Розмов про відкриття у Рахові музею Гуцульщини та різноманітних культурних майданчиків було й є немало. Та чи не єдиною, хто не на словах, а справою робить відчутний внесок у розвиток туристичних принад, — є рахів’янка, географ, гід, а віднедавна ще й власниця унікального Музею гуцульської бриндзі Ольга Шкуро.

Нова туристична місцина у Рахові, по вулиці Шевченка, 210, відкрила двері для відвідувачів наприкінці вересня. Але вже встигла стати цікавинкою «гуцульського Парижа», як лірично іменують столицю Закарпатської Гуцульщини. — Традиційно, екскурсія починається відразу біля дверей, бо музей — це не тільки приміщення, а й мальовниче подвір’я з альтанкою, мангалом, сходами та іншим, — розповідає очільниця закладу й одночасно екскурсовод Ольга Шкуро (на знімку). Представляючи своє дітище, перше, з чим знайомить, — це зображення повітрулі — персонажа легенди про кохання вівчаря і лісової дівчини. Намалювала її, а ще додала букет та віночок з лісових квітів для фотографування, рахів’янка Марія Геніш. Після відвідувача зустрічає дерев’яна альтанка, домашнє господарство, незвичний мангал та вхід до самого музею.

— Наше подвір’я цікаве туристам тим, що тут постійно щось цвіте, співають шестеро півнів трьох різних порід, — каже екскурсовод. — Однак найцікавіше, що відбувається у альтанці, — це дегустація і приготування кулеші з бриндзою. Розповідає й про майбутні банери вздовж проходу, фотозону та малюнки висотної поясності на перилах.

На запитання «Чому вирішила створити саме музей овечої бриндзі?» зауважує, що споконвіків вівчарство було сакральним ремеслом гуцулів, тому це прадідівське заняття мало отримати своє увічнення. Спонукала до його створення реєстрація гуцульської овечої бриндзі як першого в Україні продукту географічного зазначення. А коли донька підказала їй, що відбувається подача документів на гранти від Українського культурного фонду, впродовж двох місяців старанно трудилася над написанням проекту та ще більше роботи виконала після погодження фондом ідеї створення «Музею гуцульської бриндзі».

— Проект реалізується в межах партнерської програми «Культура. Туризм. Регіони» Українського культурного фонду, Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України» (КЕУ) та Офісу розвитку малого та середнього підприємництва (SME. DO) при Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Загальна сума гранту — 402 тисячі гривень, з них частину я вже отримала, — додає очільниця музею.

Відтак зауважує, що реалізувати проект безцінними порадами допомагають ментори з музейної справи та комунікації Ярослава Музиченко з Києва і Галина Малець зі Львова.
Щодо самого приміщення музею, то перше, що зустрічає туриста, це карта, на якій слід поставити позначку «Звідки ти». На мапі вже є чимало крапок з різних куточків країни, і власниця музею сподівається, що вже найближчим часом позначки замайорять й на карті світу. Хоча пандемія коронавірусу стримує мандрівників. Але, як мовлять гуцули, — не все так буде!..
Основна виставкова кімната відтворює побут вівчарів, тож головні у експозиції — полонинська ватра та казан для приготування вурди. Також відвідувач на власні очі побачить берфела, путеру, бербеницю, трембіту, дримбу та інше...

— Туристи на цьому етапі екскурсії дізнаються про магію виготовлення високогірних сирів і знатимуть, що таке будз, кльиг, а головне — зможуть пригоститися експонатом, бо «Музей гуцульської бриндзі» — єдиний такий серед музеїв, експонати якого можна... скуштувати, — розповідає Ольга Андріївна.

Родзинкою екскурсії, а також єдиними на всі музеї Рахівщини є й сучасні технології. Завдяки окулярам віртуальної реальності та карткам доповненої реальності відвідувачі бачать, як випасають овець високо в Карпатах і дізнаються все про вівчарське ремесло. А воно — свого роду мистецтво кулінарії. Шкода, кажуть рахівчани, що ми ще не вміємо як слід цим гордитися й пропагувати. Але те, що відбулася реєстрація гуцульської овечої бриндзі як першого в Україні продукту географічного зазначення, — уже добрий крок.

У межах екскурсії відбувається і показ фільму «Гуцульська овеча бриндзя». А найцікавіше, що чекає на гостей, — це можливість у період випасу худоби побувати на справжній полонині, бо музей пропонує і мандрівки-екскурсії. Ще одне незвичне доповнення, яке Ольга Шкуро організовує для туристів, — це зустріч із корінною гуцулкою Василиною Грегорчак. Тож, окрім побачити і посмакувати, гість ще й має нагоду розважитися — послухати гуцульську говірку, гру на дримбі та насолодитися в’язанкою коломийок про вівчарів. — У нашому музеї є нагода адаптувати екскурсію за потребами відвідувача, а ще ми — не просто приміщення із експонатами, ми — ланцюжок між вівчарями і туристом, — зауважує пані Ольга. Повідомляє, що незабаром до експозиції додадуть і дивовижної краси гуцульські вбрання, в яких можна фотографуватися. Загалом усе, що є у музеї, можна брати до рук та розглядати. Ділиться власниця планами про розширення приміщення й облаштування дегустаційної кімнати. Чекає й на брендовий логотип та відповідні листівки, різну сувенірну продукцію.

Ольга Андріївна не полишає надій побачити музей ще й як осередок творчості та дитячого розвитку. Мріє, щоб на його базі влаштовувалися майстер-класи, заняття з дітками і тематичні зустрічі. Тож усіх запрошує на екскурсію. Хто побуває — не пожалкує. Бо відкриє для себе дивовижний світ Гуцульщини — цього барвистого куточка України!

Рахів.

Закарпатськаобласть.

Фото надане Михайлом ЮРАЩУКОМ.