Прихильникам вокалу запам’яталися українські народні пісні «Місяць на небі», «Якби я вміла вишивать», «Ти до мене не ходи», «На вулиці скрипка грає», «Лугом іду, коня веду», які на сценах України та багатьох країн Європи та світу виконує колоратурним сопрано вродлива і зеленоока Світлана Лось (на знімку).

Нині 40-літня малинчанка — солістка Житомирської обласної філармонії імені Святослава Ріхтера, а до цього сім років співала в одній із найкращих хорових капел Європи — «Ореї», працювала викладачем класу вокалу та бандури у Малинській музичній школі та педагогом-організатором ЗОШ № 2...

У напрочуд динамічному і напруженому графіку Світлана знайшла час розповісти читачам газети про своє життя і плани на майбутнє.

— Світлано Віталіївно, ви з дитинства мріяли про музику?

— Якщо чесно, то так. Мої батьки, Тетяна Сергіївна та Віталій Олександрович, родом із села Яблунівки Нововороб’ївської сільради. Мама радила мені, щоб я пов’язала своє майбутнє життя з музикою, а тато хотів, щоб я стала лікарем. Навчалась у Малинській школі № 4 та у музичній школі, де ази гри на бандурі та вокалу мені викладала досвідчений педагог Світлана Майданович. Саме за порадою мами та Світлани Іванівни я ще у 13-річному віці вирішила присвятити себе вокальному мистецтву. Музичну школу закінчила з відзнакою. Виступала із дитячою зразковою капелою бандуристів «Веснянка».

— Далі навчалися в Житомирі?

— Так, вступила до музичного училища імені Віктора Косенка на відділ народних інструментів. Грі на бандурі мене вчив народний бандурист, заслужений працівник культури України Микола Нечипоренко. Вокал викладав Олександр Варьоха. У 2012 році я закінчила хоровий відділ Житомирського інституту культури і мистецтв Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв. На третьому курсі училища знайшла свою долю — чоловіка Олександра. Після закінчення навчання я повернулася до рідного Малина. Працювала педагогом-організатором ЗОШ № 2, викладала бандуру у дитячій школі мистецтв.

У складі тріо бандуристок «Лілея» разом із Тетяною Сябер та Анжелою Власенко виступала на міських, районних та обласних сценах. «Лілея» стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу кобзарського мистецтва «Таврійські зустрічі», котрий відбувався на Херсонщині.

— А як же ви потрапили до «Ореї»?

— На одному зі звітних концертів Житомирської області, що відбувався у Національному палаці «Україна», я виконувала пісню «Пташиний хор». Після нашого виступу до керівника капели Світлани Майданович підійшов заслужений діяч мистецтв України, відомий вокальний педагог, лауреат премії імені Івана Огієнка Олександр Вацек. Він схвально відгукнувся про наш виступ. Згодом Олександр Олександрович запросив мене у хорову капелу «Орея». Я хвилювалась, як мене сприйме колектив, але швидко звикла до нової обстановки, колег.

— Які твори співали в «Ореї»?

— У репертуарі капели багато духовних, сучасних, оркестрових музичних творів вітчизняних та зарубіжних авторів. Великий професіонал і знавець своєї справи, закоханий у музику та хоровий спів, Олександр Вацек відкрив нам нові перспективи. Він довів, що один і той же склад хористів може співати не просто різну музику, а й у різних вокальних манерах. Яскравим прикладом цього став фантастичний «Політ джмеля», який побив рекорд України за тривалістю виконання. Олександр Вацек довірив мені соло в таких музичних шедеврах, як «Kyrie», «Music for a While», «Nunc dimittis», «Святий Боже», «В чистому полі», «Що то за предиво?», «Ой, зацвіли фіялочки!».

Мені пощастило виступати з «Ореєю» на міжнародних хорових конкурсах і фестивалях у місті Толос (Іспанія), де ми виграли Гран-прі, у Німеччині, Польщі, Словенії, у різних містах України. Але хоч би де я їздила, де виступала, а душею завжди з рідним Малином, сім’єю, батьками.

— А у філармонії репертуар інший?

— Так, трішки інший. Тут я співаю переважно зарубіжну та вітчизняну класику. Виступаю з концертами, відвідую вокальні конкурси, здобуваю перемоги...

— Чому надаєте перевагу у вільний від співу час?

— Якщо випадає вільна хвилинка, намагаюся її провести разом з родиною — донькою Даринкою та сином Сергієм, коханим чоловіком Олександром, який мене в усьому підтримує, допомагає, ставиться із розумінням до моєї нелегкої професії. Люблю випічку і з задоволенням радую своїх рідних смачними тортами, кексами, бісквітами та пиріжками. Маю багато друзів, люблю подорожувати і займатися спортом. А взагалі мені пощастило, бо моя професія і є моїм головним захопленням, тож у вільний час часто ходжу на концерти колег.

Як з’являється нагода, радо приїжджаю до рідного Малина. Всім землякам, яких безмежно люблю, бажаю здоров’я, оптимізму, миру і сімейної злагоди. Бажаю усім не шукати легких шляхів і не боятися ризикувати. І, звісно, ходити у храми, відвідувати концерти, бо це збагачує духовний світ людини і дає віру в краще майбутнє.

Житомирська область.

Фото з архіву Світлани Лось.