Буде нова дорога: напевно, думали мешканці сіл Крушинка та Зелений Бір, що у Васильківському районі на Київщині, а ще численних котеджних містечок та новітніх поселень, як от «Ґрін таун», «Сім озер» та інших поки що безіменних, які тут і там повиростали на колишніх колгоспних землях.

А ще кількох десятків садових товариств, що примостилися на так званих «нєудоб’ях», у байраках та в яругах.

Тож що об’єднало, здавалося б, такі різні категорії населення? На чому тримається їхня одностайність у очікуваннях та сподіваннях?! Не повірите, але свята правда: звичайнісінька дорога. Не міжнародна автомагістраль, не швидкісний автобан. Звичайний путівець місцевого значення, який нехай поганенько, проте вірно служив усім місцевим мешканцям та приїжджим упродовж кількох десятків літ, задовольняючи їхні нагальні потреби. Аж до останнього літа служив.

Доки раптом, не знаємо, з якого доброго дива, невідомо звідки і за чиєю командою й повелінням, за лічені дні нагнали сюди — на відрізок путівця між Глевахою та Крушинкою — з десяток одиниць важкої дорожньої техніки, завезли команду робочих, розставили знаки обмеження швидкості «40» та «Увага! Ведуться дорожні роботи». Численні великовагові самоскиди засновигали туди-сюди, підвозячи та розвантажуючи просто неба бордюрний камінь, пісок, глину, гранітний відсів.

Робочі за допомогою техніки розчищали узбіччя дороги від чагарників, засипали рівчаки ґрунтом та розрівнювали кучугури чорнозему екскаваторами й бульдозерами.

Одчайдухи з місцевих припускали, мовляв, на узбіччі майбутньої нової дороги встановлять опори освітлення, обладнають тротуари та велодоріжку, — переконували вони опонентів, їдучи маршруткою й підстрибуючи разом із транспортним засобом у такт рівчакам та баюрам, що утворилися через діяльність дорожників, на недавно ще більш-менш рівному асфальті.

А роботи тим часом тривали! Дорожники почали встановлювати бордюр з одного боку дороги, а місцевий та й заїжджий транспорт уже котрий місяць продовжував їздити ґрунтівкою, місцями вкритою щебенем та залишками асфальту, який чомусь не вдалося вивезти, як усі свято вірили і продовжують вірити, на асфальтовий завод для переробки.

Справедливості ради, скажемо, що з початку всієї тієї бурхливої діяльності дорожників, місцеві, ходять такі чутки, закладалися між собою, мовляв, чи встигнуть до виборів? «Докудова» встигнуть: до села чи до півдороги...

Та коли техніка, а за нею й дорожні робочі зникли у невідомому напрямку, стало зрозуміло, що щось тут не той... Тобто будівництвом тут не пахне. Не те що великим, а жодним... і дай Боже, якщо вже асфальт вивезли, щоб бордюрним каменям ніхто, як це у нас уміють, не прилаштував ноги.

Тим часом, у Крушинській сільській раді ще у вересні, коли так зване будівництво було у розпалі, нам — не офіційно, а на рівні чуток — розповіли, що грошей обмаль, тож підрядники хоч і стараються, вони не всесильні і цього року встигнуть лише до вулиці Лесі Українки... А це, приблизно, половина того путівця.

У прес-службі Київської обласної державної адміністрації, хоч і там — в адміністрації — напередодні виборів всі люди на вагу золота: зайняті вирішенням нагальних проблем та задоволенням першочергових потреб! Кого не візьми, всі при надії — балотуються! А підступитися до якогось чиновника, що опікується тим чи іншим питанням, та ще й через голову прес-служби... Сьогодні нереально! Забудьте мріяти. Пишіть запит, направляйте, чекайте.

Між тим, з четвертої спроби таки надали нам інформацію, що відрізок путівця між Глевахою та Крушинкою —  в рамках бюджетної програми «Субвенція з державного бюджету на будівництво, реконструкцію, капремонт, утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення», виділена невідомо кому. Тобто, ми так зрозуміли, що і в ОДА толком не знають, або не кажуть, кому і скільки грошей виділено. Відомо лише, що підрядник така собі комерційна структура «Сучасна транспортна інфраструктура». Як повідомив департамент регіонального розвитку ОДА, роботи розпочато цього року, завершити планують у наступному... Затримка — через брак фінансування...

На цьому можна було б ставити крапку. Як то кажуть: «На нема і суду нема»... Але хотілося б почути, за чиєю вказівкою, кому і навіщо треба було руйнувати цілком придатну дорогу, якщо знали, що не впораються і що не стане грошей...
Що тепер робити людям, які щодня змушені долати бездоріжжя, яке зовсім недавно було дорогою? А почнеться справжня осінь, за нею зима. Струмки й струмочки розмиють той «пиріг», що позбавили асфальтового покриття. Навесні потрібні будуть вже зовсім інші гроші на відновлення, реконструкцію та справжній капремонт...

Хто відповість?

Фото автора.