Мовляв, ця категорія громадян живе приспівуючи, купається як сир у маслі. Сфера їхньої зайнятості — судово-правова система, міністерства, відомства, школи.

Привілеї для чиновників

Тут слід уточнити. Всі державні службовці в Німеччині належать до двох великих категорій. Перша — це Beamten-чиновники. Під цю категорію — загалом таких понад півтора мільйона осіб — підпадають судді, прокурори, вчителі, професори, поліцейські, співробітники податкових інспекцій та адміністративних органів. Особлива категорія — солдати та офіцери добровільної служби. Чиновниками вважаються також канцлер, президент країни, міністри, парламентські секретарі федерального та земельного рівнів. Таблиці з тарифами щодо їхніх зарплат доступні в Інтернеті кожному громадянину.

Саме таким, особам з особливими правами й повноваженнями, які перебувають на службі у держави, надаються привілеї, зокрема право на довічну зайнятість. Таких чиновників неможливо увільнити від посади, якщо вони не порушують своїх посадових обов’язків і трудового кодексу. Держава створює їм умови для роботи, відповідні до посади, та утримання. Вони мають бути такими, щоб чиновник міг повністю присвятити себе роботі. Втім, сума утримання чиновника менша, ніж зарплата такого само фахівця у приватному секторі.

Про привілеї: пенсія для такого чиновника може сягати 70 відсотків від зарплати до сплати податків. Усі працюючі в ФРН сплачують високе комірне — 42% від заробленого. Але в чиновників  досить значний виняток у сфері страхування: не роблять відрахувань у пенсійний фонд, на безробіття та догляд у разі немічності. Втім, мають право користуватися цими благами. Хоч вони й самостійно платять за медичне обслуговування, але практично всі витрати за це їм компенсують. Крім того, в них і членів їхньої сім’ї є можливість отримувати окрему фінансову допомогу. Німецькі чиновники мають високу кредитоспроможність, тому для них створено навіть спеціальні умови фінансування.

Але: за Конституцією, чиновники позбавлені права на страйки, вони мають зберігати нейтральну позицію і служити демократичним засадам суспільства. Такі працівники значно обмежені в правах, без дозволу начальника не можуть давати інтерв’ю чи публічно висловлюватися з будь-якого приводу, їх можуть перевести на роботу в інший регіон, не переймаючись їхньою згодою чи незгодою, тощо.

Чиновником державної установи в Німеччині може стати лише громадянин ФРН, або, за дуже невеликим винятком, громадянин однієї з країн — членів ЄС.

Чи варто ризикувати кар’єрою

Ще одна категорія привілейованих — державні службовці, кількість яких, за даними федерального статистичного відомства, сягає понад 2 млн 700 тис. осіб. Це фахівці, котрі працюють в оffentlicher Dienst — державних організаціях, органах місцевого самоврядування. Вони працюють в адміністративних закладах, федеральному банку, федеральному агентстві праці, інших відомствах, котрі перебувають у правовій підлеглості держави та федеральних земель. Зарплату отримують за тарифними угодами між профспілками і працедавцями, в цьому разі — державою. Вони теж мають пільги, але страхові відрахування сплачують самі, тож сума, яку вони отримують на руки, менша, ніж у чиновників.

До державних службовців належать також депутати Бундестагу і ландтагів федеральних земель. Але чиновникам не в усіх випадках дозволено працювати задля заробітку на інших роботах. А ось держслужбовцям будь-яка підприємницька діяльність — особисто чи через довірених осіб — заборонена, в тому числі, участь у діяльності правління, спостережної ради чи в будь-якому органі товариства або підприємства будь-якої правової форми. Підвищені вимоги та обмеження компенсуються відповідним державним утриманням, іншими виплатами та гарантіями, котрі забезпечують стабільність робочого місця і просування по службі, а також гідний рівень життя.

Чиновники та держслужбовці у ФРН не є особливою кастою, вони — звичайні наймані працівники, як і всі інші. Тому так само, як і всі громадяни держави, один раз на рік зобов’язані подавати податкову декларацію у фінансове відомство за місцем мешкання. Доходи чиновників і держслужбовців у Німеччині — прозорі, й про них може дізнатися кожен охочий. А ось інформація про податки інших громадян у ФРН не підлягає розголошенню. Вони можуть перевірятися прокуратурою лише в разі, якщо є конкретна підозра щодо зловживання. Приміром, якщо безробітний роз’їжджає на автомобілі класу «люкс» чи скромний керівник відомства купує собі маєток з палацом...

