотів, щоб саме так було. Дід потиснув хлопцеві руку. Це був знак згоди.

Рік тому, 7 червня 2019-го, Владислав Хитрик отримав диплом випускника Національної академії Держприкордонслужби і перші погони лейтенанта. Про урочистості в Хмельницькому, де розташований навчальний заклад, йому нагадав дідусь. Зателефонував, привітав з річницею отримання диплома. Дід у нього теж військовий. Загалом прослужив 43 роки.

У Хитриків ціла династія захисників країни. Обидва сини Василя Петровича обрали професію військових. Геннадій загинув в АТО. Його рідний брат Максим також виконував завдання на Донбасі. Дістав тяжке захворювання, вже декілька років продовжує лікування. Служать їхні дружини. Тепер і Влад одягнув однострій.

Наймолодший заступник командира роти

Уже рік Владислав Хитрик у військовій частині 3008. За цей короткий час зарекомендував себе найкращим чином, за що підвищили в посаді — нині він заступник командира роти, відповідає за роботу з особовим складом. Наймолодший на такій посаді. Владиславу є з кого брати приклад. Якщо виникає необхідність, звертається по пораду до діда. Дуже хотілося б з батьком говорити. На жаль, рано обірвалося його життя, загинув у 38 років.

Журналіст спілкувався з обома Хитриками — внуком і дідусем.

— Батько починав службу у в/ч 3008, — розповідає Владислав. — У мене після школи було бажання займатися автомобілями. Пішов у Вище профтехучилище

№ 11, отримав права водія, документ про освіту за спеціальністю автослюсаря 3-го розряду. В ті дні багато розмовляв з татом, він щоразу запитував про те, чи не хотів би служити. Дотепер пригадую, як він мені про це говорив. Уявляв мене військовим. Я це відчував. Але він не наполягав. Надав право самостійно обирати професію.

Вирішив вступати до Національної академії Державної прикордонної служби. Колись у цьому навчальному закладі проректором працював дід.

— В академії є інженерно-технічний факультет, — каже Владислав. — Я обрав його для себе. Теж вивчали машини. Тобто це те, що мені подобається. Після навчання у молодого лейтенанта з’явилося бажання служити саме в тій частині, де і його батько. Точніше, де починав службу. Геннадій Хитрик 17 років віддав військовій частині 3008. В АТО пішов з в/ч 3012, що дислокується в Одесі. Це теж підрозділ гвардійців. Служив там начальником бойової підготовки.

На його письмові запити в Держприкордонслужбу і Нацгвардію відреагували позитивно. У червні 2019-го лейтенант Хитрик уперше став у стрій на плацу в/ч 3008.

— Командиру треба бути насамперед психологом, — розповідає лейтенант Хитрик. — У нас в частині є спеціалісти-психологи, але командир першим бачить, в якому стані його підлеглі. Люди дуже різні. Особливо, якщо говорити про строковиків. Прийшовши на службу, в них кардинально змінився спосіб життя. Одні вголос говорять про свої проблеми. Інші — мовчать, замикаються в собі. Але ж ти бачиш, що в нього на душі. Особливо тоді, якщо не все гаразд. З такими треба перш за все говорити, викликати їх на відвертість. Підтримка командира для солдата — велике діло.

В їхньому підрозділі більшість становлять строковики. Як стверджує лейтенант, за ними важливо спостерігати під час перебування на полігоні, а також після повернення із занять. Солдати вперше беруть до рук зброю, здійснюють стрільби, це теж позначається на людині. Під час тактичних занять витрачають багато сил. Фізичні навантаження по-різному переносять. Добові наряди мають свою специфіку. Командир має все бачити, про все знати.

Співрозмовник зізнається, що служба подобається. Працювати з підлеглими цікаво. Готовий, як і батько, виконувати завдання на Донбасі. Каже: я присягу давав. От тільки мама часто запитує, чи не відправлять його на війну. Для неї це страшно.

— Раніше служба не мала такого важливого значення, як нині, — ділиться думками лейтенант Хитрик. — Все змінилося з початком бойових дій на Донбасі. Причому кардинально змінилося. Особливо у 2014-му. Тоді патріоти подали приклад усій країні, як треба захищати рідну землю, коли прийшов ворог. Саме тоді багато молодих хлопців, та й дівчат, приймали рішення йти служити.

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну


Пам’ятна дошка на честь Геннадія Хитрика, батька Владислава.

На місці загибелі гвардійця Геннадія Хитрика небайдужі місцеві жителі разом із волонтерами встановили пам’ятний знак. Було це в 2017 році. Тоді ж однокласники Геннадія зібрали кошти на виготовлення меморіальної дошки у пам’ять про захисника країни. Її урочисто відкрили на фасаді школи в селі Клекотина Шаргородського району, де навчався майбутній військовий. Вгорі, поруч з вибитими рисами обличчя, вигравірувано слова з відомої пісні «Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну».

Восени буде шість років, як вбили офіцера Хитрика. Його батько, Василь Петрович, вважає, що загиблих на Донбасі мали б частіше згадувати, вшановувати пам’ять про них. Він навів порівняння, як шанували фронтовиків Другої світової.

— Мій батько воював з гітлерівцями, — розповідає Василь Хитрик. — До самої смерті отримував вітальні листівки з Днем Перемоги і Днем армії. Так сталося, що ховали його 23 лютого, тоді це був День армії. Якраз листоноша принесла чергове вітання. Не так була важливо сама листівка, як згадка про людину. Не можна жити одним днем. Згадуючи про загиблих, треба шанувати живих, їхніх рідних, близьких. Хіба це такі великі витрати? На думку співрозмовника, причина в іншому — в короткій пам’яті тих, хто при владі. Їхньому небажанні чи невмінні організувати справу «людяного ставлення до людей».

Вінниця.

Фото надано прес-офіцером в/ч 3008 Анною Лазуренко.