З кінця серпня державна шахта «Надія» (Львівщина) страйкувала й вугілля не відвантажувала.

Фото надано прес-службою Незалежної профспілки гірників України.
 


В. о. міністра енергетики та вугільної промисловості Ольга Буславець на одній із шахт ДП «Торецьквугілля»: «Завдяки злагодженій роботі міністерства та уряду вдалося вивести всі державні шахти з технологічних простоїв».

Фото надано прес-службою Міненерго.

Дев’ять днів, із 28 серпня до 5 вересня, тривав підземний страйк шахтарів містечка Соснівка (Львівщина), які працюють на ПрАТ «Надія», донедавна — одній із найкращих державних вугільних шахт країни. І хоч шахтарськими протестами в нашій країні вже давно нікого не здивуєш, здається, саме цей страйк став точним віддзеркаленням стану справ у вітчизняній вугільній галузі, «засвітивши» її старі, досі не розв’язані проблеми і вказавши на зовсім свіжі, вже цьогорічні.

Метаморфози «Надії»

Із 33 державних шахт, що залишилися в державній власності, рентабельно останніми роками працювали тільки чотири, а з прибутком (до 2016-го) — лише ПрАТ «Надія». Майже 20 років підприємство навіть не потребувало державних дотацій.

Негаразди тут почалися ще чотири роки тому, але загострилася ситуація від початку року. На березень борг із зарплати становив 46 млн грн, багатьом гірникам заборгували по 40 тисяч, а декому — й по 100 тисяч гривень. 18 березня гірники

«Надії» провели мітинг біля стін Львівської облради, де лунали знайомі з кінця 1980-х років стукіт шахтарських касок і скандування: «Зар-пла-ту!»

— Цьогорічні фінансові негаразди пов’язані з енергетичною кризою, внаслідок чого впала ціна на вугілля, — пояснював голова профкому шахти Руслан Віхоть.

Однак апеляції до Кабінету Міністрів, профільного міністерства та інших владних структур, куди гірники Соснівки за п’ять місяців надіслали 37 різних звернень, нічого не дали. Зарплатний борг зріс до 51 млн грн. 17 червня «Надія» зупинила видобуток. У п’ятницю, 28 серпня, понад 50 гірників оголосили про підземний страйк. Решта шахтарів та їхні родини 1 та 2 вересня на знак протесту перекривали міжнародну трасу Львів — Рава-Руська...

Тільки після цього питання боргів із зарплати було врегульовано. На початку вересня шахті перерахували 5 млн грн на зарплати гірникам. Як повідомило Міністерство енергетики та вугільної промисловості, «оптимальний спосіб погашення заборгованості перед гірниками знайдено».

Але в міністерстві акцентують увагу на тому, що на шахті «заборгованість із зарплати виникла через порушення попереднього керівництва», яке й «довело підприємство до кризи». І тепер «матеріали аудиту, які свідчать про порушення,

Міненерго вже передало в правоохоронні органи для подальшого розслідування».

Тобто йдеться про причину, яку ще три роки тому озвучив Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, коли критикував тодішнього главу Міненерго Ігоря Насалика за те, що той ніяк не може подолати в державному секторі вуглепрому прояви корупції. Але ситуація парадоксальна.

Річ у тім, що на кінець 1990-х «Надія» стала настільки збитковою, що її вже планували закрити. Та в 1997 році колектив очолив досвідчений виробничник Микола Криштопа. Завдяки його вмілому керівництву й залученню інвесторів копальня стала прибутковою, платила податки, зарплата її гірників стала найвищою в галузі. Ситуація змінилася в 2015-му, після того як директор пішов із життя. Хоч Міненерго безперервно змінювало директорів копальні, розповідають у профспілках, але всі ці очільники так добре «працювали», що, врешті, «шахта була пограбована».

— Фінансовий аудит свідчить: приписки обсягів видобутого вугілля призвели до незаконних витрат майже на 50 млн грн, заниження цін на вугільну продукцію спричинило недоотримання доходів на 36 млн грн, а закупівлі за завищеними цінами завдали збитків майже на 20 млн грн, — розповідає голова Незалежної профспілки гірників України, народний депутат Михайло Волинець.