Так само і з витратами. Надавати довідки про свої витрати ніхто не зобов’язаний. Це вважається вторгненням у приватну сферу, що суперечить Конституції ФРН, і взагалі нікого не стосується, якщо немає підозри в скоєнні кримінального злочину чи зловживання.

Чи можуть громадяни в деклараціях про доходи повідомити неправдиві дані? Можуть, але мало хто на це зважується, оскільки в податкових органів цілком достатньо можливостей, щоб вивести такого громадянина на чисту воду. Покарання за брехню?

Драконівські штрафи, після яких є ризик залишитися голим.

Тобто, за невнесення у декларацію відомостей про майно, статки кримінальна відповідальність відсутня.

Але от щодо покарання чиновників і держслужбовців у разі приховування «лівих» доходів, власне кажучи, від хабарництва та корупційних дій, то не йдеться про штрафи. Скажімо, чиновник чи держслужбовець обіймає посаду, пов’язану, приміром, з наданням фінансової допомоги певній категорії громадян, мільйонних чи будь-яких інвестицій для особливо важливих підприємств, коли питання стоїть: «Надати чи не надати», що залежить конкретно від нього. Те само і в разі політичної корупції. Якщо чиновник за те, що «підсобив», узяв «мзду», а його на цьому спіймали, то на кону стоїть уже все його подальше існування.

Законодавство передбачає за такі дії кримінальне провадження, що тягне за собою позбавлення волі терміном на шість місяців (і тим, хто дав хабара, і тим, хто його взяв).

У цьому разі чиновник і державний службовець після відбуття покарання втрачають усі належні державні привілеї, зокрема, пенсії, медичне страхування, страхування на випадок немічності та безробіття. Такі люди більше ніколи не зможуть обіймати посади державної служби, і їхня трудова діяльність починається практично з нуля. Адже такі діяння державних службовців і чиновників, навіть якщо скоєні після того, як вони залишили державну службу, суспільством сприймаються як ганебні й зазнають осуду. Більш того, цим «героям» важко влаштуватися навіть на будь-яку роботу…

Слід зазначити, що таких випадків трапилося не так уже й багато, оскільки чиновники і держслужбовці, взявши хабар, втрачають більше, ніж сам хабар. Тому цілком можливо, що на них спокушаються у разі, коли йдеться про якісь захмарні суми. А ось дрібнішим чиновникам на дрібніші подачки спокушатися немає сенсу, оскільки розплата буде надто вже велика. Приміром, у ФРН учителі теж належать до категорії державних службовців. Тож коли йдеться про подарунки для них як знак вдячності, то його вартість не може перевищувати 10 євро. Навіть пояснювати не треба, чому…

«Весільні генерали» не перевелися

Якщо відстежити доходи чиновників і держслужбовців практично не становить проблем, то з обліком додаткових «підробітків» депутатів Бундестагу та ландтагів ситуація складніша.

Незважаючи на те, що «правила гри» — права та обов’язки депутатів — дуже конкретно виписані й у Конституції ФРН, й у регламенті, й у так званому кодексі честі народного обранця. За ним члени Бундестагу, головне завдання яких — законодавча робота, повинні повідомляти про додаткову діяльність за професією і доходи від неї, яка неодмінно має оприлюднюватися. Як і дані про гостьові подарунки чи фінансові пожертви. Таке оприлюднення має дати виборцям можливість побачити картину можливого конфлікту інтересів, а також наскільки незалежно працює депутат і чи не впливає це на його політичну діяльність. До речі, неоплачувана діяльність не виключається. Депутат про таку свою роботу має звітувати перед президентом Бундестагу.

За регламентом, доходи кожного депутата з кожного виду діяльності мають бути оприлюднені, якщо вони сягають від 1 тис. євро на місяць, або 10 тис. євро на рік. Ці дані викладаються в межах 10 ступенів. У першому повідомляється про одноразові доходи від 1 тис. до 3,5 тис. євро на місяць, у другому — до 7 тис. євро, у третьому — до 15 тис., у четвертому — до 30 тис., у п’ятому — до 50 тис. І так далі — до 10-го ступеня, коли вказуються додаткові доходи до 250 тис. на місяць.

