Чернівецька обласна лікарня часом нагадує розпечену пательню. Візити київських медичних чиновників, комісії, перевірки тут мало не щодня. Бо цей заклад, цей колектив і його головний лікар узяли на себе перший і найсильніший удар COVID-19. І попри існуючий донедавна скепсис, навіть з елементами недовіри до медиків, ці фахівці з честю впоралися зі своїм завданням. Виявили високий професіоналізм, мужність і самовідданість, рятуючи людей від невідомого досі вірусу. Такі вмілі дії викликали підтримку і повагу мешканців Чернівців та області. А також сприяння з боку доброчинців, меценатів, волонтерів — аж до кардинальної зміни позиції уряду щодо нинішнього стану вітчизняної медицини.
«Тотальні карантинні заходи унеможливили виліт на лікування за кордон заможних українців, у тому числі працівників міністерств та відомств, і це змусило їх на власні очі побачити всю нагальну проблематику української медицини та її нинішній стан. Який нікого задовольняти не може», — каже в. о. генерального директора Чернівецької обласної клінічної лікарні Сергій Цинтар (на знімку).

Розмовляємо про COVID і не тільки з головним лікарем, який опинився в епіцентрі епідемії, щойно обійнявши посаду, але проявив себе вмілим організатором.

— Усе почалося ще 6 березня, коли в нас з’явився перший хворий на COVID-19. Це був перший випадок на Буковині й взагалі в Україні.

Зараз три наші відділення працюють і зорієнтовані тільки на таких хворих. Ми вже маємо важливий досвід у лікуванні хворих на вірусну інфекцію, сформували своє бачення та думку щодо цього, напрацювали практику. Особливо в частині лікування важких хворих, котрі перебувають у реанімаційному відділенні.

А березень чітко показав, наскільки неспроможною і недофінансованою є наша медицина. Ми зрозуміли, що саме потрібно змінювати, що взагалі необхідно робити, бо так далі тривати не може.

Перегляду стереотипів, зокрема нагорі, посприяло закриття кордонів. Саме такий кардинальний розвиток подій звернув увагу всього суспільства на нагальні потреби української медицини, на нашу відсталу матеріально-технічну базу та інструментарій. На щастя, медичні кадри продемонстрували свій високий професіональний рівень та відповідальність. Зараз до нас повернулася обличчям і місцева влада. Але вважаю, що цього недостатньо, тому балотуюся на виборах місцевих депутатів, щоб бути почутим, мати  змогу впливати на ситуацію.

— До якої ради і від якої політичної партії балотуєтеся?

— До Чернівецької обласної ради від партії «Слуга народу». Йду, щоб особисто впливати на необхідні зміни у медицині Буковини, знаючи усі проблемні моменти, обсяги недофінансування та те, чого саме зараз потребують наші лікарні. Вірніше, потребували ще вчора.

Так, за останні шість місяців у Чернівецькій обласній лікарні відбулася ціла низка покращень і щодо фінансування, і щодо отримання сучасного медичного обладнання. Але однією з головних проблем нашої лікарні залишається необхідність капітального ремонту приміщень.

Дуже сподіваюся, що владну президентську вертикаль на цих виборах буде заземлено на місцеві ради. Бо лише тоді центральна влада буде повноформатною, як і її відповідальність.
Також маю надію, що в рамках започаткованої Президентом програми з капітального ремонту України «Велике будівництво» ми зможемо відремонтувати і нашу лікарню.

Зараз ми вже реконструюємо приймальне відділення і як опорний медзаклад області вийшли на пряму комунікацію з владою, на порозуміння. Але вважаю, що присутність у місцевій владі медиків є гарантією того, що ми завжди будемо на слуху. Що обласна медицина перестане бути Попелюшкою, яка сподівається на принца і кришталевий черевичок. Навіть при нинішніх наших преференціях, звернутій увазі суспільства і влади на нашу битву з епідемією, враховуючи підтримку і розуміння громадян, я все одно розумію, що один головний лікар у полі не воїн.

Сергій Цинтар з колегами та київським керівництвом.

— Як ви оцінюєте фаховий рівень ваших лікарів? Як він допоміг пройти випробування епідемією?

— У нас багато справжніх, надійних професіоналів. Коли в інфекційне відділення надійшов перший хворий, завідувачка відділення Валентина Миндреску одразу ж передзвонила мені і повідомила, що підозрює саме COVID-19. А це був перший, так би мовити, сигнальний пацієнт. Інфекція була невідомою, але діагноз було встановлено чітко. Госпіталізацію провели вчасно. Допомогу було надано  повністю відповідно до протоколів лікування таких хворих. Найважчі хворі перебувають у нашому реанімаційному відділенні, але ми багатопрофільна лікарня, і маємо всіх необхідних спеціалістів для надання всебічної медичної допомоги.