Нині у Міненерго говорять про порушення керівництва. Але хто, як не Міненерго, призначав таких директорів, зокрема й Ігор Насалик? От і зараз. Скажімо, ще в березні правоохоронці затримали в робочому кабінеті тодішнього директора «Надії» Юрія Б., який хотів отримати хабар «за реалізацію вугілля за заниженою ціною та без належних документів». У суді справу планують почати слухати 20 жовтня. Однак усе це не завадило Міненерго призначити колишнього очільника «Надії»... генеральним директором ДП «Волиньвугілля», іронізує Михайло Волинець.

Фінансові порушення в державному секторі вуглепрому — одна з «візитних карток» економічних негараздів на копальнях. І, судячи з того, що це відомо вже не перше десятиріччя, профільне міністерство, здається, ситуацію змінити не може. Однак і фінансово-економічна ситуація в Соснівці типова для всього державного сектору галузі.

Спочатку проблеми, потім «героїчне розв’язання»

Річ у тім, що на 1 червня загальна заборгованість із зарплати на державних шахтах становила 1,2 млрд грн. Крім того, ПАТ «Центренерго», Держвуглепостач і Калуська ТЕЦ-Нова не сплатили майже 900 млн грн за поставлене раніше вугілля.
Не дивно, що влітку мітингували не тільки на шахті «Надія». 30 червня в Києві гірники оголосили про безстрокову всеукраїнську акцію протесту. На мітингах, що відбулися на Майдані Незалежності та біля стін держустанов, гірники вимагали від уряду не тільки погасити зарплатні борги, а й заборонити імпорт електроенергії та вугілля газових марок із Білорусі та РФ, відновити роботу теплових електростанцій, які були переобладнані з роботи на паливі антрацитової групи на вугілля газових марок, навести, нарешті, лад в енергетиці загалом та вугільній сфері зокрема.

Про причини раптового погіршення ситуації навіть на кращих вуглевидобувних підприємствах у розлогому інтерв’ю інформаційному агентству «Інтерфакс-Україна» ще в середині травня розповідала в. о. міністра Міненерговугілля Ольга Буславець. Зарплатну кризу на шахтах вона прямо пов’язувала зі станом речей, що виник в енергетиці країни:

— Ми стратегічно рухаємося в бік інтеграції нашої енергосистеми з європейською. Уже 2023 року ми повинні бути синхронізовані. Саме тому неприпустимим був імпорт електроенергії за двосторонніми угодами з Білоруссю та РФ, які не є сторонами Енергетичного співтовариства, та, до речі, нашу електроенергію до себе не впускають.

Імпорт електроенергії — це один із чинників, який негативно вплинув на наш ринок. В умовах зниження споживання електроенергії (занадто тепла зима, сезонне зниження попиту) ми імпортували її на
5 млрд грн! Тобто заплатили закордонним виробникам за те, що могли б успішно продукувати самі. Вважаю, ми маємо прискорити виконання технічних заходів, аби якомога швидше синхронізуватися з Європою. За рахунок цього ми отримаємо додатковий ринок збуту електроенергії як атомних, так і теплових станцій.

Уже безпосередньо говорячи про стан справ на державних шахтах, пані Буславець говорила:

— Ми імпортували електроенергію не лише з Білорусі та РФ (в обсязі 915 млн кВт-год), а й з країн ЄС — у Бурштинський енергоострів надійшло 2,1 млрд кВт-год. Загалом ми прийняли в енергосистему майже 3 млрд кВт-год чужої електроенергії, що еквівалентно 1,5 млн тон невикористаного вугілля. Незатребуваність нашої генерації негативно вплинула на вугільну галузь — зараз склади вугілля переповнені. А це заборгованості перед шахтарями із зарплат, борги за поставлене та неоплачене вугілля. Так одне незважене рішення призвело до негативного мультиплікативного ефекту і в економіці загалом, і у вугільній галузі зокрема...

