5 липня в Україні відзначається День визволення Слов’янська та Краматорська від проросійських терористів. Саме цього дня 2014 року бойовики сепаратистського угруповання «ДНР» разом із російськими терористами були витіснені зі Слов’янська, а згодом і з Краматорська силами українських військових. А над визволеними містами підняли Державний прапор України.

На знімку: під час визволення Слов’янська та входження в центр міста передових сил Нацгвардії у липні 2014 року.

Загони вторгнення маскувалися під «місцевих ополченців Донбасу»

12 квітня 2014-го російські терористичні загони вторгнення почали окупацію Слов’янська. Щоб захопити місто, спецслужби РФ попередньо сформували загін спеціального призначення «Крим» кількістю 52 особи, і саме ця група по прибутті на схід України інсценувала роль так званих місцевих ополченців Донбасу. До загону диверсантів приєдналися представники місцевого криміналітету. Під час нападів на будівлі Слов’янського міського відділу МВС України та відділу СБУ, що супроводжувались пострілами й використанням сльозогінного газу, терористи захопили 20 автоматів і 400 пістолетів Макарова. Вже на ранок 13 квітня диверсанти контролювали всі виїзди зі Слов’янська.

Рада національної безпеки та оборони України на своєму засіданні в ніч з 12 на 13 квітня 2014 року ухвалила рішення про проведення антитерористичної операції з метою нормалізації ситуації на сході країни. Саме зі Слов’янськом пов’язана низка подій 2014-го, що характеризувалася словом «уперше». Зокрема, вперше українські військові й нацгвардійці в районі Слов’янська зіткнулися з диверсійними групами росіян. Поблизу Слов’янська пролилася і перша кров українських захисників. Це сталося 13 квітня 2014 року, коли в районі Семенівки під час першого бою за Слов’янськ загинув капітан СБУ Геннадій Біліченко та були тяжко поранені полковник Геннадій Кузнєцов, полковник Кукса і співробітник МВС України Селіхов. Одразу ж після цього РНБО оголосила широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України. За короткий час українські військові змогли встановити контроль над горою Карачун, що є панівною висотою над Слов’янськом і дозволяла зберігати в полі зору всі виїзди з міста на кілька кілометрів.

14 квітня керівництво України заявило про захоплення Слов’янська загоном диверсантів російського ГРУ на чолі з офіцером спецпризначення збройних сил Росії, громадянином РФ Ігорем Стрєлковим (Гіркіним). На підтвердження цієї заяви СБУ опублікувала аудіозапис телефонної розмови Стрєлкова з російським терористом, у якій вони обговорювали блокування доріг у Слов’янську.

На словах готувалися до «референдуму», а насправді чинили терор

На чотиристоронніх переговорах із врегулювання збройного конфлікту між Росією та Україною, що відбулися 17 квітня 2014 року в Женеві, Європейський Союз і США виступили із закликом припинення вогню. Але самопроголошений «мер» Слов’янська, терорист В’ячеслав Пономарьов з голосу своїх російських кураторів заявив, що «ніякі женевські домовленості їх не обходять, і на переговори з хунтою вони не підуть, а стоятимуть, поки не відбудуться референдуми».

У самому ж місті російські бойовики чинили справжній терор серед місцевого населення. У полон брали насамперед тих, хто розмовляв українською мовою. Відбувалися численні факти мародерства, катування й страти заручників. Від рук окупантів у квітні 2014 року в Слов’янську загинули депутат Горлівської міської ради Володимир Рибак і студент Київського політехнічного інституту, учасник Революції Гідності Юрій Поправка. Щодня у місті тривали обстріли житлових кварталів. З півночі до шостої ранку в Слов’янську діяла комендантська година. Місто було відключено від електропостачання й води.

Станом на 8 червня 2014-го російські окупанти утримували практично всю промислову агломерацію, включно з Донецьком і Луганськом. Тоді північна межа територій, контрольованих російсько-терористичними збройними формуваннями, проходила по лінії Красний Лиман — Сіверськ — Сєвєродонецьк — Станиця Луганська. Західна та південна межі проходили по околицях міст Дружківка — Костянтинівка — Дзержинськ — Авдіївка — Донецьк — Старобешеве — Комсомольське.

