Будапешт, 5 грудня 1994 року. Україна, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підписали Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Підписують: Президент Російської Федерації Борис Єльцин, Президент Сполучених Штатів Америки Білл Клінтон, Президент України Леонід Кучма, Прем’єр-міністр Великої Британії Джон Мейджор.

Будапешт, 5 грудня 1994 року, Україна, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підписали Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 році, в світі виникла непередбачувана ситуація, коли країна, яка стала незалежною державою, отримала третій за потужністю, після США і Російської Федерації, ядерний потенціал. Ці обставини примусили керівництво США і Росії шукати вихід з цього становища, бо ділити лідерство в ядерному озброєнні ніхто з них не хотів.
У 1990 році в Україні залишився третій у світі ядерний арсенал (після США й РФ) у складі 4833 ядерних боєприпасів, в тому числі 1950 стратегічних. Ядерні боєприпаси зберігалися на чотирьох центральних складах (об’єктах «С») та на 57 базах зберігання.

Засоби доставки ядерних зарядів дозволяли вразити цілі на оперативно-тактичній та оперативно-стратегічній глибинах до 10450 км. Практично з території України могли бути гарантовано вражені цілі, розташовані в Європі та на Американському континенті. Кількість засобів доставки та кількість ядерних зарядів, враховуючи їх потужність, дозволяла знищити інфраструктуру і живу силу противника на цілих континентах.

На Україну почали тиснути з боку обох держав як в політичному, так і в економічному напрямках. Зміст такого тиску полягав у тому, щоб Україна добровільно віддала свою ядерну зброю. З кожним місяцем цей тиск посилювався. Україна вимагала гарантій своєї безпеки: політичної, економічної і військової.

Отримавши третій за потужністю ядерний арсенал, Україна зіткнулась з певними труднощами щодо його обслуговування, зберігання і охорони. На все це витрачалися величезні кошти. Крім того, Росія відмовилась постачати комплектуючі для обслуговування українських ядерних боєприпасів. Комплектуючі вироблялись тільки в Російській Федерації. Але основна проблема полягала в тому, що термін експлуатації ядерних боєприпасів був визначений виробником у 10 років. Ще на два роки завод-виробник міг подовжити термін експлуатації після обстеження і перевірки кожного ядерного боєприпаса.

Після досягнення цих термінів, ядерний боєзаряд підлягав утилізації за визначеною заводом-виробником процедурою. Якщо цей термін перевищувався, завод-виробник відмовлявся приймати боєприпаси на утилізацію.

1993 р. Відділ контролю за ядерним роззброєнням Центру верифікації Збройних Сил України.
Перший ряд: Володимир Філоненко, Валентин Астахов — начальник відділу, Ігор Аргучинський; другий ряд: Анатолій Писанко, Віктор Таран, Володимир Харитонов, Олександр Нєстеров, Олексій Галчонков, Микола Радченко.

Україна не могла довго зберігати ядерні боєприпаси, бо після набуття незалежності ресурс експлуатації українських ядерних боєприпасів становив 5—6 років, максимум до 2001 року. Після чого ситуація з їх зберіганням становилася вибухонебезпечною.

І в 1994 році чотири країни —  США, Російська Федерація, Велика Британія, Україна — вийшли на Будапештський меморандум, який був підписаний у грудні 1994 року.

Умови підписання Меморандуму: при відмові України від ядерного статусу їй було гарантовано незалежність, суверенітет та недоторканність кордонів. Такі гарантії в Меморандумі були прописані зі сторони Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучених Штатів Америки. Китайська Народна Республіка та Французька Республіка окремими заявами підтвердили Україні свої зобов’язання згідно з принципами Заключного акта Гельсінкської наради з питань безпеки і співробітництва в Європі поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Згідно з Будапештським меморандумом про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який був підписаний 5 грудня 1994 року, та Договору про СНО-1, з території України на підприємства атомної енергетики Російської Федерації для розкомплектування і знищення було вивезено 1950 стратегічних ядерних боєприпасів. Окрім цього, 2833 тактичні ядерні боєприпаси були вивезені з території України до 01.06. 1992 року.

Виконання українською стороною Протоколу до Меморандуму (в питанні знищення ядерних боєприпасів, що перебували на території України) дозволило Сполученим Штатам Америки та державам Європи заощадити багатомільярдні витрати на свою безпеку — відповідно 15 та 5 млрд дол. щорічно (за оцінками експертів).

