На службі народу

У зв’язку з цією ювілейною датою пригадуються відомі слова поета Ф.І. Тютчева: «Блажен, кто посетил сей мир в его минуты роковые!». Ця образна формула поета найкраще характеризує життя й діяльність Миколи Петровича Білоблоцького. Справді благословенна ця людина, якій долею випало жити в історичні роки: вона отримує можливість бути не тільки свідком, а й безпосереднім учасником глибинних політичних процесів — переходу з одного суспільного ладу до іншого. 

Ми знайомі з ним c далекого нині 1974 року, коли його обрали спочатку секретарем, а через якийсь час другим секретарем Центрального Комітету ЛКСМ України, де я тоді працював. Довкола нього, що мав уже солідний виробничий і громадський досвід, пройшов сходинка за сходинкою шлях від секретаря первинної комсомольської організації до посади першого секретаря Миколаївського обкому ЛКСМУ, об’єдналися здібні, неординарні особистості.

Уже в той час Микола Петрович вирізнявся блискучою ерудицією, невичерпною енергією, від нього постійно виходили ідеї й ініціативи різних масових починань, він перебував у пошуку нових форм роботи. У ролі старшого товариша він навчав нас, новачків, апаратних премудрощів, учив не боятися труднощів, не падати духом від випадкових невдач, адже саме їхнє подолання — запорука міцної й повноцінної перемоги.

Він завжди дуже дбайливо й по-людськи ставився до своїх колег, брав доброзичливу участь в їхній долі. Справедливе й водночас строге, дуже вимогливе ставлення Миколи Петровича до себе й до товаришів викликало до нього загальну любов і повагу. І ми щиро називали його своїм начальником штабу, нашим «залізним канцлером».

За родом служби я не раз готував для нього допоміжні матеріали, і коли якось запізнився із вчасною їх здачею, отримав напівжартівливу, але надзвичайно важливу пораду: «Справжній журналіст — це той, хто встигає на пожежу за п’ять хвилин до її початку». От цього правила намагаюся дотримуватися все життя, хоча з «пожежами», на щастя, доводилося мати справу нечасто...

Відтоді минуло майже сорок років. Багато чого змінилося в нашому житті: країна стала іншою, сформувалися нові громадські відносини та й самі ми багато в чому змінилися: життя прожити — не поле перейти. І сьогодні ми з гордістю відзначаємо, що за цей час на наших очах авторитет Миколи Петровича Білоблоцького незмірно зріс завдяки постійному вдосконаленню стилю його роботи. Він став великою державною особистістю із широким кругозором, надзвичайними діловими здібностями, вмінням орієнтуватися в непростій обстановці. Його вміння розібратися в суті справи і прийняти правильне рішення завжди дає позитивний результат.

Так, усім нам в епоху змін доводиться жити в дуже напружений і складний період в історії нашої країни: так звана «перебудова», проголошення незалежності України, політична нестабільність, господарська розруха, зростаюче погіршення соціально-економічного становища населення, багаторазові кризи влади.

Не шкодуючи сил, Микола Петрович Білоблоцький вірно й віддано служить своєму народу й заслужено займає високі й відповідальні пости. У його трудовій біографії — робота інспектором Центрального Комітету Компартії України і другим секретарем обкому КПУ Черкаської області (однієї з перших у республіці за рівнем ефективності промислового й сільськогосподарського виробництва, котра здійснювала масштабне будівництво потужних підприємств машинобудування, які й нині працюють на економіку країни).

Людина міцного, харизматичного характеру, він завжди мав свою власну думку, котра не завжди збігалася із загальноприйнятою лінією «нагорі». Так було в комсомолі, так було й у партії. Відомі випадки, коли він прямо й принципово висловлював свою чітку позицію з окремих питань, коли його точка зору не збігалася з думкою інших, у тому числі й безпосередніх керівників. Це і є відмінною рисою його іміджу.

