— Передусім, шановний Олександре Любимовичу, розкажіть, що являє собою Національна комісія з радіаційного захисту населення України? Коли і з якою метою її було утворено?

— Наша Комісія народжена Декларацією про державний суверенітет України, в якій поряд із фундаментальними тезами про самовизначення, народовладдя, незалежність і рівноправність нашої держави у міжнародних зносинах було проголошено необхідність мати свою національну комісію з радіаційного захисту населення. Згадаймо, що минуло лише п’ять років після Чорнобильської трагедії...

А далі вже 1 серпня того ж року Верховна Рада схвалила постанову «Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи», за якою і створювалася Національна комісія з радіаційного захисту населення України. Першим головою Комісії було обрано видатного вченого, академіка НАН України Дмитра Михайловича Гродзинського.

— А який офіційний статус має Комісія?

— Комісія має статус постійно діючого вищого незалежного колегіального науково-експертного дорадчо-консультативного органу з питань протирадіаційного захисту та радіаційної безпеки населення України, а її склад і голова раз на п’ять років затверджуються парламентом. Відповідно до законодавства управлінські рішення у сфері ядерної безпеки та радіаційного захисту, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи мусили ухвалюватися на підставі висновків та рекомендації НКРЗУ. Проте протягом останніх років повноваження Комісії поступово обмежувалися. На те були різні причини, зокрема й той прикрий факт, що з незрозумілих причин Верховна Рада попереднього скликання не змогла обрати черговий склад комісії. До речі, я складаю щиру шану своєму попереднику, народному депутату України кількох скликань професору Володимиру Петровичу Скубенку, який попри всі негативні сюжети зміг зберегти потенціал Комісії.

Отже, зараз перед Комісією постало відповідальне завдання — умовно кажучи — знову повернутися на «ринг». Зрозуміло, що такі питання, як встановлення, зокрема, критеріїв зонування радіоактивно забруднених територій, вироблення норм та нормативів рівнів такого забруднення, безпеки повернення жителів до зон відчуження та інші, вкрай потребують належної наукової підтримки та супроводу.

— Назвіть, будь ласка, основні результати роботи Комісії за минулі роки.

— Комісія брала активну участь у формуванні національного ядерного законодавства, здійснивши наукову експертизу понад 300 проектів законів і нормативних актів, зокрема тих, які мають доленосне значення для забезпечення радіаційного захисту населення. Це, зокрема, закони «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об’єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему» та ін.

Специфіка «ядерного» законодавства в Україні полягає в тому, що основний його масив було розроблено ще у 90-х роках минулого століття. Відповідно існує потреба у певній його ревізії.

Слід підкреслити, що чи не найважливішим напрямком діяльності Комісії завжди були і будуть питання ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, забезпечення надійного радіаційного захисту населення, яке проживає на радіоактивно-забруднених територіях, а також ліквідаторів і постраждалих від Чорнобильської катастрофи.

Члени Комісії брали участь у підготовці заходів, спрямованих на забезпечення протирадіаційного захисту, виконували експертну оцінку важливих державних рішень і проектів, зокрема таких, як концептуальний проект нового безпечного конфайнмента, створення Єдиної державної системи обліку і контролю індивідуальних доз опромінення.

Комісія також визначила й запропонувала основні та додаткові критерії встановлення і перегляду зон радіоактивного забруднення. Слід зазначити, що ще у 1991 році постановою уряду України до таких зон було віднесено території майже 2300 населених пунктів 12 областей країни, з них: 76 — до зони відчуження, 86 — до зони безумовного (обов’язкового) відселення, 841 — до зони гарантованого добровільного відселення, 1290 — до зони посиленого радіоекологічного контролю. За безпосередньої участі членів Комісії проводилася також щорічна дозиметрична паспортизація цих населених пунктів. За її результатами Комісією підготовлено висновки щодо радіологічного стану кожного населеного пункту, віднесеного до зон радіоактивного забруднення.