Тому що є хворі, наприклад, із супутньою патологією нирок, а в нас є нефролог, є можливість гемодіалізу. У випадку ж, якщо надходить хворий з COVID і він має хірургічну патологію, як-то апендицит чи виразка, і його необхідно оперувати, то все це теж робиться в нашій обласній клінічній лікарні. Більше жодна лікарня цих хворих не бере.
І це дуже важливо, що наші лікарі на високому професійному рівні надають допомогу згідно з протоколами, які швидко змінюються. На жаль, є летальні випадки, на які ми не можемо впливати, але так не тільки в нас, так у Європі, так усюди у світі. Є ситуації, коли лікар безсилий.

Дуже багато хворих надходити вже вкрай запущеними. В останній період це хворі, яких ми одразу ж відправляємо в реанімацію, бо у них вже уражено 70% легень. Зараз є чоловік з ураженням у 95%. Як його можна врятувати? Питання без відповіді. Зараз він на апараті штучної вентиляції легень, наші лікарі та анестезіологи борються за нього і день, і ніч. І вони знаючі, побували на низці курсів перепідготовки, на симпозіумах.

— Яке обладнання для вас зараз найпотрібніше? Що найперше слід зробити?

— Найперша потреба була в апаратах штучної вентиляції легень. Ми їх отримали, закупили. Зараз є необхідність у наркозно-дихальній апаратурі. Завдяки хорошій комунікації з адміністрацією було віднайдено кошти на закупівлю такої апаратури. Це рентгенівські апарати, УЗД-апарати тощо. Але я як керівник дивлюся на всі потреби в комплексі, тому мене турбують і ремонти приміщень. Половину фасаду лікарні ми два роки тому обновили, наша лікарня — флагман обласної медицини, госпітальна база, а тому це дуже важливо. Ремонту потребують майже всі відділення.

Лікарня побудована ще у 1886 році. Але найперше, що я хочу зробити, це провести ремонт інфекційного відділення, яке останній раз бачило майстрів ще в 1970-х. Воно побудовано майже 140 років тому, бокси там навіть не мали централізованої подачі кисню, що вже говорити про інші умови.

— А скільки на це потрібно коштів?

— Мінімум 23 мільйони гривень. Ми вже проплатили і розробили проєктно-кошторисну документацію. Ще навесні я мав розмову з головою ОДА Сергієм Осачуком про необхідність виділення цих коштів до кінця року. Тепер же в прогнози фінансування втрутився COVID, тож усе, напевно, переноситься на наступний рік. Але щоб не чекати, ми знайшли альтернативу. Один із наших кандидатів у депутати обласної ради Олексій Грушко, який активно працює з міжнародними грантовими організаціями, взявся допомогти отримати вартісну ендоскопічну апаратуру для хірургічного відділення через грантову угоду з румунами. Вона покриє половину необхідної суми. Ми зараз включаємося в цей процес і, напевно, зможемо отримати 12—14 мільйонів за цією угодою.

Зараз треба діяти швидко, доки пандемія і медицина у ТОП-новинах, бо потім знову всі забудуть про потреби інфекційного відділення. А в нас — інфекційне відділення всієї області. В інших містах є інфекційні лікарні, а в нас лише відділення. Туди зараз часто приїздять знімальні групи, і нам соромно за його стан.
Я керую тут з 1 січня 2020 року, і одразу потрапив у таку важку ситуацію. Але потрібно вирулювати, працювати і досягати результату.

— Скільки у вас зараз лікарняних ліжок?

— У нас 615 ліжок загалом по відділеннях хірургічного і терапевтичного профілю. Зараз ми розгорнули додаткові ліжка для ковідних хворих, тому що в нашому інфекційному відділенні лише 85 ліжок. Але наразі ми заходимо в другу хвилю епідемії, тому знову збільшуємо їхню кількість. Для таких хворих ми вже маємо додатково 175 місць.

— Як вистояли в цей нелегкий період ваші люди, найперше психологічно?

— Було по-всякому. На старті пандемії почався і відтік кадрів, працівники боялися вірусу, в основному звільнялися медсестри та санітарки — по двоє-троє на день. Лікарі трималися мужньо. У мене був період, десь два тижні, коли я не знав, з ким працювати, звідки набирати контингент. Найперше звільнялися в інфекційному відділенні, хоча в інших теж люди були налякані. Довелося залучати майже добровольців з інших відділень для роботи в реанімації та інфекційному блоці.

