На знімку: засідають депутати Львівської обласної ради.
Риторика приблизно така: я, успішний бізнесмен або чиновник чи середньостатистичний громадянин, хочу працювати на благо свого села чи міста, маю для того час і можливості.
Лише один-два з десяти кажуть більш прямолінійно і відверто: «Я йду, щоб захищати свій бізнес», «Якщо створять умови, за яких ми будемо захищені, то мало хто з підприємців протиратиме штани в депутатських кріслах», «Нам доводиться по 20 годин на добу працювати, щоб стати успішними». Ще одна категорія займається публічною політикою задля блискучої кар’єри в майбутньому. Є ще й такі, хто обстоює корпоративні інтереси своєї галузі чи колег за професією. Але в усіх депутатів є один спільний знаменник: мандат дає змогу легше розв’язувати будь-які проблеми.
Інтереси громади
Якщо порівняти перший депутатський призов і пізніші каденції, то відчуєте істотну різницю. Депутати першого демократичного скликання, або як їх ще називають — команда В’ячеслава Чорновола, — це були відомі й поважні на Львівщині особистості: науковці, викладачі, представники культури, адвокати, громадські діячі, кращі з кращих. Вони приймали історичні рішення, які лягли в основу демонтажу старої радянської системи. Вони працювали за ідею.
Із початком приватизаційних процесів сесійна зала кардинально змінилася. На зміну ректорам, професорам, артистам, співакам, економістам прийшли представники бізнесу. Вони ставили перед собою корисливі й меркантильні цілі. Вони казали: ми прийшли захищати свій бізнес, бо держава не може нас захистити від поборів і корупції. І захищали всіма можливими і неможливими з точки зору закону методами.
Та хоч би що нині казали, протягом усіх років незалежності у сесійній залі на вулиці Винниченка переважали інтереси громади. Найбільше питань, найбільше запитів на сесії стосувалося простих людей, їхнього захисту. Прямі трансляції давали змогу швидко й ефективно розв’язувати найболючіші проблеми. Якщо хтось із депутатів своїми кроками чи заявами викликав хвилю обурення, його зустрічали при виході із сесійної зали коридором ганьби і ви-гуками: «Геть! Ганьба!».
Кар’єрне зростання
У Львові сесії обласної ради транслюють у прямому ефірі. Мешканці часто дивляться депутатські виступи, як захопливі серіали. Кращу картинку, щоб побачити, хто є хто, важко знайти. Виступи без підготовки, експромтом, вміння орієнтуватися у непростих економічних чи соціальних проблемах, одразу видно рівень підготовки депутата, його здатність реагувати на виклики часу.
Олега Немчінова серед колег-депутатів вирізняло намагання глибоко вникати в будь-яке питання, до якого він мав стосунок. Саме глибина й скрупульозність у підході до вивчення теми, винесеної на розгляд сесії, помітно виділяли його серед інших депутатів. Він міг сісти в громадський транспорт і оглянути об’єкти, що виносили на приватизацію, чи поспілкуватися з конкретними людьми. На сесії обласної ради він завжди справляв враження людини, яка володіє темою і ситуацією. Це був один із найкращих депутатів. І до його думки часто дослухався голова обласної ради Олександр Ганущин.
Коли грянула російсько-українська війна, Олег Немчінов пішов на службу в Державну прикордонну службу, брав участь в антитерористичній операції у Донецькій області, керував військово-цивільною адміністрацією в одному з населених пунктів.
Згодом він виграв конкурс і став державним секретарем Міністерства молоді та спорту, а у березні 2020-го — міністром Кабінету Міністрів.
Ще одна історія із життя. Іван Собко до того, як стати депутатом обласної ради, працював на другорядних посадах в обласних структурах. Спробував себе у бізнесі, у коридорах влади. З перших днів у сесійний залі заявив про себе як хороший фахівець. Його запримітили. Призначили начальником відділу аналізу програм інвестицій управління економічної політики обласної ради. Це дуже складна і марудна ділянка роботи. Його аргументовані виступи в сесійній залі з економічних проблем запам’яталися. На Івана Собка звернуло увагу керівництво області. Через три роки він став заступником керуючого справами обласної ради, а з 2019-го — заступником голови Львівської ОДА. Йому лише 35 літ!
Корпоративні інтереси
У Львівській області найкращим зразком того, як можна обстоювати інтереси своєї галузі, послужить історія депутатів-лісівників. Майже кожної каденції лісову галузь представляли три-п’ять депутатів. Серед яких і начальник управління лісового та мисливського господарства Анатолій Дейнека.
