І не лише тому, що територія його розташована в центрі області, неподалік обласного центру, а в самому Костополі є потужна промисловість переробки деревини, що відіграє свою роль. Ліс тут різноманітний: листяний, хвойний. І без наукового підходу та впровадження його у виробництво ніяк не обійтися. Так, відновлення лісу на генетично-селекційній основі дає можливість значного приросту деревини, тобто дерева «товстіють» швидше, ніж коли заліснити зруби простим посадковим матеріалом. А ще є тут оригінальний і чи не єдиний в Україні музей лісу, який не лише став фіксатором історії життєдіяльності лісівників краю, а нині є ще й парком краси.
Колискою лісу в Костопільському лісгоспі називають Базальтівський базовий розсадник. Розповідає про нього інженер лісових культур Ольга Блонська:
— Базальтівський розсадник є базовим господарством в області зі збирання елітного насіння сосни звичайної з плантацій, де ростуть дерева з цінними спадковими властивостями. Також є плантації дуба звичайного і ялини звичайної.
Нині вирощуємо в касетах більш як 80 тисяч штук сіянців дуба звичайного. Наш директор Олександр Мелещук приділяє дуже велику увагу розсаднику, адже саме звідси й починається майбутній ліс. Основним завданням усе-таки залишається заліснення і зберігання лісу, бо нині ми заготовляємо значно менше, ніж колись.
Другою цікавинкою костопільських лісівників можна вважати музей лісу. Про нього розповідає сам директор:
— Тут мальовничий куток, де будь-хто може набратися позитивної енергії, отримати екологічні знання. А також придбати щось із декоративних насаджень чи сувенірів.
І третій дуже важливий момент — будівництво переробного цеху. Знову-таки слухаємо думку Олександра Мелещука:
— Якщо вести мову про переробку, то це вимушений крок. Раніше в нашій галузі таких цехів, зрозуміло, дещо слабше технічно оснащених, було збудовано майже в кожному держлісгоспі. Крім того, лісівники заготовляли смолу, дьоготь, ягоди, гриби і навіть віники. У лісгоспах працювали тисяча й більше осіб. Потім, як це буває, хтось згори дав команду передати ці функції в приватні руки. І лісівничі підприємства стали сировинними придатками, адже кожне підприємство нині змушене продавати лісосировину. Нинішні переробники її то беруть, то не беруть, керують ціною, невчасно розраховуються. А нам ніхто не скасовував податки, які лише збільшилися, зарплату, необхідні кошти на розвиток лісового господарства. Не всіх тих, хто бере в нас сировину, можна назвати переробниками, бо не всі вони мають обладнання, шукають одні одних, хто доведе той матеріал до пуття. Сьогодні в нас цех працює, підписані угоди зі споживачами, виставляємо рахунки і постачаємо продукцію. І впевнені, що цей бізнес принесе нам кошти загалом для існування підприємства та на його розвиток.
— Ми не орієнтуємося на високоякісну продукцію, — каже начальник лісопромислового комплексу Руслан Біньковський, — використовуємо ті всихаючі дерева, які пошкоджені короїдом. Є ринок на цю продукцію. Тому доводиться працювати навіть у дві зміни.
Костопіль Рівненської області.
Фото автора.