Отже, вийшло, як у тому давньому афоризмі: українці спочатку самі собі створюють проблеми, а потім їх героїчно розв’язують.

Добре, хоч рішення «зарплатної кризи» знайшли досить швидко. Було розроблено законопроект «Про внесення змін до Закону № 553-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (від
13 квітня).

— Враховуючи недостатні обсяги державної підтримки вуглевидобувних підприємств, закон збільшив видатки за бюджетною програмою «Реструктуризація вугільної галузі» на 1 600 000,0 тис. грн — до 3 562 746,1 тис. грн, — розповідає очільниця прес-центру Міненерговугілля Ганна Дудка. — Відтак за 8 місяців цього року на виплату зарплати й погашення боргів із неї державним вуглевидобувним підприємствам із держбюджету спрямовано 3 290 820,1 тис. грн. Водночас міністерство досягло домовленостей із ПАТ «Центренерго» про здійснення повних розрахунків із державними шахтами за раніше відвантажене вугілля. У серпні ця сума становила 600 млн грн. Кошти пішли на погашення боргів із зарплати та спожиту електроенергію. У підсумку всі державні шахти було виведено з простою.

Цей факт підтверджують і цифри: якщо на травень на-гора підняли набагато менше вугілля, ніж за п’ять місяців минулого року, то тепер на першу декаду вересня, звітують у міністерстві, «на склади відправили 2,97 млн тонн «чорного золота», що на 2,1 млн тонн більше, ніж за такий самий період минулого року (341,4%)».

Як позитив, відзначимо також, що відновлення роботи державних шахт дало змогу суттєво скоротити імпорт вугілля. За січень-липень валютні витрати держави на закупівлю палива порівняно з першим півріччям минулого року вдалося зрізати одразу на третину — до 1,09 млрд американських доларів.

— На жаль, — продовжує глава прес-центру, — борги за виплатами перед шахтарями «висять» ще з 2015-го. Загальна заборгованість державних шахт із зарплати з нарахуваннями за 2015—2020 роки на першу декаду вересня становила 262 208,2 тис. грн. Але ці борги можна погасити лише за рахунок грошей, отриманих від реалізації вугільної продукції.

У міністерстві чесно визнають: галузь перебуває в скрутному фінансовому становищі. Причини такого стану речей відомі.

Єдиний вихід — приватизація?

Вугілля — вичерпний ресурс. Експерти вказують: після піку видобутку десь через півстоліття галузь згасає та стає нерентабельною. Так, у Сполученому Королівстві пік вуглевидобутку припав на міжвоєнний період, у ФРН — на кінець 1950-х, у нас — на другу половину 70-х років минулого століття. Отож, у Британії шахти закрили в часи Маргарет Тетчер, у Німеччині останню — кілька років тому.

Спеціалісти попереджають: згортання вугільної промисловості неминуче й у нас. Однак запасів «чорного золота» ще вистачає — в Україні зосереджено 4% світових запасів вугілля, його щорічний видобуток становить від 60 млн тон, а може досягти й 85 млн (43% дають на-гора гірники Луганської області, 27% — Донецької, 23% — Дніпропетровської, 7% — Львівської та Волинської).

Ще довго працюватимуть і теплові станції, що продукують майже 40% обсягу всієї електроенергії, що виробляє наша генерація. Отож, відомий експерт, колишній очільник Міненерго Іван Плачков запевняє: видобуток вугілля триватиме ще щонайменше 30 років.

«Вугілля є тим енергоносієм, застосування якого може забезпечити енергетичну незалежність та національну безпеку держави. Альтернативи розвитку власної вугільної промисловості на сьогодні немає», — зазначалося і в «Концепції реформування вугільної галузі», затвердженій урядом ще у травні 2008 року. За десятиріччя, що минуло відтоді, висновки не змінилися. Отже, вугільна галузь повинна мати перспективи.

