У гірських районах Івано-Франківщини села розкидані далеко одне від одного. А ще кожне має десятки присілків. Горяни якось призвичаюються в них жити. Так було відвіку. Не сильно різниться устрій і тепер.

Глянеш отак на полонини — відстань між хатами може сягати й кілометра. Для туристів — краса: серед доглянутих полонин то тут, то там — обжиті оази, що потопають у садах. Та не скрізь така ідилія. Часто трапляються покинуті хатинки. Молодь оселяється в низинних частинах сіл або й узагалі виїжджає: урбанізація впливає й на звичний уклад життя горян.

Самотнім людям похилого віку скрізь важко. Зазвичай на допомогу приходять сусіди. А як бути в гірській місцевості? До найближчої хати дорога неблизька. І залишаються старенькі наодинці з природою. Інколи на порятунок приходять туристи, які є частими гостями в Карпатах.

Ця маленька бабуся (на знімку) виникла, здавалося, нізвідки. Підійшла до автомобіля із туристами, котрі зупинилися біля джерела в селі Снідавка Косівського району дорогою до відомого витвору природи чи небесних сил — кам’яної Терношорської Лади (на знімку).

Тримала в руках якийсь папірець.

«Зателефонуйте за цим номером, дуже прошу. То до мого сина. Він десь біля Києва на роботі. Я часто таким методом зв’язуюся з ним, бо сама не вмію користуватися мобільним телефоном», — розповіла бабуся.

Назватися не захотіла: мовляв, що там про мене писати. Лише сказала: дочка працює за кордоном. А вона тут мешкає сама. І вказала на будинок за потічком. Справді, серед дерев проглядалася обжита господарка. Тут, у горах, городів не обробляють через кам’янисті ґрунти. Проте біля хати завжди є садочок, буває, тримають кіз. Дрібну живність не можна: лисиці тут часті гості.

Наша незнайомка поговорила кілька хвилин із сином, чемно подякувала та й пішла собі через потічок додому. А туристи продовжили свій шлях до унікального скельного комплексу — Терношорської Лади.

Уже коли вибралися на вершину гори та почули розповідь екскурсовода Григорія Том’юка, власника садиби «Еко-Карпати», мимоволі порівняли ту застиглу у віках кам’яну бабу зі старенькою бабусею — наче берегинею цих гір.

За припущенням дослідників, Терношорська Лада — давнє дохристиянське святилище. Хоч скептики вважають цей скельний комплекс природним витвором, важко уявити, як великі брили каміння тримаються одна на одній, утворюючи різні фігури. Одна з них і дала назву скельному комплексу, бо має вигляд жінки. Та хоч би як там було, підноситься вона над цим славним краєм, наче хранителька. Притягує чимось невловимо містичним, додає сили та енергії.

Кожен із членів нашої подорожі до Терношорської Лади, а то були учасники організованого Асоціацією судновласників України та Гільдією власкорів Одеси прес-туру, повертався з гори зі своїми думками. Та, здавалося, об’єднувало всіх бажання ще раз зустріти маленьку бабусю та допомогти їй зв’язатися із рідними, передати часточку свого тепла.

Івано-Франківська область.

Фото автора.