«У нас усі обурені поштовою реформою, — розповідає пенсіонерка Ніна з села Пальчик Звенигородського району. — Для кого її зробили? Тільки не для людей! Був свій поштар, ми йому довіряли. Отримував мінімалку, та й то півставки. Навіть ті копійки забрали! Тепер присилають до нас якихось чужих людей на машині. Ми боїмося їм навіть хвіртки відчиняти. Звідки знати, хто приїхав і з яким умислом? На обслуговуванні в селі багато старих, немічних людей, які або зовсім не ходячі, або виходять на вулицю раз-два на місяць. Нам страшно! А раптом аферисти перевдягнуться листоношами? Зараз всяке буває. Ми й комуналку боїмося через це сплачувати. А що, як вони гроші собі заберуть, а в нас борги накопичуватимуться? Потім світло, газ відключать. Про пенсію й говорити годі. Мабуть, доведеться переводити на банк та просити родичів, аби з карточки знімали...»
Жінка скаржиться, що заїжджі поштовики їй навіть газет не запропонували передплатити, хоч раніше вона була активною читачкою періодики. Сільська листоноша ніколи не забувала попередити, коли розпочинається передплата, яка ціна на ту чи іншу газету. Щось радила, знайомила з новинками. Схожа ситуація і в селі Ступичне.
«Якось люди посходились до центру, щоб рахунки посплачувати, на 11-ту годину ранку. Чекають, виглядають ту пересувну пошту, її нема і нема. Приїхала аж о пів на четверту! Чому запізнилися — так і не сказали, — розповідає місцева мешканка Наталія. — Газети приходять з великим запізненням, матеріали, що там надруковані, на момент отримання вже не актуальні. А, буває, взагалі преса не доходить. У мішку, що привозять поштовики, нічого не посортовано. Все лежить насипом. Спробуй розберись, в яке село і кому везти газети. Тому багато людей відмовилося від передплати. Напишіть, щоб повернули наших сільських листонош. І хай зарплату їм дадуть достойну їхній праці, а не ті «сльози», що платили.
Працівники пошти, яких найняли, не винні ні в чому, але люди їх не знають і тому не довіряють. Та й для них робота нова, сіл вони не знають, жителі незнайомі, не те що своя поштарка була, котра знала всіх мешканців, як своїх п’ять пальців. А ці шукають за адресою, тому й запізнюються. Спробуй когось знайти, коли не на всіх хатах є таблички, а на тих, що є, й досі старі назви вулиць».
Натомість у селищі Катеринопіль листонош не змінювали. Тому й реформу люди особливо не відчули. «Свої» поштарки пенсію носять справно, листи, газети також. Ось тільки приміщення колишнього районного вузла зв’язку (на знімку) вже таке просторе, очевидно, не потрібне. Частину площ власники пропонують здати в оренду.
Але таке становище не лише у Катеринополі, а у всіх колишніх райцентрах.
Черкаська область.
Фото автора.