У 1990 році Миколу Петровича Білоблоцького обирають депутатом Верховної Ради України першого скликання по Жашківському виборчому округу Черкаської області, він входить до складу парламентської Президії, очолює Комісію з питань соціальної політики і праці, є членом групи «За соціальну справедливість».

Фактично йому довелося стояти біля витоків державності. У цей період створювалася нова законодавча база в соціальній сфері незалежної країни, було прийнято підготовлені Комісією під його керівництвом 44 закони й 71 постанову, спрямовані на забезпечення необхідних стандартів життєвого рівня населення. 

На наступних парламентських виборах в 1994 році Микола Петрович Білоблоцький хотів балотуватися по своєму округу. Але вийшло так, що по цьому округу кандидатом у народні депутати висувався вихованець комсомолу двічі Герой Соціалістичної Праці знатний механізатор Омелян Никонович Парубок. Щоб підтримати цю шановану й гідну людину, а також виходячи зі своїх моральних принципів, Микола Петрович вирішує зосередитися на державній службі. На його думку, якщо політик націлюється тільки на наступні вибори, то державний діяч орієнтується на наступні покоління.

Після парламентської каденції Микола Петрович два роки працює генеральним директором Київської будівельної компанії «Золоті ворота». Цей час він згадує як винятково корисний і потрібний не тільки для суспільства, а й особисто для себе, тому що він на власному досвіді зрозумів і відчув, що таке вітчизняний бізнес в умовах ринку.

У 1996—1998 роках Микола Петрович Білоблоцький працює в Кабінеті Міністрів України — міністром праці, а потім віце-прем’єр-міністром. Це надзвичайно складний період, більш як половина підприємств були збитковими, а інші, керівники яких сповідували принцип «для себе — все, для держави — нічого», ледь зводили кінці з кінцями. У результаті сніжною грудкою наростали соціальні проблеми. Заборгованість у зарплаті в 1996 році становила понад 4 мільярди гривень, а з пенсій — 2,4 мільярда. Інфляція на той момент була астрономічна — 10 тисяч відсотків.

Миколі Петровичу разом з іншими членами уряду й депутатським корпусом довелося докласти чимало зусиль, щоб здійснити негайні заходи з підвищення і вчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій. Приймалися конкретні заходи стосовно розвитку служб зайнятості, створення робочих місць, охорони праці, з підтримки рівня медичного обслуговування населення, будівельного комплексу, комунального господарства й багатьох інших питань, що входили до сфери їхньої компетентності й відповідальності.

Поряд з напруженою роботою в уряді Миколі Петровичу за дорученням керівництва країни доводилося виконувати непрості обов’язки з вирішення екстремальних ситуацій, що періодично виникали в регіонах.

Так, у квітні 1998 року він очолив урядову комісію, котра з’ясовувала причини й ліквідувала наслідки трагедії на донецькій шахті імені Скочинського, де загинули 63 гірники. Під його керівництвом здійснювалися заходи з нейтралізації злочинної діяльності кримінальних банд і стабілізації соціально-політичної обстановки в Криму. Після скандалу на виборах мера Одеси Указом Президента України від 28 травня 1998 року віце-прем’єрові Білоблоцькому довелося протягом декількох місяців тимчасово поєднувати свою роботу з виконанням обов’язків мера цього південного міста-мільйонника в курортний період. Шляхом політичного компромісу йому вдалося налагодити ефективну взаємодію органів державної влади, місцевого само-врядування й населення.

Зрозуміло, урядова діяльність послужила для Миколи Петровича ще одним дуже серйозним уроком політичної й громадянської зрілості. 

У листопаді 1998 року нове високе призначення — главою Адміністрації Президента України. Він був членом Ради з національної безпеки та оборони, членом Ради з роботи з кадрами, головою Комісії з державних нагород, заступником голови Координаційної ради з питань внутрішньої політики, заступником голови Координаційної ради з питань місцевого самоврядування, заступником голови Державної комісії з проведення адміністративної реформи.

Його особиста участь у вирішенні життєво важливих питань значною мірою сприяла забезпеченню реформування системи державного й місцевого управління, створенню умов для будівництва демократичної, соціальної й правової держави. 