Так, до цієї галузі часто виникало чимало запитань, як і намагань погріти руки на перепродажі деревини, створенні приватних мисливських угідь. Лісівники по-бойовому обстоювали корпоративні інтереси. І не тільки обстоювали, водночас робили сміливі кроки до залучення додаткових коштів для захисту довкілля.
На всю Україну прогримів львівський досвід створення сучасного лісонасіннєвого заводу, на якому на основі шведської технології запустили сучасну лінію з вирощування саджанців із закритою кореневою системою. Ініціаторами першого в Україні сучасного селекційно-насіннєвого центру виступили депутат Анатолій Дейнека і голова обласної ради Олександр Ганущин. Вартість цього проекту — понад 80 мільйонів гривень. Уперше з обласного бюджету під проект лісівників виділили 16,5 мільйона гривень. Це був один із найуспішніших екологічних проектів за роки незалежності. Нині вивчати львівський досвід приїжджають лісівники з усієї України. Львівські саджанці із конвеєра заводу стовідсотково приживляються.
Бізнесові інтереси
У час дикої приватизації представники бізнесу активно шукали способи, як швидко і з найменшими затратами вирішити будь-яке питання. Часто полігоном для прийняття необхідних рішень ставали лобістські групи в обласній раді. Бізнесмени йшли на поклон до керівників найбільших фракцій із проханням підтримати те чи інше питання.
Якось в обласній раді навіть виник скандал, який прогримів на всю Україну. Народний депутат Іван Денькович і екс-голова обласної ради Михайло Сендак заявили, що за прийняття необхідних рішень бізнесмени платять данину, часто ці кошти йдуть на підтримку політичних партій. Тоді в сесійній залі домінували депутати-бізнесмени і бал правили комерсанти. Буквально за все доводилося платити: за оренду майна, кар’єрів, земельних ділянок, за нафтові та газові родовища.
Оголошені конкурси часто проводили фіктивно. «Заробляли» і на бюджетних коштах: один район у фаворі, інші занедбані. Діяла чітка система відкатів.
Як тоді заявляв Михайло Сендак, частина депутатів за своє місце в партійному списку заплатили від 25 до 50 тисяч доларів США, а пізніше, щоб повернути кошти, перетворили мандати на прибутковий бізнес. Ось такою на практиці була прогресивна партійна система обрання депутатів — справжній бізнес.
Якщо владі чи великому бізнесу було необхідно отримати більшість голосів, найлегше це можна було зробити через депутатів-бізнесменів і чиновників. Саме вони найчастіше могли піти на зраду інтересів громади. Тоді бездарна партійна система призвела до того, що мандати отримали випадкові люди, які боролися за власні інтереси та крісла.
Але з роками виборці навчилися розрізняти, кому і навіщо потрібен депутатський мандат, і випадкових людей у сесійній залі ставало дедалі менше. Нічого дивного — це хвороби росту.
Якщо хтось уявляє, що депутати-бізнесмени лобіюють свої інтереси тільки завдяки корупції, вони глибоко помиляються. Сесійна зала — це ще й клуб за інтересами, де люди різних професій швидко наводять контакти і зв’язки, щоб цілком законним шляхом сприяти процвітанню свого бізнесу. Де ще одночасно можна зустріти стільки впливових людей з усієї області?
Інтереси маленької людини
На сесії обласної ради депутат, учасник російсько-української війни, у кулуарах підійшов до депутата-медика і попросив допомогти побратимові з лікуванням.
«Розумієш, у нього немає грошей на ліки». «Які проблеми, хай приходить, допоможемо», — почув відповідь головного лікаря медичного закладу. «Як легко все вирішилося, я допоміг другові», — з гордістю депутат переповідав історію, як посприяв маленькій людині.
Замість післямови
У Німеччині, в місті Ердінг землі Баварія, де найменше в країні безробіття — два-три відсотки, ми спілкувалися із заступником бургомістра. Місто славиться виробництвом електроніки та програмного забезпечення, харчовою та хімічною промисловістю, бальнеологічним курортом. Тут розташований один із найбільших термальних курортів Європи, великий транспортний та торговельний вузол.
Після того, як нам показали міську ратушу, ми поцікавилися, а хто засідає в муніципалітеті.
— Пенсіонери і відставники, які мають доволі часу для громадської роботи, — почули у відповідь.
— А бізнесмени не йдуть у муніципалітет, щоб обстоювати свої інтереси?
— Навіщо? Це місто дбає, щоб бізнесу у нас було комфортно, бо це наші робочі місця і податки. Німецькі міста змагаються між собою, хто створить найсприятливіші умови для підприємців.
Львів.
Фото прес-служби облради.