Про це депутати зобов’язані інформувати населення на сторінці Бундестагу під рубрикою «Біографія». Дані депутат актуалізує у міру надходження додаткових заробітків. А якщо його діяльність відстежили й знайшли  порушення чи замовчування щодо отриманого доходу, то це може призвести до зауваження президента Бундестагу, винесення попередження. А якщо такі заходи не впливають, то депутата можуть покарати штрафом — залежно від скоєного, аж до стягнення розміру його піврічного заробітку.

Як заробляють депутати, крім зарплати? Приміром, як консультанти, члени спостережних рад, різноманітних правлінь у товариствах чи організаціях. Результатом одного з журналістських розслідувань, у якому взяли участь кореспонденти видання «Шпігель» (https://www. spiegel.de/politik/deutschland/nebentaetigkeiten-was-bundestagsabgeordnete-nebenher-verdienen-a-e4650f15-5ea8-49b9-b802-2e5570236c6d), стали дані про те, що за півроку після приходу в Бундестаг депутати заробили додатково до зарплати 5,5 млн євро. За даними розслідувачів, кожен п’ятий народний обранець має додатковий заробіток. Нерідко депутати стають «весільними генералами», беручи участь у різноманітних засіданнях чи форумах.

Один із них, уже колишній парламентарій П. Штайнбрюк, котрий свого часу навіть був досить серйозним претендентом на посаду канцлера, брав участь у німецько-українському економічному форумі у Відні, де лише за посиденьки у президії, як писали тодішні ЗМІ, йому сплатили гонорар — 150 тисяч євро. Оскільки це був не єдиний такий випадок, котрий журналісти виявили щодо заробляння на своїй популярності чи «потрібності» на таких заходах, то Штайнбрюк, допустивши й інші промахи, програв на виборчих перегонах Ангелі Меркель в 2013 році.

Важко не спокуситися на гроші?

Також недавній випадок: берлінський сенатор від Лівої партії Катрін Лопшер, працюючи в двох комітетах, отримувала подвійну заробітну плату, що заборонено. Після скандалу змушена була піти у відставку. Не менш скандальними були заробітки заступника голови Бундестагу Ули Шмідт, яка, працюючи у відповідному комітеті, «допомагала» деяким фармацевтичним фірмам. Шмідт була добре обізнана з проблемами галузі, оскільки до обрання в Бундестаг обіймала посаду міністра охорони здоров’я.

Це — не поодинокі приклади, але лише те, що вдалося «розкопати» наполегливим журналістам. Утім, така ситуація вже давно не новина: три роки тому соціолог Свен Остерберг на замовлення Фонду Отто Бреннера провів спеціальне дослідження на цю тему. Він використав дані, отримані від самих депутатів і доступні на сайті федерального парламенту. Соціолог дійшов висновку, що 400 депутатів Бундестагу працюють на громадських засадах, решта отримують додатковий дохід. Остерберг зазначає, що й ці дані не можна вважати достовірними, оскільки зі звітів депутатів важко зрозуміти, скільки саме коштів отримано й звідки вони надійшли... Остерберг вважає, що проблема — в надто розмитих правилах декларування, за що депутатів упродовж багатьох років критикують організації з боротьби з корупцією. Адже записувати точні суми доходів народний обранець не зобов’язаний, він лише вказує, до якої групи з десяти можливих вони належать...

Натомість самі депутати не вбачають у такій ситуації конфлікту інтересів. Довести протилежне неможливо, оскільки зі звітів депутатів важко зрозуміти, яку мету переслідує додаткова діяльність — суспільно-корисну, приватну, комерційну, чи це оплата лобістських послуг з боку окремих осіб, підприємств чи цілих галузей? Ще більша проблема з індивідуальними підприємцями, котрі отримали депутатський мандат: вони взагалі не зобов’язані повідомляти, від кого отримують додаткові доходи. Закон дозволяє їм вказати у графі: «партнер №1 чи клієнт №2».

Дослідники такої ситуації у Бундестазі стверджують, що не ставили за мету довести, ніби парламент «купується» лобістами, але складається враження, що його все-таки можна... купити. Тож соціологи закликають законодавців звернути на це увагу.

Берлін.