Значна увага приділялася Комісією питанням гармонізації національного законодавства з міжнародними нормами та стандартами. Так, НКРЗУ обґрунтувала необхідність перегляду національної нормативної бази у сфері радіаційного захисту відповідно до рекомендацій МАГАТЕ.

Принагідно варто сказати про міжнародні зв’язки Комісії, насамперед із Європейською групою регуляторів у сфері ядерної безпеки. Також зараз активно відновлюються двосторонні зв’язки Комісії. Наприклад, вже на січень заплановано зустріч із представниками Японії, хоча, звичайно, нинішня пандемічна ситуація досить суттєво вплинула на масштаб та ефективність цих зв’язків.

— А що Ви можете повідомити про роботу діючих ядерних об’єктів? Наскільки нині вони є безпечними для населення та довкілля?

— Підвищення безпеки ядерних об’єктів (атомних електростанцій, підприємств урановидобувної галузі, об’єктів поводження з радіоактивними відходами) — це також один із напрямів роботи Комісії.

Особлива увага приділяється безпеці українських АЕС, що пов’язано з необхідністю продовження термінів експлуатації діючих на них енергоблоків. Зауважу, що терміни проектної експлуатації цих енергоблоків поступово спливають. Для глибокого аналізу цієї проблеми ще тоді Національна комісія провела два засідання, на яких розглядалися питання подовження строків експлуатації енергоблоків Рівненської АЕС. Членам Комісії навіть довелося відвідати цю станцію і на місці предметно розібратися із надійністю системи забезпечення радіаційної безпеки та організації радіаційного захисту персоналу і населення.

Чимало часу Комісією присвячено вивченню урановидобувного й уранопереробного комплексу України. НКРЗУ регулярно розглядає стан виконання цільових державних програм, спрямованих на забезпечення радіаційної безпеки цих об’єктів і населення, що проживає поряд з ними. Члени Комісії, зокрема, побували на Східному гірничо-збагачувальному комбінаті, ознайомилися зі станом системи його радіаційного захисту. Хочу підкреслити, що ці питання набувають особливої актуальності у контексті розвитку сировинної бази атомної енергетики нашої країни.

Значну увагу Комісія приділяє питанням культури безпеки, що є визначальним фактором безпечної експлуатації ядерних об’єктів та використання джерел іонізуючого випромінювання, радіаційного захисту персоналу та населення.

За умов стрімкого поширення сфер застосування ядерних та радіаційних технологій, пріоритетного розвитку ядерної енергетики й урановидобувного комплексу особливого значення набувають питання аварійної готовності. Члени Комісії регулярно брали участь у протиаварійних тренуваннях на атомних станціях України, сценарії яких враховують чинники, що призвели до трагічних подій на японській АЕС «Фукусіма-1» — до речі, експерти Комісії активно співпрацювали зі своїми японськими колегами під час тих сумнозвісних подій. За результатами тренувань надавалися предметні рекомендації щодо підвищення рівня аварійної готовності ядерних об’єктів, захисту їхнього персоналу та населення, що проживає на оточуючих територіях.

— Розкажіть, а які завдання є пріоритетними для Комісії на сучасному етапі?

— Одним із перших рішень нинішнього складу Комісії було затвердження Програми її діяльності на 2020—2024 роки. Цим документом визначено основні напрямки, проблеми, над якими члени Комісії працюватимуть протягом терміну своїх повноважень. Таких напрямків щонайменше п’ять. І, відповідно, для ефективної роботи в межах кожного напрямку Комісією створено п’ять постійних робочих органів — комітетів.

