Більша частина життя Анатолія ПОКРИШНЯ (на знімку) минула у військовій формі: народився в Конотопі, закінчив московське військове училище, служив в Узбекистані, Туркменії і Таджикистані. Дружину — таджичку Рабію — довелося викрадати (звісно, з її згоди), бо при всіх радянських розмовах про дружбу народів такого практично не було, щоб мусульманка пішла за «невірного».

На пенсію підполковник Анатолій Покришень виходив уже в Чернігові, за незалежної України. Він став одним із засновників відділення Спілки офіцерів України.

До речі, саме до зятя-немусульманина приїхала в одних калошах його теща з Таджикистану, коли там у 1990-х роках лютувала громадянська війна. Її з другою дочкою та внуками Покришень поселив під Седневом, у селі Новому. Там і поховали її за мусульманським обрядом, як заповідала.

Здається, що тільки ставши пенсіонером Анатолій Покришень розкрив свої таланти. Так, донедавна він працював завідувачем художньо-постановочної частини Чернігівського народного хору (і не без його участі філармонійний хор став академічним!). Видав кілька збірок віршів та пісень. Також разом із художнім керівником обласного музично-драматичного театру імені Т. Шевченка Андрієм Бакіровим отримав премію імені Богдана Хмельницького за постановку «Балада про Крути». Вона мала неабиякий успіх у столичному театрі імені І. Франка. Премія присуджується Міністерством оборони за найкраще висвітлення військової тематики.

А ще Анатолій Покришень знається на приготуванні плову! І впевнений: «Більшість жінок готують рис із м’ясом і думають, що то і є плов. Ні, це каша. Бо у плові головне — технологія!»

На велике прохання Анатолій поділився з нашими читачами своїм рецептом українсько-таджицького плову. Чому додано «український»? Бо щоб приготувати класичний середньоазійський плов, треба курдючного барана гісарської породи. А наш баран-овечка не годиться. Тому Анатолій Покришень радить українцям готувати плов зі свинини чи яловичини зі смальцем. А ще таджики та узбеки додають у плов бавовняну олію, якої у нас нема.

Отже, плов готується з розрахунку 100 грамів м’яса на учасника трапези, а все інше додається в пропорції 1 до 1. Для плову найкраще годиться казан, але можна зготувати і в гусятниці. Шматок м’яса помити, обсушити, покласти на дно посудини, додати трошки олії і подрібненої цибулі. На великому вогні обсмажити м’ясо до красивого вигляду. Нашинкувати моркву довгими тонкими смужками, додати в казан разом із порізаною цибулею. Коли цибуля і морква стануть коричнюватого кольору (але не спаліть!) — налийте холодної води трохи вище м’яса. Як закипить — вогонь на мінімум і накрити кришкою.

Рис можна брати будь-який, але краще пропарений. Залити його водою на 10—15 хвилин, потім промити. Далі треба перевірити м’ясо і вкинути дві нерізані головки часнику. Туди ж покласти ще дрібку моркви та сіль. Можна трохи зіри. Рис засипати зверху, але щоб вода була вище на ніготь. Тоді вогонь знову на повну силу. Коли підуть бульбашки, казан треба так крутити, щоб вогонь рівномірно горів. А шумівкою весь час підгрібати рис від бортів до центру. Коли вода буде на самому дні — вогонь загасити і накрити хвилин на 20.

Також важливо правильно плов подати! М’ясо і часник вийняти з казана, а все інше — перемішати. Рис на широку неглибоку тарілку насипати гіркою, а м’ясо нарізати кубиками і покласти зверху. Краса і смакота! Запивайте плов зеленим чаєм без цукру.

Офіцер і поет Анатолій Покришень бажає вам смачного!

Записував і слинку ковтав Василь ЧЕПУРНИЙ.

Чернігів.

Фото автора.