Сільський голова Іван Венглівський з тріо «Славія».

Сичівка — одне з найвіддаленіших сіл Луківської сільради Малинського району, де проживає до сотні осіб, зустрічала численних гостей, земляків, друзів, адже цього дня в центрі з ініціативи сільського голови, голови Асоціації сільських голів Малинщини Івана Венглівського відбулося святкування Дня села.

З нагоди свята жителів прибув привітати голова райдержадміністрації Сергій Кириченко, котрий вручив грамоту РДА та райради керівнику громади за багаторічну й сумлінну працю.

Під час заходу з вуст Івана Андрійовича прозвучала цікава історична довідка про село.

— Сичівка (стара назва — Рихта, Рудня Сичівська) — село, підпорядковане Луківській сільській раді, — розповів він. — Люди селилися в цій місцевості з давніх часів. Поблизу села на лівому березі річки Рихта (притоки Тростяниці) в урочищі Костюки виявили стоянку періоду середнього кам’яного віку. Під час розкопок тут знайшли майже 11 тисяч крем’яних виробів: відщепи, нуклеїди, пластини, ножі, рубила, гостроконечники... Засновано село на початку XIX століття. У 1887 році в ньому мешкало 53 жителів. За документальними джерелами, у 1856-му тут переплавляли болотну руду на метал і виготовляли серпи та шила, звідси одна з назв села — Рудня Сичівська.

У 1923 році створили Сичівську сільську раду, а 28 листопада 1924-го село Сичівка та хутір Рихта ліквідованої Сичівської сільської ради увійшли до складу сільради села Дерманка (нині — Луки).

На початку 1930-х років у період колективізації людей примусили звезти свої будинки з хуторів у село. Багато страждань і горя завдали Голодомор і репресії. Було репресовано 11 жителів села, з них лише двоє повернулися додому.

Сьогодні понад 75 років відділяють нас від тих страшних подій, що принесла Друга світова війна. У роки війни на фронтах воювало більш як 60 жителів села, з них загинуло 36. Сичівці активно допомагали учасникам руху опору нацистським загарбникам. За співпрацю з партизанами гітлерівці спалили майже все село і розстріляли трьох його жителів. У листопаді-грудні 1943 року Сичівка опинилася в епіцентрі жорстоких боїв. Тоді німецькі війська перейшли в контр-наступ і прагнули пробитися до Києва. Війська 60-ї і 1-ї гвардійських армій зуміли зупинити ворога. На честь загиблих жителів села і воїнів-визволителів в центрі Сичівки у 1995-му спорудили обеліск.

У 1986 році в селі створили народний жіночий ансамбль. Колектив складався з восьми співачок, звідси й назва гурту — «Октава». Ініціатором створення ансамблю і його першим керівником була Євгенія Хиля. Свого часу творчого старту колективу надав відомий на Житомирщині поет і перекладач Валентин Грабовський.

У 1959 році в Сичівці налічувалося 436 жителів; а в 2020-му — 88. Населення почало стрімко зменшуватися з різних причин.

Керівник громади відзначив грамотами й грошовими нагородами 22 жителів села, котрі своєю працею й мудрістю в різні роки розвивали його, відтворювали й примножували славні поліські традиції.

Гарного настрою присутнім додали музичні привітання від цілого десанту артистів — із Житомира, Хорошева, Коростеня та Малина. Оплесками супроводжували виступи народного артиста України, керівника ВІА «Древляни», свого земляка Юрія Градовського, підспівували разом із методистом Хорошівського РБК Віталієм Райковським та тріо «Славія» Малинського РБК у складі Валентини Ровнер, Ірини Максименко та Світлани Степаненко, а також підтанцьовували, коли на сцену вийшов народний жіночий вокальний ансамбль «Спокуса» Коростенського РБК, очолюваний завідувачкою сектору культури, молоді та спорту РДА, заслуженим працівником культури України Ларисою Бондар.

Житомирська область.

Фото автора.