Знову-таки ідеться про безпеку ядерних та радіаційних технологій, що використовуються в енергетиці, виробництві, медицині, науці України. Варто нагадати, що ядерна енергетика забезпечує в нашій країні майже половину загального виробництва електроенергії. Нині воно здійснюється на чотирьох атомних електростанціях, що загалом мають 15 реакторів. Згодом на Хмельницькій АЕС передбачено спорудження ще третього та четвертого реакторів. На Чорнобильській АЕС завершено будівництво нового безпечного конфайнменту та здійснюються заходи щодо повного зняття з експлуатації трьох зупинених раніше енергоблоків і перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему. На окремих АЕС проводяться роботи із подовження строків дії атомних реакторів, в яких закінчився проектний термін експлуатації. Крім того, в Україні функціонують підприємства з видобування та переробки уранових руд, ведуться роботи щодо створення повного власного ядерного енергетично-паливного циклу. Загалом майже п’ять тисяч установ та підприємств використовують понад 25 тисяч джерел іонізуючого випромінювання. Зростає обсяг застосування радіоактивних речовин у медицині та інших галузях. Відповідно, важливого значення набуває удосконалення державної системи запобігання радіаційним аваріям та інцидентам, розробка заходів захисту як персоналу ядерних і радіаційно-небезпечних об’єктів, так і населення в цілому.

Як відомо, затверджена Енергетична стратегія України на період до 2035 року передбачає реформування нормативно-правового забезпечення діяльності атомної енергетики й промисловості; виконання зобов’язань щодо адаптації законодавства до норм ЄС у відповідності до Угоди про асоціацію України з ЄС у сфері атомної енергетики. У зв’язку з цим Комісія працює над усуненням невідповідності національного ядерного законодавства міжнародним нормам та стандартам, переглядом застарілої частини нормативно-правових та методичних документів у сфері радіаційного захисту (деякі з таких документів використовуються ще з радянських часів).

Не менш актуальним і надалі залишається питання подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та відновлення забруднених територій. За час, що минув після аварії на ЧАЕС, накопичено величезний досвід, який свідчить про негативний вплив на здоров’я людини як безпосередньо іонізуючого випромінювання та радіонуклідів, що забруднили довкілля, так і поєднання їх дії з іншими несприятливими чинниками. Проте в країні досі так і не створено єдиної державної системи контролю й обліку індивідуальних доз опромінення населення, яку відповідно до постанов уряду мали запровадити ще у 1999—2000 роках. Вирішення такої комплексної проблеми, як подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, потребує здійснення системних заходів щодо мінімізації її наслідків на підставі відповідної державної програми, яка має передбачати і відновлення системи контролю та запобігання потраплянню до організму людини радіаційно забруднених продуктів, і здійснення дієвого моніторингу стану здоров’я осіб, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС.

Важливим напрямком діяльності НКРЗУ є безпека поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом. Варто враховувати, що на теренах України нагромаджено великий обсяг відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів, якість поводження з якими значною мірою визначає рівень радіаційної безпеки не тільки нинішніх, але й прийдешніх поколінь. Крім того, від часів колишнього Радянського Союзу залишилося чимало радіоактивних джерел, значна кількість військових «могильників». В обставинах, що склалися, підвищеної уваги вимагає поводження зі згаданими речовинами. Зокрема, потребує приведення до екологічно безпечного стану територій м. Жовті Води та колишнього підприємства з переробки уранових руд у м. Кам’янському. Гостро стоїть питання щодо створення сховищ для захоронення радіоактивних відходів.

У контексті співпраці з міжнародними організаціями у сфері радіаційного захисту населення нагальним завданням Комісії є оцінка медико-біологічних впливів іонізуючого випромінювання природного й техногенного походження. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад 60% дози опромінення людини протягом життя зумовлено природними чинниками — вмістом радону-222 у повітрі, при цьому частка, що припадає на аварійне «чорнобильське» опромінювання, не перевищує 3%. Внаслідок опромінення радоном в Україні щорічно захворює на рак легень майже 8 тис. осіб, а у шахтарів уранових копалень ризик професійного захворювання на рак у шість разів перевищує допустимий рівень. Ускладнює радіаційну ситуацію і некероване затоплення шахт у тимчасово непідконтрольних владі районах на сході України, через що виникає небезпека накопичення у підвальних приміщеннях житлової зони вибухонебезпечного метану та радіоактивного радону. Все це вимагає від Комісії проведення системного наукового аналізу й оцінки впливу радіаційного фактору на здоров’я населення та довкілля.

