Мешканці села Легедзине Тальнівського району на Черкащині вшанували пам’ять своїх дідів та прадідів, які сто років тому, 10 листопада 1920-го, зі зброєю виступили проти регулярних частин Червоної армії, що рухалися на Звенигородку, та затримали бригаду Григорія Котовського. В антибільшовицькому повстанні, яке очолив голова підпільного Уманського повстанкому отаман Петро Дерещук, узяли участь мешканці семи сіл — Легедзиного, Зеленькова, Вишнополя, Тальянок, Косенівки, Рогів і Кам’янечого.

Повстанці використали проти кінноти борони, які позвозили звідусіль і виставили на шляху червоних окупантів. Головний бій між селянами й кіннотниками відбувся на околиці Легедзиного. Тоді від більшовицьких куль загинуло 250 повстанців, ще сто підлітків котовці взяли в заручники і спалили кількадесят хат «петлюрівських активістів».

Десять років тому з ініціативи «Толоки Легедзиного» на місці бою було на кошти громади, зокрема київського мецената, уродженця Легедзиного Валерія Афанасьєва та його родини, встановлено п’ятитонний пам’ятник учасникам антибільшовицького повстання, вирізьблений з інкерманського вапняку. Як зазначає директор державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» Владислав Чабанюк, на стелі зображено ключові події української історії — від Трипілля, княжих часів до доби козаччини і новітньої держави. Сам моноліт — у вигляді Дерева Роду, яке від ворога захищають залізні борони — зброя легедзинських повстанців.

До 100-річчя повстання у Легедзиному планувалися науково-краєзнавча конференція «Уманщина в подіях української революції 1917—1921 років», військово-історична реконструкція, музейна виставка, мітинг.

«Мали згадати про організаторів повстання — отамана Петра Дерещука та його помічника Федора Крижанівського, — каже Владислав Чабанюк, — про «Параски», легедзинський храмовий празник, звезені з п’яти сіл, щоб використати проти червоної кінноти, борони, кілька тисяч повстанців, більшовицькі кулемети на тачанках, легедзинського дяка зі зброєю-сапою, два заховані повстанцями кулемети «Льюїс», тальянківський духовий оркестр, сотню підлітків-заручників, зачинених у легедзинській школі, десятки спалених потім у повсталих селах садиб «петлюрівських активістів». Про те, чому кілька років тому центральну сільську вулицю так і не перейменували з Леніна на Повстанців, і ще про 250 селян, полеглих на полі бою та страчених біля ставка, що зовсім поряд з пам’ятником, але свої корективи в програму урочистостей вніс коронавірус».

Тож урочисті заходи обмежилися покладанням квітів до пам’ятника та презентацією в соцмережах казки Сашка Лірника «Про село Легедзине, волю козацьку і чотири станкові кулемети», яка, за словами автора, про те, як у 1920-му «більшовики отримали по морді від українців».

«Після карантину ми обов’язково проведемо всі заплановані заходи. З’являються нові документи, нові дані й нові дати. А сьогодні просто проникнімося гаслом, викарбуваним на камені: «Героїчний дух живе у кожному». Живе, як і жив у серцях сотень тисяч тих, хто покинув у 1918—1920-х роках затишні домівки, дружин, наречених, дітей і став проти ворога, сказавши, як колись козаки-запорожці: «Землею і водою будемо битися з тобою!». І ще одне: крім своєї прямої функції, пам’ятник, ця частинка кримської землі, стоячи обабіч жвавої траси, ще і ще раз нагадує: Крим — це Україна, а героїчний дух, як і тоді, в 1920-му, живе у кожному!» — додає Владислав Чабанюк.