Але існує серйозна проблема. Річ у тім, що штреки шахт опускаються дедалі нижче, й на багатьох копальнях «рубають вугілля» вже на горизонтах 1200—1400 метрів. Що глибше гуркочуть прохідницькі комбайни, то вища собівартість «чорного золота», вона починає перевищувати ринкові ціни, й «найстарші» шахти не можуть існувати без державних дотацій. Із 2016-го по 2019-й Міненерго підвищило регульовану ціну на вугілля вдвічі, але й останні державні «цінники» не покривають середніх витрат державних копалень. Загальні збитки держсектору сягають 3 млрд грн. Не змінила ситуацію і «ринкова» формула «Роттердам+», а якщо від неї хтось і виграв, то зовсім не державні шахти й не люди, які раз-по-раз спускаються у забої.

Отож, шахти потребують постійної модернізації, а галузь — реформування. На жаль, оздоровлювати вуглепром у нас кинулися у свинячий голос. Перші системні спроби виправити ситуацію припадають на нульові роки, коли видобуток упав удвічі — з 193 млн тонн у 1991 році до «нещасних» 95 млн у 2007-му, а кількість шахт за цей час скоротилася з 276 до 160 (із них 140 були державними). Цей стан речей та сама Концепція-2008 визначала як такий, що «посилює енергетичну залежність і загрожує енергетичній безпеці держави».

Довідково

ПАТ «Центренерго» — одна з найбільших у країні та єдина державна енергогенеруюча компанія, що має серйозні конкурентні переваги. До її складу входять Трипільська (Київська область), Зміївська (Харківська) та Вуглегірська (Донецька область) теплові електростанції. Сумарна потужність цих трьох станцій — 7690 МВт, що становить 15% від загальної потужності всіх електростанцій України. «Центренерго» — друга за потужністю теплова компанія країни.

Фонд держмайна України планує вже в другому півріччі 2021-го виставити ПАТ «Центренерго» на приватизацію.

Однак усе в основному зводилося до думки: єдиний вихід — приватизація! Уже згадана Концепція пропонувала «пошук ефективного власника» та «пришвидшену приватизацію». Цей підхід переважає і зараз. Прихильники тотальної приватизації кивають на те, що дотації державним шахтам увесь час зростають — із 0,4 млрд грн у 2015-му до 1,73 та 2,7 млрд грн у 2017-му та 2018 році (минулоріч, щоправда, дотації становили 2,08 млрд грн). Отож, галузь вони називають аж ніяк не «основою енергетичної безпеки держави», а... «чорною дірою в бюджеті».

Ці експерти погоджуються: так, падіння у 2015—2016 роках викликано відсутністю інвестицій. Але основною причиною подальшого зменшення видобутку на державних шахтах усе ж називають корупцію в галузі та... державну форму власності.

Зокрема, вказують на те, що на приватних копальнях усе гаразд, а державні шахти — «приречені на безгосподарність».

Але багато експертів з цим не погоджується. Три роки тому в Києві, Краматорську й Сєвєродонецьку відбулася презентація аналітичного звіту «Справжня ціна вугілля на Донбасі». Співавтор звіту, незалежний експерт Олег Савицький під час обговорення книги й дискусій про майбутнє галузі пояснював:

— Найкращі шахти, з найсучаснішими технологіями та з найбільшими запасами вугілля,  приватизували ще на початку 2000-х. Вугільна галузь стала жертвою олігархічної приватизації. Те, що можна було відкусити, — відкусили. А цілісного реформування галузі не відбулося.

Отож, і не дивно, що за першу половину року вуглевидобувні підприємства всіх форм власності підняли на-гора трохи більш як 13 млн тонн вугілля, а державні шахти — лише 1,3 млн тонн. Як то кажуть, «відчуйте різницю». Але є ще один важливий аспект. Енергетична криза зупинила й приватні копальні, простоювало, скажімо, й ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля» (Дніпропетровщина). Та найбільші ризики «отримали» державні копальні, оскільки, пояснює Михайло Волинець, «після тривалих простоїв шахти держсектору вже не можуть піднятися і стають банкротами».