— Ви сказали про довкілля, але, погодьтеся, що питання радіації — це лише одна зі складових цієї глобальної проблеми?

— Загалом тема радіаційного захисту, як я вже казав, виходить за межі наших традиційних уявлень. Певною мірою, наприклад, вона стосується такої вкрай актуальної теми, як продовольча безпека і пов’язаного з нею розвитку органічного землеробства як автономного сектора аграрної науки та агровиробництва. Основним каменем спотикання на шляху підвищення обсягу органічної продукції, яка беззаперечно знайде своїх прихильників у країнах ЄС та США, є стереотип про непридатність ґрунтів сільськогосподарських угідь України для виробництва зазначеної продукції внаслідок інциденту на ЧАЄС (забруднення радіонуклідами, перш за все найнебезпечнішими цезієм та стронцієм) і важкими металами (кадмієм, ртуттю, свинцем та ін.). Однак, зазначимо, що багаторічний моніторинг вітчизняних і зарубіжних установ та окремих учених показав справжній стан угідь України щодо забруднюючих речовин у ґрунтах. Так, за даними Центральної геофізичної обсерваторії, стабільно високим залишається рівень забруднення тільки в зоні аварії, безпосередньо в районі Чорнобиля.

— Зрозуміло, що результативність роботи Комісії залежить від її контактів з українською наукою...

— Саме так, у Комісії без перебільшення представлена еліта нашої як фундаментальної, так і прикладної науки. Наведу лише деякі цифри — до складу комісії входить шість академіків та чотири члени-кореспонденти Національної та галузевих академій наук, інші провідні вчені нашої країни. Втім, справа не стільки і не тільки в цифрах. Головне — це постійна творча співпраця з НАН України, яка відповідно до законодавства погоджує персональний склад нашої Комісії.

Крім того, Комісія спирається також на потужний потенціал університетської науки. Зокрема, вкрай актуальну тему радіаційної безпеки наших ґрунтів ми розглядаємо у тісній співпраці з Сумським національним аграрним університетом.

— Що вже зроблено новим складом Національної комісії з радіаційного захисту населення України?

— Передусім, Комісія відновила оперативне інформування керівництва держави про стан тих викликів і загроз, аналіз і моніторинг яких віднесено до її компетенції, із наданням відповідних практичних рекомендацій. Таке інформування відбувається як шляхом підготовки інформаційно-аналітичних матеріалів, так і під час безпосередніх зустрічей. Зокрема, реагуючи на поточні виклики, що постали перед Україною, Комісія не могла залишитися осторонь складної соціально-епідеміологічної ситуації, що склалася, й оперативно внесла керівництву держави пропозиції щодо покращення ситуації з COVID-19 з урахуванням радіаційного чинника. Відповідна аналітична інформація була направлена Президенту України та Прем’єр-міністру України.

За результатами моєї зустрічі з Прем’єр-Міністром України Комісія провела аналіз стану ядерної галузі та визначила низку проблемних питань, що потребують першочергового вирішення. Відповідну доповідь направлено українському урядові та Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування. Загалом тісна співпраця із профільним парламентським комітетом стала одним із основних засобів зворотного зв’язку, який допомагає удосконалювати державну політику й систему ядерного законодавства.

Нині серйозне занепокоєння викликає ситуація у сфері захисту ядерної безпеки та радіаційного захисту населення на тимчасово окупованих та прилеглих до них територіях, тому Комісія підготувала відповідні пропозиції, які детально обговорювалися на зустрічі з віце-прем’єр-міністром України — міністром з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексієм Резніковим. Зверніть увагу лише на такий факт. Станом на 2014 рік на території Донецької та Луганської областей знаходилися 11 784 радіонуклідні джерела іонізуючого випромінювання. Після 2014 року, внаслідок відомих подій, втрачено регульований контроль за об’єктами використання ядерної енергії, які перебувають на непідконтрольних Україні територіях у Донецькій і Луганській областях.