Буду відвертим, якби уряд не підсобив з фінансовою підтримкою медиків, задіяних у подоланні епідемії, було б дуже кепсько. Фінансова мотивація зробила свою справу. Медсестра отримувала 5 тисяч, зараз — 20. Є різниця? Лікар отримував 7—8, зараз — 25 тисяч. Це стимулювання було дуже правильним і вчасним рішенням.

— Якими будуть ваші перші кроки в обласній раді?

— Сподіваюся, що туди прийдуть й інші лікарі. Можна буде створити медичну депутатську групу, яка займатиметься нашою професійною конкретикою — виведенням буковинської медицини на сучасні стандарти, нове обладнання, матеріальну базу та інфраструктуру.

Я думаю, наші спільні проєкти та пропозиції, у тому числі і щодо покращення фінансування, тепер лягатимуть на благодатний ґрунт. Усі в Україні — і бідні, і заможні — зрозуміли, що медицину залишати в такому стані не можна. Всі були безвиїзними, всіх рятували наші медики. Не буду випереджати події, але хочу заявити: ми вистояли. Але біда виявила всі проблеми нашої медицини.

— Важко добиватися фінансування на закупівлю обладнання?

— Система така. Кожен головний лікар опорного закладу підписує угоду з міністерством для отримання необхідної апаратури. Ми це зробили, і до 25 жовтня вже матимемо комп’ютерний томограф та ангіограф. Це дуже серйозне обладнання, яке коштує великих грошей. Це не один мільйон. Плюс нам обіцяли, що після нового року ми отримаємо магнітно-резонансний томограф. Тому є в що вкладати гроші, вони працюють, і це видно.

Нещодавно їздив у Вінницю та Київ, побачив, як активно будуються дороги в рамках президентської програми «Велике будівництво». Тому хочу сказати скептикам, якщо нинішній Президент лише збудує в Україні нові якісні дороги, за нього вже можна буде голосувати вдруге. Але ж будуються і школи, і дитсадки, і амбулаторії та ФАПи.

Хоча є дуже багато робочих питань щодо діяльності Національної служби здоров’я України в частині фінансування. Нам катастрофічно і далі не вистачає коштів, навіть притому, що вони виділяються окремим пакетом, який називається «надання стаціонарної медичної допомоги хворим з COVID-19». У його рамках ми отримуємо гроші на ліки, засоби дезінфекції та захисту, на зарплати медпрацівникам, задіяним з цією категорією хворих. Це доплати у 300%.

— Затримок немає?

— Цього місяця отримуємо за минулий місяць, зараз уже надійшли гроші за серпень. Але не вистачає фінансування на медикаменти. Щоб усіх хворих на коронавірус забезпечити ліками, необхідні шалені гроші. Нас перевіряло управління Державної служби з питань праці, якихось серйозних зауважень не було. До речі, про затримки, минулого місяця я не заплатив сам собі. Скажу чесно, хороших лікарів утримувати важко, якщо зберігати наявний рівень зарплат. Лише достойна мотивація за працю може утримати лікаря від того, щоб він не перейшов у приватні структури. А дехто просто виїжджає за кордон.

Ще важливими є умови, сучасна апаратура, можливості розвитку, вихід на нові операційні рівні, а без новітнього інструментарію це неможливо. А той самий румунський грант, який ми виграли і про який я вже говорив, уже дає, наприклад, змогу купити обладнання за 161 тисячу євро. Тому завжди і всюди, на всіх рівнях, усім урядовцям, які до нас зараз приїжджають, я постійно наголошую — економити на медицині не можна, собі дорожче. А я вірю в успішне майбутнє української медицини, ми маємо потужний фаховий потенціал і неабиякий лікувальний досвід. Затримка лише за відповідним обладнанням. Турбота про людей — ось ключове завдання медицини.

ДОВІДКОВО

Сергій Цинтар народився 10 липня 1976 року в селі Великосілля Герцаївського району Чернівецької області. Закінчив Герцаївську середню школу із золотою медаллю. У 1993-му вступив до Буковинського медичного державного університету, тоді це була академія. Закінчив його у 1999 році з червоним дипломом. Вступив на магістратуру, яку проходив на кафедрі акушерства і гінекології Чернівецького пологового будинку № 1.

З вересня 2001 року працює в обласній клінічній лікарні лікарем-гінекологом. У 2008-му захистив дисертацію і здобув звання кандидата медичних наук. З листопада минулого року призначений виконувачем обов’язків генерального директора Чернівецької обласної клінічної лікарні.

Чернівецька область.

Фото надано автором.