Особливе обурення в експертів викликає приватизація збагачувальних фабрик. Відомо: без процедури збагачення вугілля ніхто не купить. Але ще у 2012 році п’ять центральних збагачувальних фабрик, як повідомляли ЗМІ, перейшли під контроль енергетичної компанії Олександра Януковича. На Львівщині донецьким бізнесменам відійшла і єдина в регіоні Червоноградська центральна збагачувальна фабрика.

— У власності держави кілька фабрик ще залишилося, — розповідає Михайло Волинець. — Але й вони — у черзі на приватизацію. Бо така державна політика. Хоча логіка в ній відсутня, бо це призводить до додаткових проблем на шахтах.

Триває і політика «відкушування». Нещодавно зі скандалом під контроль приватної структури відійшла колись одна з найкращих державних шахт — «Краснолиманська» (Покровський район Донецької області).

Одне слово, усе, що приносить прибуток, успішно «пливе» у приватні руки, а «на балансі держави» — тільки підприємства, які залишили за принципом — візьми, небоже, що мені негоже.

«Я планов наших люблю громадье...»

Але історія вчить, що вона нічого не вчить.

Як відомо, 2014-й для вуглепрому став останнім роком «великих дотацій», які тоді становили 9,16 млрд грн. Бо наступного — лише 0,4 млрд, а Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк намагався покінчити з проблемою найрадикальнішим чином — повністю відмовитися від дотацій, і запам’ятався... афоризмом року: «Дешевше просто платити гірникам зарплату, ніж дотувати збиткові шахти».

Проект урядової програми реформування галузі (2015 рік) передбачав, що до 2020-го буде закрито кожну третю державну шахту, а решту безжально виставлять на продаж. Але «планов наших громадье» зірвали постійні конфлікти прем’єра та міністра енергетики Володимира Демчишина, який уперто гнув якусь свою лінію.

Кабмін Володимира Гройсмана зробив п’яту за ліком спробу реформувати галузь. Програму реформи презентували в травні 2017-го. За планами, 11—13 повністю збиткових шахт мали бути закриті; 14 малоперспективних — приватизовані; решта мали відійти під «один дах» — Державну вугільну компанію, пройти модернізацію (за рахунок державних коштів), завдяки чому стати беззбитковими, а потім... перейти в приватні руки. На модернізацію уряд обіцяв 0,5 млрд грн. «Ми маємо інвестувати в беззбитковість!» — пояснював прем’єр, виступаючи 10 листопада 2017-го у Верховній Раді під час «Години запитань до уряду».

Але програма викликала більше запитань, ніж давала відповідей. Експертів найбільше дивували терміни її виконання — лише три роки. Це нереально, доводили фахівці. А ще — сам план: модернізувати, аби... продати. Адже зазвичай продають для того, щоб модернізував інвестор, під інвестиційні зобов’язання. Ставили й багато інших незручних питань, отож, не дивно, що програму нещадно критикували, а деякі експерти називали її навіть... «планом переділу ринку збуту енергетичного вугілля».

Тодішній очільник Мін-енерго Ігор Насалик теж часто говорив про вихід на беззбитковість кожної сьомої державної шахти, та, іронізують експерти, мабуть, мав стільки інших невідкладних справ, що й до 2019-го в галузі «не було ні модернізації, ні приватизації, ні реформування».

— Зараз від тієї програми відмовилися, — без зайвих коментарів повідомили нам у прес-центрі Міненерго.

На порядку денному — пілотний проект

Реформування галузі — одне з найважливіших питань, що й зараз стоїть на порядку денному. Ще 20 липня відбулося засідання Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Верховної Ради, де обговорили проблеми трансформації вугільних регіонів і напрацювання напрямів їхнього подальшого розвитку та впровадження проектів соціально-економічного розвитку територій, де розташовані вугільні підприємства.

Створено Координаційний центр з питань трансформації вугільних регіонів країни, який очолює Прем’єр-міністр Денис Шмигаль.

