Познайомились на гастролях

Вони — обидва львів’яни, але вперше зустрілися, хоч як це дивно, у Польщі, де артисти перебували на гастролях. Інеса — зі своїм ансамблем «Мальви», а Орест — із колективом «Не журись». А звів їх досить кумедний випадок. Оскільки часи були дуже скрутні, колежанка Інеси взяла до Польщі якийсь крам, і у вільний час вони подалися на ринок, щоб це продати. Повз прогулювався Орест, привітався, бо знав подругу Інеси, а оскільки дівчина зовсім не мала комерційного хисту, колега з легкістю відпустила її погуляти містом зі своїм знайомим.

— Усе на тому, можливо, й закінчилося б, бо по приїзді кожен занурився у свої справи, — згадує далі Інеса. — Я записувала пісню «Три дороги», але щось ніяк не йшло. Вирішила пройтися Львовом: його неймовірні вулички завжди мене надихали. І на одній із вулиць побачила Ореста...

Інеса не довго думаючи запропонувала заспівати дуетом. Хоча, каже, жодного разу не чула його виступів, знала лише, що він тенор, а саме такого голосу бракувало її пісні. Сіли в машину, приїхали на студію і буквально з першого дубля записали тепер уже легендарні «Три дороги».

Відтоді їхні дороги злилися в одну. Так народився пісенний дует. І все решта — також. Спочатку був рідний Львів, згодом перебралися до Києва, тут народилися їхні донечки. І вже майже три десятиліття Інеса й Орест крокують поруч. Вони об’їздили з гастролями півсвіту, та найзатишніше почуваються вдома.

На лінії фронту

Коли російські війська захопили Крим, а потім пішли на Донбас, Інеса й Орест — активні учасники Євромайдану — теж вирушили на схід. «Знаєте, ми навіть могли там не виступати. Хлопці казали: «Постійте біля нас» або «Можна я вас потримаю за руку — від вас так пахне домівкою». Хай там як, а об’їхали за ці роки вздовж і впоперек усю лінію фронту. Фактично ворога (а він — нас) бачили в обличчя. Інколи навіть світло не вмикали, щоб не наражатися на небезпеку».

Утім, вона чекала на кожному кроці. Сам місцевий ґрунт такий вогкий і важкий, що, коли перебуваєш в окопах, увесь час шкребе в горлі, каже Інеса. І додає, що навіть не уявляє, як то все витримують хлопці. Мабуть, тому на передовій так багато котиків і собачок. А ще доброти та щирості!

«Батьківщина — вона одна!»

Було дуже складно, бо вдома залишалась маленька молодша донечка. Тож згодом на сімейній нараді вирішили, що на фронт їздитиме Інеса, а всі клопоти по дому візьме на себе Орест. І щоразу, вирушаючи на війну, Інеса була впевнена, що вдома все гаразд, що діти доглянуті. «Це велике щастя, коли є повне порозуміння! Орест такий фундаментальний, розсудливий», — каже Інеса.

До речі, вони категоричні противники нянь, і обох доньок виховували без жодної сторонньої допомоги.

Старша Мар’яна вже закінчила Інститут журналістики, працює за фахом та збирається здобувати ще одну професію. У неї письменницькі здібності, тож хоче їх розвивати.

Батьки ж не натішаться, бо це саме вони передали дітям любов до рідного слова. Колись, пригадує подружжя, запитали у доньки, чи розмовляють однокласники українською? Каже — ні. «То, може, ти їх навчиш?» «Ні, спочатку треба навчити вчительку», — серйозно відповіла дитина. Тоді вони посміялися, але, за великим рахунком, тут аж ніяк не до сміху людям, вихованим на українському слові та пісні, людям, які безмежно люблять свою Батьківщину. І як їм прикро бачити зневагу до рідної мови!

До слова, саме завдяки любові до національного пісенного надбання Ореста й Інесу завжди так тепло приймала діаспора в Канаді, США, Австралії. Неодноразово була можливість залишитися, але навіть думки такої не виникало. «Батьківщина — вона одна!» Такими виростають і доньки.

У молодшої Соломійки — теж філологічний хист, при тому вона займається в ансамблі Вірського, ходить до музичної школи. Тому батьки більше схиляються до думки, що Соломія обере фах музиканта. І розповідають, що перед самим карантином купили електричне фортепіано, тож на вимушених канікулах сумувати не довелося: Інеса дистанційно займалася з учнями (викладає в музичній школі), а батько давав уроки гри Соломійці.

Дипломатія взаємин

На запитання, чи не складно бути поруч фактично 24 на 7, подружжя в один голос відповідає, що вони й без карантину фактично жили в такому режимі, і жодного разу не виникало якихось серйозних непорозумінь.

Кажуть: у родині головне — вміти спілкуватися і доносити свою думку. Приміром, Інеса дуже комунікабельна, говірка, хоч при цьому — гарний дипломат (міжнародні відносини — її друга вища освіта). А Орест більш категоричний, і саме він часто ставить крапку. Вже так повелося: першою чимось загоряється Інеса, розказує про це Орестові, а той розмірковує, зважує, і в підсумку вони доходять спільного рішення.

А от де в родині Хома-Братущик цілковитий консенсус, то це в дотриманні традицій. Найбільше свято — Різдво. Це й не дивно, адже у репертуарі виконавців ціла плеяда колядок, щедрівок. Люблять на Святвечір завіншувати друзям і рідним.

Лише одного разу Різдво зустрічали не разом. 2015 року Інеса приготувала кутю, узвар, усе як годиться, а сама — на схід. Концерт давали в Сєвєродонецьку. Ще одне, попереднє, Різдво Орест і Інеса зустрічали на Майдані. Автор цих рядків пам’ятає той незабутній вечір, а подружжя шкодує, що не залишилося жодного фото. Воно й зрозуміло, тоді влада вимкнула на Майдані світло. Довелося підключати генератор, було не до зйомок.

Ось так багато років цей співочо-творчо-сімейний дует іде пліч-о-пліч, робить те, що любить, і передає свою любов іншим.

***


До речі, днями Інеса відсвяткувала свій ювілей, а також отримала звання народної артистки України, з чим ми її щиро вітаємо!

Фото з родинного архіву.