Комісією запропоновано низку наукових та практичних заходів щодо покращення ситуації, зокрема провести комплексне дистанційне дослідження опускання земної поверхні Донбасу прийомами супутникової високогеодезичної альтиметрії для визначення потенційних районів локальних землетрусів, обвалів, інших геологічних небезпечних явищ; застосувати технологію спектрозональної зйомки для визначення міграції радіонуклідів, особливо радону, у ґрунтових водах та підземних горизонтах затоплених шахт тощо.

Також Комісія в межах своїх повноважень і в співпраці з органами виконавчої влади вивчила ситуацію, що склалася внаслідок лісових пожеж у зоні відчуження ЧАЕС. Проаналізувавши надану інформацію, Комісія запропонувала розробити та прийняти Комплексну національну програму запобігання широкомасштабним пожежам з урахуванням досвіду США (Каліфорнія), Канади (Альберта) та Австралії (Південний Уельс). Ця програма має включати такі напрями: запобігання, профілактика і моніторинг виникнення пожеж, реагування на надзвичайні ситуації, прогноз наслідків; гасіння пожеж і комплексний (у т. ч. радіаційний) захист персоналу; мінімізація наслідків і цивільний захист населення в зоні впливу пожеж; експертний та науковий супровід.

На базі НКРЗУ фактично створено майданчик для обговорення проблем розвитку наукового потенціалу Чорнобильської зони відчуження та обміну думками провідних фахівців щодо питань організації та діяльності науково-дослідницького хабу. З часу Чорнобильської катастрофи здійснено десятки тисяч досліджень впливу радіаційних факторів на довкілля та здоров’я людини, накопичено величезний масив науково-технічних даних щодо стану забрудненої території, радіобіологічних, радіоекологічних та медичних наслідків аварії, які мають світове значення. Комісія та Державне агентство України з управління зоною відчуження об’єднали зусилля щодо створення Чорнобильського науково-дослідницького хабу/центру з метою координації вітчизняних та міжнародних досліджень, створення бази наукових даних для об’єктивної оцінки та прогнозу радіоекологічної та радіобіологічної ситуації в Чорнобильській зоні відчуження.

— Як відомо, незабаром 35-ті роковини Чорнобильської катастрофи...

— Так, Комісія братиме активну участь у заходах, присвячених цій сумній даті. Нині ми готуємо пропозиції для актуалізації Загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з радіоактивними відходами та Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему.

Плануємо також взяти активну участь у підготовці Національної Доповіді та парламентських слуханнях, організувати, зокрема, конференції: «Соціально-економічні наслідки Чорнобильської катастрофи» та «Радіо-екологічний стан територій, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, і шляхи їх соціально-економічного відновлення», а також громадське обговорення науково-практичних питань організації заповідника на території зони відчуження Чорнобильської АЕС.

— Останнє запитання: яким є громадський вимір у діяльності Комісії?

— Окремо слід згадати налагодження тісних контактів із громадськістю та роботу зі зверненнями громадян. На сайті НКРЗУ регулярно публікується актуальна інформація з питань радіаційного захисту. Прикметно, що найчастіше громадяни звертаються до Комісії з питаннями щодо визначення статусу населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначення територіальних меж зони відчуження, оцінки впливу радіаційного фактору на здоров’я людей.

Комісія активно співпрацює із широким колом зацікавлених інституцій, які так чи інакше пов’язані з проблематикою ядерної безпеки й радіаційного захисту населення. Зокрема, налагоджено дружні робочі контакти із Державним агентством України з управління зоною відчуження, Всеукраїнською енергетичною асамблеєю, всеукраїнськими громадськими організаціями «Союз Чорнобиль України», «Національний екологічний центр України» та ін.

Усі члени Комісії добре усвідомлюють, що попереду у нас велика та дуже відповідальна робота, і ми сповнені рішучості її виконати.

— Редакція дякує, шановний Олександре Любимовичу, за розмову...