Перші літератори вугільного краю працювали в шахтах і на заводах, а журнал видавали у вільний час
Відзначив 90-річчя літературно-художній журнал «Донбас». При народженні він звався «Забой» — як і літературне об’єднання, куди входили поети, прозаїки та критики, котрі не були професіоналами. Працювали позмінно на шахтах і заводах, а журнал видавали у вільний від основної роботи час. Винятком був хіба що перший редактор «Забою», петербуржець Михайло Слонімський. У Бахмуті письменник опинився в гостях, коли його умовили підготувати кілька номерів нового журналу.
Видання не здавалося провінційним: тут друкувалися не лише «свої» автори, а й Бабель, Єсенін. До війни головними редакторами були Олексій Селивановський, Григорій Баглюк, Іван Ле, Борис Горбатов та інші. «Доганяючи час, ми наполегливо вчилися... Багатьом із нас не вистачало не лише «філософського багажу» і літературної техніки, а й загальних знань», — так згадував 20-ті роки один із засновників літературного об’єднання «Забой» Фелікс Ковалевський. Журнал став центром консолідації письменницьких сил Донбасу.
На урочистості з нагоди ювілею в обласній науковій бібліотеці імені Крупської зібралися редактори та автори журналу різних років, керівники області та міста, діячі культури, громадськість, школярі та студенти. Гості ділилися спогадами і говорили про значення художнього слова для культурного процесу на Донбасі. Своє привітання колективу надіслав Прем’єр-міністр України Микола Азаров, а голова облдержадміністрації Андрій Шишацький подарував виданню комп’ютерну техніку. Грамоти і подяки отримали літератори і від міськради та обласного управління культури і туризму.
Дочка поета Павла Беспощадного, автора знаменитих рядків «Донбас ніхто не ставив на коліна...», Віра Павлівна розповіла «Голосу України», що на квартирі її батька в Горлівці в сорокові роки збиралася вся редакція — обговорювали наступні номери.
— Дивлюся — висить кітель фронтовика у передпокої. Значить, мені дістануться цукерки. Тоді їх купити було неможливо. А це приїхав Чорний-Діденко і звідкись привіз шоколад нам, дітям. Дружба письменників-«забойців» була дуже міцною, такої вже немає. Перед батьковим 50-літтям випустили книжку його віршів. Іще йшла війна, а книжки вже видавалися...
Журнал завоював любов читачів не лише у вугільному краї, а й далеко за його межами.
— На сторінках часопису друкувалися Олесь Гончар, Павло Загребельний, Віктор Астаф’єв, Юрій Бондарєв, наші земляки — Павло Байдебура, Вадим Пеунов, Григорій Кривда, Іван Мельниченко, Іван Костиря, Анатолій Кравченко, Олена Лаврентьєва, Борис Білаш та інші. І сьогодні журнал затребуваний часом як видання, що друкує кращі твори вітчизняної й зарубіжної літератури, — зазначив головний редактор Віктор Логачов.
Особливістю редакційної політики завжди був пошук нових авторів, дбайливе ставлення до молодих талантів. Одним із таких став Герой України поет Борис Білаш.
— Першої публікації чекав із нетерпінням, а коли вийшов друком журнал — душа співала! Це неймовірна радість, світлі юнацькі враження. У часописі були вміщені уривки з першої моєї поеми «Роксолана», сюди завжди добирав кращі вірші. Згодом, коли я понад 13 років керував обласним літературним об’єднанням, сам відкривав таланти і рекомендував до публікації. Ішов гарний творчий процес, підростало нове покоління літераторів. Це перлинка нашого краю — журнал «Донбас». І це полум’я, цей вогник треба зберегти на багато років.
Донецька область.
Довідково
Журнал народився у вересні 1923-го. Перший номер вийшов накладом у 40 тисяч примірників у Бахмуті. Після утворення Донецької області в 1932 році редакція переїхала до обласного центру — Сталіно. Нині «Донбас» — друкований орган Спілки письменників України, видається за підтримки Донецької облради.
Віктор Логачов та радіожурналіст Ірина Черниченко під час ювілейних заходів у бібліотеці.
Фото автора.
