Також Юлія — журналістка, член Національної спілки письменників України та Всеукраїнської літературної асоціації «Конгрес літераторів України». Авторка поетичних збірок «Контрасти», «Між видихом і вдихом», «Так хочеться жити», «Сад: зриме і незриме», «Невідворотне»... Була наймолодшою номінанткою на Шевченківську премію, а нині формує сповнений подіями літературний простір і допомагає зростати юним талантам, адже працює секретарем Національної спілки письменників України.
Навіть на відстані відчувається, що мало не у кожному закуточку її будинку оселилося мистецтво, за вікнами сповнює натхненням сад, а під одним дахом із пані Юлією наважуються на сміливі й успішні проекти її діти — Іван та Ольга. Ми говорили про нинішні реалії і поезію, місію та виховання, а також про...
...думки та вірші на карантині
— Після сповненого поїздками й активностями феєричного життя, в якому не було часу озирнутися і щось переосмислити, ми раптово отримали таку можливість. І закрилися в своїх мушлях, мов равлики. Але все дається нам для розвитку й вдосконалення, внутрішньої еволюції і еволюції людства.
Я доглядала за садом, працювала вдома, багато що для себе зрозуміла, по-іншому розставила пріоритети і цілі. Жінки черпають енергію не стільки із зовнішнього світу, скільки із родини і власного мікрокосмосу. І мені потрібен був цей час, щоб врівноважити свій внутрішній світ, перебудувати ставлення до своєї місії.
До речі, цьогоріч з’явилося багато віршів, не характерних для мене попередньої. Якщо раніше багато писала про тугу та розлуки, то нині звучать нотки щастя і радості.
...дебютну повість
— Завжди хотіла писати прозу, але бракувало часу. Також ще школяркою знала: для прози потрібно більше терпіння, глибших знань із психології, історії і просто краще розуміти життя. До прози треба дозріти. Цьогоріч я написала два оповідання, есе і повість! Її ще потрібно допрацювати. У поезії я прискіплива до кожного слова, навіть звуку. Цю прискіпливість переношу і на прозу.
...нову професію
— Отримала, по суті, нову професію — почала верстати, а також редагувати книжки. Ще коли працювала редактором газети, завжди була присутня, коли дизайнерка її верстала, коли білі шпальти оживали і наповнювалися. Також з дитинства бажала бути причетною до творення книжок: не тільки до написання, а й до фізичного втілення. Мабуть, усі ми рано чи пізно наважуємося прийти до того, про що мріємо в дитинстві.
...(не) творче виховання
— Я росла в простій сім’ї, у селі, батьки багато працювали. Творчість якось сама проросла в мені. Я співала, грала на фортепіано і на скрипці, ходила на курси малювання (щоправда, недовго: їх скоротили, бо це село, 1990-ті роки).
Коли мої діти були ще зовсім маленькими, я працювала в Центрі культури «Уваровський дім» у Ворзелі. Звичайно, була там не щодня, але постійно перебувала у творчому процесі: готувала вечори, зустрічалася з артистами, проводила майстер-класи і семінари. І діти часто були зі мною. На щастя, поводилися чемно, але виросли в цій атмосфері, вона для них — норма. І тепер самі вмикають світову класику. При цьому вони не рафіновані, а дуже різнопланові та сучасні.
...святкові традиції
— Ялинку наряджають діти (ми не купуємо зрізаної). Вони так само, як і я в дитинстві з сестрою, готують святковий концерт на дві-три-чотири години: танцюють, співають, влаштовують конкурси, читають вірші, грають на фортепіано і гітарі, показують сценки, виготовляють своїми руками цікаві речі... Це настільки яскраве дійство, що ми з чоловіком Володимиром його справді дуже чекаємо. І бачимо, як вони з року в рік ростуть... Це здорово!
...недитячі досягнення дітей
— Найкраще виховання — самому жити цікаво, зі смаком, з певною пристрастю, шаленістю. Діти уважно спостерігають за нами, заряджаються і наслідують нас.
Я приходила після роботи додому, розказувала, як ми робили газету, що буде темою номера. Іванку було 9 років, якось ввечері він приніс мені власну газету: зробив тему номера, слово редактора, центральні статті, новини. Ми запросили його в редакцію, дизайнер показала основні моменти у програмі для верстки — і він почав робити свою газету. Підготував 14 випусків! Минулого року Іван (на знімку) разом зі мною закінчив курси верстки і дизайну. Вже зверстав книжку, почав працювати над афішами, буклетами і візитками — навіть трішки заробляти. Займається 3D-конструюванням, вивчає, як робити мультфільми.
Оля (на знімку) навчається в 11-му класі академічного ліцею. Вона нагадує мені мене у її віці. Така ж багатогранна. Ходить у музичну школу, закінчила художню. Танцює, співає, любить хоровий спів, захопилася театральним мистецтвом, горить ним, пробує себе як режисер. Також робить невеликі відеокліпи, фотографує свій клас для випускного альбому, пише МАНівську роботу, ілюструє книжки — їй багато хочеться осягнути. Нині працює лаборантом у Київській МАН. До речі, свою наукову роботу захистила успішно і поїде на обласний етап конкурсу-захисту робіт учнів-членів МАН у секції «літературознавство». А ще пише прозу: в 13 років почала писати роман, притому зі складною, несподіваною і дуже цікавою сюжетною лінією!
...проекти
— Цей рік видався тихим. Стартували яскраво — з міжнародним проектом «Музично-поетичний салон «Камертон». Відбувся перший концерт фіналістів, далі мала тривати хвиля концертів упродовж року, але через карантин довелося все обірвати.
Із найяскравіших подій: моя книжка номінована на Шевченківську премію, «Пошепки і вголос» отримала премію ім. І. Дробного. Започаткували спільно із журналом «Ukrainian people» Міжнародний конкурс есе і новел «WorkStory: робота у фокусі літератури». Нині теми, пов’язані з роботою, професійним самовизначенням, безробіттям, трудовою міграцією, дуже активізувала пандемія. Хочемо, щоб люди поділилися цією творчістю. Найкращі тексти будуть опубліковані і в Чикаго (США), і в Україні, а переможці отримають премії.
...символи і цінності
— Для мене символ щасливого життя — це доглянутий, квітучий сад. А вбиває, коли бачу багатоквартирний будинок, біля якого ні лавки, ні клумби, ні дерева — самі бур’яни та сміття. Якщо люди не готові віддати частину свого часу і душі, щоб посадити дерево, доглядати за квітами — вони духовно незрілі.
Люблю, коли у дворі та в домі затишно, коли кожен куточок наповнений чимось гарним — що надихає, відновлює і дає сили. Адже ми живемо на землі, отримуємо від неї певний духовний і життєвий досвід і після себе повинні лишити її ще кращою.
Київська область.
Фото з родинного альбому героїні.
