А найвагоміший пласт роботи він виконав із відродження місцевого стародавнього Святодухівського храму.

Загартований працею і спортом

Олександр — уродженець Крилова колишнього Новогеоргіївського району. Коли містечко було затоплене водами Кременчуцького водосховища, він був ще підлітком. Ріс без батька. Пам’ятає, як поневірялися вдвох із матір’ю по квартирах, набідувалися, поки мати не отримала від меблевої фабрики кімнатку в гуртожитку в Табурищі. Хлопець із ранніх літ був привчений до праці, життєвими труднощами гартувався його напористий характер та набувалося вміння не відступати перед складнощами, добиватись поставленої мети.

Коли чоловік згадує про юність, розповідає про переломний момент, що стався в 1963 році: «На змаганнях «Шкіряний м’яч» мене запримітив тренер із футболу Юрій Махно (відомий на всю область спортивний наставник. — Авт.), взяв під свою опіку. Він був свого роду Сухомлинським у спорті та відіграв дуже важливу роль у моєму особистісному становленні. Я тоді виступав за світловодську міську футбольну команду «Авангард», де отримав не лише спортивний досвід, а й загартування духу та батьківські настанови цієї авторитетної і неординарної людини».

Перебралися у Браїлівку

Розпочав трудову діяльність Сашко в 16 років. Працював на місцевій меблевій фабриці, потім були інші підприємства. В 1967-му вступив на заочне відділення Харківського інституту радіоелектроніки та паралельно працював на

Світловодському радіозаводі. Трудився старанно і відповідально. Спочатку — слюсарем-складальником, потім — майстром, старшим майстром, начальником дільниці, заступником начальника цеху. Завод на той час налічував колектив майже дві тисячі чоловік і був у числі кращих серед аналогічних підприємств на теренах СРСР. Олександр Руденко був у числі кращих його працівників — неодноразово отримував відзнаки, за підсумками роботи постійно виборював звання «Кращий майстер заводу».

Але прийшли 1990-ті. Після розвалу Союзу колишній промисловий гігант занепав. Масово скорочували працівників. Руденки вирішили — треба переїздити в село, там буде легше виживати. Дружина Людмила ще допрацьовувала на заводі, а він уже облюбував Браїлівку, що в Онуфріївському районі. «Бував тут у гостях, відчув, що це — моє місце», — пояснює свій вибір О. Руденко. І став таким жителем села, який своєю активною діяльністю фактично оживив його.

«Спочатку я перебивався заробітками в місцевих фермерів — сапав буряки, сторожував, — розповідає чоловік. — Купив корову, іншу живність. Пізніше оформив підприємництво і протягом п’яти років, до виходу на пенсію, виготовляв бетонні кільця, урни та іншу продукцію, яка мала попит».

Підняли храм із руїн

Уже як місцевий житель О. Руденко неодноразово приходив до руїн двохсотлітнього місцевого храму. У пам’яті зринали спогади дитинства, коли бабуся водила його до церкви в Крилові, духовне піднесення, яке тоді відчував. Був вражений, що людське варварство та цинізм познущались над спорудою храму, але вірив, що в ньому залишився жити Дух Святий. Тож почав цікавитися історією Святодухівської церкви та вивчати можливості її відродження. А щоб мати більше повноважень та можливостей, у 2010 році вирішив балотуватися в депутати Павлиської селищної ради. Замість спокійної старості чоловік вибрав для себе інший шлях — прислужитися громаді. Пункт про відродження місцевої церкви у передвиборну програму вніс лише Руденко, бо на той час це була абсолютно нереальна «обіцянка» виборцям.

Інформації про храм, споруджений ще 1811-го на місці дерев’яної церкви, майже не було. У атеїстичні часи храм був пограбований і стояв пусткою. А в 2004 році тут сталася нищівна пожежа, і від нього залишились лише напівзруйновані стіни у чагарниках. Стояв без вікон і дверей, без покрівлі та бані, а всередині «чорні» археологи вирили котлован...

31 грудня 2010-го в Браїлівці відбулося перше богослужіння біля братської могили. Відтоді відродження храму почало набирати обертів. Щоб привернути увагу громадськості, Олександр Руденко розгорнув широку інформаційну кампанію у районній та обласній пресі. І знайшлося багато охочих відродити браїлівську святиню. Небайдужі люди об’єдналися в бажанні підняти храм із руїн. Активну участь взяла також жителька Кременчука Антоніна Сидяк. Її предки свого часу служили в Браїлівці, поховані тут, у цьому храмі вінчалися її батьки.

Сьогодні, підсумовуючи зроблене, Олександр Іванович сам дивується: скільки ним виїжджено, оббито чиновницьких порогів, щоб справа зрушила з місця. Якщо не мав коштів, щоб винайняти автівку — з’їздити до райцентру у чергових церковних справах, він сідав на велосипед (тоді на поїздку йшов цілий день). Крок за кроком осилював питання, які люди вирішують роками. Спочатку віднайшов архівні матеріали з історії церкви, написав велику кількість звернень у різні інстанції, а далі діяв за алгоритмом, підказаним заввідділу охорони культурної спадщини Кіровоградської ОДА Н. Лісняк: зареєстрував церковну громаду (Свято-Духівську парафію), створив місцеву громадську організацію «Рідний край», відкрив банківський рахунок для пожертв, добився виготовлення державних актів на право власності на будівлю (яка має статус пам’ятки архітектури місцевого значення XIX століття) та на земельну ділянку. Домігся виготовлення держакту і на землю під колишньою церковнопарафіяльною школою.

Олександр Іванович вважає, що йому «допомагав у цьому Святий Дух». Висловлює подяку й багатьом людям, які пішли назустріч: державним посадовцям, працівникам органів місцевого самоврядування, благодійникам. За рахунок останніх церква змінилась до невпізнання. Повністю відремонтовано дах, встановлено баню, вікна, двері, збудовано зруйновані колони на вході, відремонтовано сходи, зроблено зовнішнє облицювання стін. Нині вже розпочато внутрішні роботи — настелена підлога. Навіть благоустрій прилеглої території виконано. І це — без копійки бюджетних коштів. На будівельних роботах працювали і місцеві жителі, і священики.

І село ожило

Варто сказати, що пан Олександр не пропустив жодного засідання сесії селищної ради. Займався питаннями відновлення вуличного освітлення, ініціював ремонт дороги, що проходить через село, відновлення автобусного сполучення.

За його турботи Браїлівку включено в туристичний маршрут «Православне Подніпров’я». А в 2016 році «за активну участь у розвитку туризму, збереження культурної та історичної спадщини регіону та з нагоди 400-річчя Магдебурзького права в Крилові, уродженцем якого він є», Олександра Руденка відзначено грамотою відділу культури і туризму Світловодської РДА. Торік активному депутату, голові ГО «Рідний край» з нагоди річниці незалежності України вручили грамоту Онуфріївської РДА.

Свою місію Олександр Іванович вважає виконаною, бо як депутат максимально долучився до того, щоб село ожило, а спільна справа з відродження майже втраченої місцевої духовної святині об’єднала людей. Він часто відкладав важливі особисті, сімейні питання, натомість дбав, щоб мешканці маленького села не почувалися викинутими на узбіччя життя і щоб у рідному краї їм жилося комфортніше. Бо від однієї людини залежить багато...

На знімку: Одне з перших богослужінь.

На знімку: Такою церква чекає на прихожан нині.

Кіровоградська область.

Фото автора.