Її написав про свого односельця член Національної спілки журналістів України Микола Гринь.
На рубежі ХІХ—ХХ століть у сузір’ї вітчизняних зодчих та цивільних інженерів яскраво засяяла зоря уродженця села Козацького на Чернігівщині Миколи Даміловського. Онук сільського священика, син священика цього ж Свято-Миколаївського храму, Микола пішов іншим шляхом і після закінчення земської школи став гімназистом при історико-філологічному інституті князя Безбородька в Ніжині, а далі опановував інженерно-будівельне та архітектурне мистецтво в Петербурзькому інституті цивільних інженерів, який закінчив з відзнакою, а його прізвище золотими літерами навічно занесли на дошку слави і пошани цього вишу.
З дипломом спеціаліста повернувся в рідну Україну. В Києві він став всесвітньо відомим архітектором та ученим, одним із засновників українського народного стилю в будівництві прибуткових житлових будинків, промислових споруд найрізноманітнішого призначення у Києві, Кривому Розі, Білій Церкві, Одесі, Бахмачі, Ніжині, Покровську та інших містах. Разом з однодумцями Микола Олександрович стояв біля витоків створення в молодій українській народній державі товариства українських архітекторів, художнього, архітектурного, політехнічного інститутів. Ним розроблений особливий прилад побудови архітектурних перспектив — «Лінійка Даміловського», яким будівельники, проектанти, архітектори, митці користуються понад століття.
У вересні 1929 року професора заарештували, поставили на нього клеймо українського буржуазного націоналіста і звинуватили в участі в так званій Спілці визволення України, яка нібито хотіла повалити радянську владу. Несправедливі звинувачення відбилися на здоров’ї та творчості Миколи Даміловського. А його ім’я й талант десятиліттями замовчувалися. Він помер від холоду і голоду в 1942 році в окупованому німцями Києві. Бо більшовицька влада не вважала за необхідне евакуювати безпартійного професора, вчорашнього «ворога народу»...
Книжка «Кам’яної справи художник» — перша ґрунтовна спроба дослідити життя та творчість науковця. Досі це робили лише фрагментарно, а про його арешт згадували лише побіжно. У художньо-документальному виданні вперше оприлюднено протоколи допитів Миколи Олександровича, наведено текст звинувачення та інші документи, які десятиліттями лежали під грифом «таємно». Вперше опублікована й частина епістолярної спадщини професора, для належного пошанування якої так мало зроблено в Україні. Зате так званий старший брат не посоромився записати його до «известных русских архитекторов». І як тут не погодитися зі словами захоплення відомого українського історика Сергія Павленка, що вихід книжки «Кам’яної справи художник» є крутою подією, бо врешті із забуття повернуто ще одну таку потужну особистість.