Розкомплектуванням і знищенням 4833 ядерних боєприпасів на підприємствах Російської Федерації з червня 1992 року по жовтень 2001-го в умовах радіаційного опромінювання займались 17 офіцерів-ядерників з України, які мали статус спостерігачів України. Чотири спостерігачі пішли з життя до 60 років, чотири мають інвалідність.

Це була боротьба за пониження ядерної небезпеки на всесвітньому просторі. Це була справжня війна не тільки з ядерним монстром, а також протистояння з військовим керівництвом Російської Федерації, яке хотіло привласнити українські ядерні боєприпаси, що підлягали знищенню, та поставити їх собі на бойове чергування. Такі спроби російського керівництва попередили і розкрили офіцери-спостерігачі України, які не дали привласнити Росії 250 ядерних боєприпасів.

Мапа світу з радіусами дії засобів доставки ядерних зарядів, які були розташовані на території України.

Україна виконала свої міжнародні зобов’язання і врятувала Західний світ від ядерної загрози. Світ став безпечнішим. Під контролем спостерігачів України були знищені ядерні боєприпаси, які були націлені на США, Канаду і європейські держави.

Світова спільнота на чолі з США, яка гарантувала незалежність, суверенітет та недоторканність кордонів України, не виконує свої зобов’язання.

Компенсації за вивезені з території України 4833 ядерні боєприпаси не передбачалося, але завдяки умілим діям та професіоналізму спостерігачів України вдалось ініціювати та довести право власності України на ядерні боєприпаси. Російська Федерація надала Україні компенсацію за ядерні боєприпаси.

Компенсації за ліквідацію носіїв (ракети, літаки) ядерних зарядів та інфраструктуру (шахти, аеродроми, будівлі й обладнання) Україна не вимагала й не отримала. Вартість цього арсеналу оцінюється майже в 250 млрд дол.

Україна, яка добровільно віддала свою ядерну зброю, з лютого 2014 року зазнала військової агресії з боку Російської Федерації. Російська Федерація разом із Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Сполученими Штатами Америки, Китайською Народною Республікою та Французькою Республікою брала на себе зобов’язання (відповідно до пунктів 1,2 Будапештського меморандуму згідно з принципами Заключного акта НБСЄ) поважати незалежність, суверенітет та недоторканність кордонів України і ніколи не використовувати силу (військову, економічну, політичну) проти України, а також утримуватися від загрози територіальній цілісності й незалежності України, що ніяка їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, окрім мети самооборони або в будь-який інший спосіб відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй.

Російська Федерація анексувала Крим, постачає зброю незаконним терористичним формуванням та використовує свої війська для окупації частини території Донбасу. Її вояки вбивають синів і дочок України, які захищають свою територію від загарбників.

Україна у відповідний час виконала своє зобов’язання щодо знищення ядерної зброї, тепер настав час Організації Об’єднаних Націй, Сполученим Штатам Америки, Сполученому Королівству Великої Британії та Північної Ірландії, Китайській Народній Республіці й Французькій Республіці захистити Україну.

У Статуті Організації Об’єднаних Націй, в преамбулі, значиться: «...народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучості... створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов’язань, що витікають із договорів та інших джерел міжнародного права..», а також базується на ст. 26 «Pacta sunt servanda» Віденської конвенції про право міжнародних договорів (1969 р.), згідно з якою «кожен чинний договір є обов’язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися» та на п. 1 а) ст. 2 цієї конвенції, в якому підкреслюється, що «договір» означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі й регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох, зв’язаних між собою документах, а також НЕЗАЛЕЖНО ВІД ЇЇ КОНКРЕТНОГО НАЙМЕНУВАННЯ».

Україна — перша країна в світі, яка стала найбільшою країною-миротворцем планетарного масштабу. Це був приклад політичної волі та громадянської відповідальності перед народами світу.

Український народ вимагає від гарантів виконання своїх зобов’язань і компенсації завданих збитків.

Будапештський меморандум має бути доповнено механізмом з його виконання й відповідальності держав перед світовою спільнотою за його порушення.

Україна має бути визнана миротворцем світу!

Олег АРСЕНЮК, народний депутат, голова підкомітету з питань соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

Микола РАДЧЕНКО, голова правління ВГО «Спілка учасників та ветеранів ядерних випробувань і військових навчань з використання ядерної зброї».