Бойові дії у районі Слов’янська не вщухали, призводячи до дедалі більших жертв. Упродовж травня і червня 2014 року вогнем російських ПЗРК були уражені кілька бойових гелікоптерів і літак Ан-26 Збройних Сил України. Не сприяло, на жаль, зменшенню жертв і оголошене вищим державним керівництвом України з 20 червня 2014-го одностороннє припинення вогню: впродовж перемир’я терористи 108 разів нападали на сили АТО, внаслідок чого загинули 27 українських військовослужбовців.

Державний прапор над містом

1 липня 2014 року державна влада України оголосила про припинення одностороннього перемир’я та поновила активну фазу АТО. Збройні Сили України приступили до знешкодження російських терористичних формувань у прилеглих до Слов’янська населених пунктах та відновили воєнну блокаду головного оперативного військового табору російських бойовиків у Слов’янську.

Чимало зусиль доклали і військовослужбовці Національної гвардії України. Спеціальні, оперативні та резервні підрозділи НГУ (1-й та 2-й резервні батальйони, які згодом увійшли до батальйону оперативного призначення імені генерал-майора Сергія Кульчицького) знешкоджували ворожі блокпости на околицях міста, відбивали та утримували важливі інфраструктурні об’єкти, несли службу разом із військовослужбовцями ЗСУ та співробітниками міліції на блокпостах навколо Слов’янська.

3 липня 2014 року сили АТО заблокували місто Миколаївка, де знищили шість опорних пунктів проросійських бойовиків, склади боєприпасів, а також вийшли до автотраси Харків — Довжанський. У боях загинув один і були поранені 4 українських військових. Водночас, за даними РНБО, втрати терористів сягнули більш як 150 осіб. 4 липня 2014-го Миколаївка була повністю визволена і взята під контроль силами АТО, яким здалися в полон понад 50 терористів.

Командувач Національної гвардії України, генерал-лейтенант Микола Балан, який на той час керував силами та засобами НГУ в зоні АТО, згадував: «Уночі з 4 на 5 липня відбувся серйозний бій на 5-му блокпості, що розташовувався на трасі між Слов’янськом і Краматорськом. На тому блокпості стояли наші хлопці, десантники та міліція. У результаті бою було знищено 5 одиниць ворожої бронетехніки. Це був результат спроби нічного виходу однієї з колон бойовиків зі Слов’янська».

Уже 5 липня бойовики Стрєлкова-Гіркіна були змушені під натиском українських військ залишити укріпрайон у Слов’янську. Хоча більшості бойовиків вдалося вибратися із заблокованого міста, під час прориву вони зазнали істотних втрат.

5 липня 2014 року, о 13.00, бійцями-розвідниками 2-го батальйону Національної гвардії над міськрадою Слов’янська встановлено український прапор. Утікаючи, окупанти залишили величезні арсенали зброї російського виробництва.

У місті почала діяти місія з надання гуманітарної допомоги мирним жителям. Опівдні 5 липня 2014-го передові сили Нацгвардії увійшли до Слов’янська, а згодом і до Краматорська.

За весь період боїв за Слов’янськ Україна втратила 70 військових. Знищено 470 терористів. Збитки від руйнування житлових будинків у Слов’янську становили 1,5 мільярда гривень. Пошкоджено 34 будинки та споруди, в тому числі — чотири школи.

Слов’янську довелося бути першим містом на Донбасі, яке навесні 2014 року захопили російські диверсанти на чолі з громадянином Росії Ігорем Гіркіним (Стрєлковим). Але з 5 липня 2014-го, з приходом передових частин ЗСУ, до мешканців Слов’янська, як, зрештою, й інших визволених міст Донеччини, також уперше прийшло усвідомлення: вони почуваються спокійно саме під захистом Збройних Сил України. Адже українське військо саме в 2014 році стало по-справжньому народним.

Фото з сайту http://www.ngu.gov.ua.