Петро Швець (на знімку) — вчитель-філолог на пенсії. Підручники й указку він передав молодшим ще років десять тому, бо, крім диплома й педагогічного досвіду, має любов до простої селянської праці і хист до господарювання.

Ми зустріли цього чоловіка в рідній для нього Любомирці на березі Чорного Ташлика — поруч зі зруйнованим людьми і часом старовинним млином і глибочезною кам’яною криницею із чомусь солоною водою. Під греблею шуміла вода, а бравий пенсіонер радів можливості поспілкуватися.

«Я не все життя тут прожив, хоч і народився в Любомирці, — розповідає пенсіонер. — Інститут закінчив у Кіровограді, потім довго викладав у Кривому Розі, де мешкав із першою дружиною».

На якомусь життєвому віражі Петра Івановича віднесло в напрямку батьківської хати. Тут він знайшов свою Олену Федорівну, якій про пенсію думати ще зарано. Тепер замість міського шуму-гаму в чоловіка — повний хлів домашніх тварин із властивими для нього звуками, запахами і розпорядком дня. Судячи з усього, Петру Швецю подобається те, що він робить.

«Пенсія у вчителів, як ви знаєте, скромна, — каже він. — Тому тримаємо з дружиною дві корови, свиней, пташину різну. Щойно козу до цапа водив. А тепер іду Куклу напувати...»

Кукла — остання коняка в Любомирці. Старенька, та в господарстві — незамінний помічник. Приміром, забезпечення хати дровами на зиму — її прямий обов’язок. У лісосмугах довкола села багато сухостою. Конячка чесно тягне паливо додому, ніби знаючи, що машина дров нині коштує 10 тисяч гривень — цілий капітал. А ще вона — виробник будматеріалу, до якого звикла змалечку кожна господиня на селі. Помазати піч, підлагодити стіну в літній кухні... Про технології і товари з гіпермаркету «Епіцентр» тут мало хто думає, а про Куклу та її «виробничі потужності» знають всі.

...На містку через річку немає огорожі, з нього легко злетіти і пішки ідучи, і велосипедом у піну Чорного Ташлика, що вирує глибоко внизу. На це зауваження Петро Іванович жартує: «Ми тут живемо, як індіанці. Ходимо обережно, водяні пастки обходимо, в лісові чагарі не заглиблюємося...»

Кіровоградська область.

Фото Івана КОРЗУНА.