Не дивно, що коли в одній з офіційних бесід Президента України Леоніда Даниловича Кучму запитали, кого зі своїх колишніх п’яти голів адміністрації він уважає одним із кращих, той, ні на хвилину не замислюючись, одразу відповів: Миколу Петровича Білоблоцького — це дійсно справжній кризовий менеджер, з яким приємно було працювати.

Рівно за рік — у листопаді 1999-го — нове дуже відповідальне призначення — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації. Агреман на призначення Білоблоцького був отриманий від росіян упродовж 47 хвилин, що виявилося рекордом в історії дипломатичної служби. На його думку, відносини між Україною та Росією — це синтез вікових політичних, економічних і культурних зв’язків двох найбільших країн, які треба розвивати й зміцнювати в інтересах наших братніх народів.

Однак попередній період в 1992—1999 роках був насичений подіями й проблемами, які необхідно було негайно розв’язувати. Це поділ власності СРСР, Чорноморського флоту, епопея навколо Криму й міста-героя Севастополя, військові, торговельно-економічні, валютно-фінансові, паливно-енергетичні проблеми, питання про статус російської мови. Складалося враження, що перші роки незалежності не так поєднували, як роз’єднували наші сусідні країни й народи.

У період його посольської служби було проведено Рік України в Росії та Рік Росії в Україні. Знаковою подією стало підписання 2003 року Договору про делімітацію сухопутної ділянки україно-російського державного кордону, а це майже 2000 кілометрів, на яких було 1200 спірних точок. Миколі Петровичу вдалося вирішити питання про встановлення в Москві меморіальної дошки Михайлові Грушевському на будинку, де той жив, і пам’ятника Тарасові Шевченку в Санкт-Петербурзі. Активна робота проводилася із земляцтвами, що об’єднували українську діаспору.

Звісно, були в діяльності посла й дуже непрості питання. Наприклад, ситуація з Тузлою, події навколо якої в 2003 році нагадували подобу бомби, що розірвалася. Або ж трагедія в 2002-му в Московському культурному центрі «Норд-Ост», де серед заручників опинилися 30 українців. Удалося уникнути чиновницької вигадки із приводу поїздок громадян України й Росії лише за закордонними паспортами, адже автори цієї витівки навіть не уявляли собі масштабів її наслідків.

Питання питань — це газ. Унаслідок непростих переговорів Україна домоглася вигідного для себе результату: ціна на 2000—2005 роки була встановлена на рівні 50 доларів за 1000 кубічних метрів. Угодою передбачалося, що такий механізм ціни на газ і його транспортування діятиме до 2013 року із щорічною пролонгацією. Однак у 2005-му «помаранчева» влада відмовилася від досягнутих домовленостей і пішла на висунуті нею кабальні угоди, від чого Україна щорічно втрачає 5 мільярдів доларів. От вам і «мирний» злочин у мирний час, з гіркотою каже Микола Петрович.

У результаті напруженої діяльності в рамках Договору про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною та Росією значно зміцнилися дружні зв’язки двох братніх народів. Розширився діапазон економічного співробітництва, товарообіг між двома країнами зріс більш як утричі. Неабияку роль зіграла створена з ініціативи Миколи Петровича при посольстві України журналістська рада, де регулярно проводили зустрічі із працівниками ЗМІ, що давало змогу позитивно впливати на їхні погляди про Україну. Вирішувалися й інші дуже важливі питання.

Микола Петрович Білоблоцький пропрацював на посаді посла шість років і вважає цей період вершиною всього свого попереднього життя й діяльності на політичному, урядовому й парламентському поприщі. Йому довелося працювати одночасно з Надзвичайним і Повноважним Послом Росії в Україні Віктором Степановичем Черномирдіним. 