Як повідомили нашій газеті в Міненерго, нині тут закінчують розробку нової концепції трансформації вугільних регіонів. Вона передбачає, що всі державні шахти розділять на три категорії.

Перша — перспективні шахти, які увійдуть у новостворену вертикально інтегровану компанію — у складі ПАТ «Центренерго» та найбільш ефективних вугледобувних підприємств. Прикметно, що до складу компанії планують ввести й шість шахт ДХК «Добропіллявугілля» (Покровський район Донецької області), які зараз орендує приватна структура.

До другої категорії ввійдуть шахти «подвійного» призначення, тобто такі, що видобувають як енергетичне вугілля, так і коксівне, яке йде на потреби металургії. Копальні цієї групи за умови інвестицій можуть стати рентабельними.

Третя категорія — це шахти, що вже не зможуть давати прибутки й будуть запропоновані для приватизації не лише як вуглевидобувні підприємства, а й цілісні майнові комплекси, які можна перепрофілювати для іншої господарської діяльності.

Зараз у міністерстві обирають два шахтарські мономіста для реалізації пілотного проекту. Водночас на рівні громад розробляють стратегії та техніко-економічні обґрунтування для «пілотів», реалізація яких має зменшити залежність громад від монодіяльності — видобутку вугілля. «Стратегічний підхід до трансформації шахтарських міст дасть змогу їхнім громадам перейти до нових форм економічної активності, сприятиме соціальній стабільності й екологічній сталості регіону. Завдяки участі самих міст стратегія передбачить потреби, пріоритети й сильні сторони кожного з них», — розповідають у Міненерго.

Зокрема там, де шахти планують закрити, передбачають створити спрощені умови для ведення бізнесу. На думку фахівців міністерства, це дасть змогу «забезпечити належний рівень соціальних умов, а в перспективі — переорієнтувати шахтарів на роботу в інших секторах економіки, дозволить покращити інвестиційний клімат у вугільних регіонах, подолати негативні екологічні наслідки після закриття глибоко збиткових шахт».

— Кожне підприємство, кожна шахта отримає шанс на «друге» життя, — розповідає в. о. міністра Ольга Буславець. — Гірники повинні мати стабільну роботу, гідну зарплату та соціальні гарантії. Тому йдеться про трансформацію вугільних регіонів загалом, з одночасним розв’язанням як економічних та екологічних, так і соціальних проблем.

Червоноград Львівської області — Павлоград Дніпропетровської області — Добропілля та Покровськ Донецької області.

Коментар

Стан справ із реформування державного вугільного сектору коментує голова Незалежної профспілки гірників України, народний депутат України Михайло Волинець:

— Держава фактично взяла курс на повну ліквідацію державної вугільної промисловості країни. Причому — варварським способом. Компанія ДТЕК, яка взяла в оренду об’єднання «Добропіллявугілля», веде переговори з владою про повернення в управління державою цього об’єднання. Це відбувається тому, що немає ринку збуту вугілля. Нещодавно вугільні підприємства Добропілля чотири місяці були в простої, проводили акції протесту. А держшахти і зовсім стоять — їх штучно зупиняють, відключають електроенергію за несплату. Це політика держави, яка спрямована на згортання галузі, на закриття шахт будь-яким варварським способом. Високопосадовцям байдуже, як далі функціонуватимуть шахтарські міста — а це 65 мономіст у Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Львівській і Волинській областях. Ці міста пов’язані з Харковом і Одесою, де є машинобудівні заводи, з містом Дніпром, де є гірничі навчальні заклади, з Павлоградом, Першотравенськом і Тернівкою (Дніпропетровщина), де працює низка структурних підприємств, міцно пов’язаних із вугільною галуззю. Кабмін заявляє, що проводить політику трансформації вугільних регіонів. Але як це робиться?.. Чи будуть створені нові робочі місця замість закритих на вугільних підприємствах? Чи наповнюватимуться бюджети, як фінансуватимуться школи, лікарні та інші заклади соціальної сфери?