Треба сказати, що Микола Петрович не розуміє деяких западних дипломатів і політиків, які, перебуваючи в Україні, привселюдно висловлюють свою негативну думку про те, що ми робимо щось не так, чого вони від нас хочуть, дають настійні рекомендації, що нам робити, як жити і як вирішувати ті чи інші державні питання. Тобто поводяться немов емісари, дозволяють собі грубо втручатися у внутрішні справи нашої країни, ходять на протестні акції, допускають на адресу уряду різкі висловлювання, неприйнятні за їхнього офіційного статусу в країні перебування. 

А нині євросоюзівські партнери дуже хвилюються, що від них іде Україна як недороговартісна, можна сказати, безплатна добавка до прибутку, особливо в умовах кризи. Дивує їхня істерика на суверенне й демократичне рішення легітимної влади України ще докладніше вивчити Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Зрежисована й підготовлена заздалегідь шалена реакція, масштабне виведення демонстрантів з такими агресивно-озлобленими гаслами, наче в країні розпочалася глобальна катастрофа, що не вміщується в рамки нормального людського аналізу.

Микола Петрович уважає, що в умовах сучасного стану українського суспільства, що й нині вчергове неспокійно вирує мітингами й протестами, дуже важливо було б мати плідну й об’єднуючу національну ідею, котра мобілізувала б громадян країни на вирішення чергових завдань, що стоять перед ними. Про це свідчить досвід США, Китаю, Франції, Південної Кореї та інших країн. Відомо, що одразу під час здобуття незалежності Україною робилися перші потуги створити таку само відповідальну національну ідею, однак генерувати її досі так і не вийшло.

Останніми роками Микола Петрович Білоблоцький працює головою Центральної Контрольної комісії Партії регіонів. Звичайно, роботи вистачає, тому що партія є провідною й правлячою політичною силою, має серйозну й відповідальну програму дій, чітку організаційно-кадрову структуру, що охоплює всі сфери життя країни й суспільства, до неї входять півтора мільйони людей. Отже, партія фактично забезпечує керівництво всіма ланками держави.

Як бачимо, в усі періоди свого життя й діяльності Микола Петрович щоразу опиняється на своєму місці, із честю витримує суворе випробування часом, гідно відповідає на його зростаючі виклики. Виходячи із набутого багатого життєвого досвіду й філософії здорового глузду, він бачить головне завдання реального політика в, можливо, більш правильному передбаченні того, як за даних конкретних обставин розвиватимуться події, де і як можна докласти своїх сил для досягнення найкращого результату.

Сьогодні можна відверто сказати, що під керівництвом цієї авторитетної й впливової людини виросло чимало відомих у нашій країні людей, повною мірою розкрилися їхні таланти й здібності. Один із його вихованців каже, що Микола Петрович уміє всіх надихнути своїм ентузіазмом і бадьорістю, працездатністю, вірою й надзвичайною ясністю простої і прямолінійної думки. Сповнений життя й енергії, завжди життєрадісний, справжній політик до мозку кісток, він заражає своїх колег жагою невгамовної боротьби за національні інтереси рідного народу й держави.

Віддаючи вірному служінню українському народу і його державі всі свої творчі сили, кандидат економічних наук, заслужений економіст України Микола Петрович Білоблоцький, крім людської подяки, має в результаті своєї неспокійної, майже піввікової праці також і високі заслужені нагороди — орден Ярослава Мудрого п’ятого ступеня, ордени «За заслуги» всіх трьох ступенів, орден Трудового Червоного Прапора, орден Знак Пошани, у нього двадцять п’ять медалей, а також орден Російської Федерації «Дружба», державні нагороди інших країн. (Важливо відзначити, що за роки своєї діяльності він не має жодного стягнення).

У ці грудневі дні колеги й друзі, рідні та близькі з усієї України, із близького й далекого зарубіжжя від усієї душі гаряче й сердечно вітають шановного Миколу Петровича Білоблоцького зі знаменним 70-річним ювілеєм, щиро бажають йому, його коханій дружині Людмилі Іванівні, синові Дмитрові, невістці Тетяні й онукові Сашку нових успіхів у роботі, міцного здоров’я, довгих і щасливих років життя.

Із днем народження Вас, Миколо Петровичу!