Тепер її материнське серце гріють не лише чотири сини та шість доньок, а й 23 онуки і 8 правнуків.

Родом Юстина Йосипівна з Івано-Франківщини, але більшу частину свого життя мешкає на Онуфріївщині. Вже в статусі багатодітної мами вона переїхала на Придніпров’я, в село Василівка. «Важко було жити в Західній Україні, — згадує минуле. — Чоловіки всі пороз’їжджались на заробітки, а жінкам потрібно було самим і копати, і косити, і садити, і дітей ростити...»
Юстина Йосипівна пішла працювати на ферму дояркою. Було нелегко, фактично не знала ні відпусток, ні вихідних. Удома теж без відпочинку. «Хтось міг піти десь у гості чи на якесь свято, а мені не до того було за такою сім’єю», — розповідає жінка. А робота, як то кажуть, горіла в її руках. З дитинства привчала до праці і своїх дітей.

«У нашому «колгоспі» як було? Зранку роздала всім наряд — кому картоплю, кому цибулю чи буряки сапати, — з усмішкою згадує трудівниця. — Прийшла з ферми, перевірила: хто зробив — може йти погуляти на вулицю, хто ні — дороблятиме».

І чоловіка роботящого Юстина Йосипівна знайшла собі в Василівці — Володимира Іваненка. Точніше, він сам підкорив Юлю (так жінку почали звати василівчани) своїм працелюбством і... романтикою. Працював, як і Юля, на фермі. Якось навіть отримав відзнаку як кращий дояр колгоспу. А Юлине серце задобряв квітами — то на роботу принесе, то біля вікна її хати залишить...

Звісно, в сімейному житті всього бувало — і у відносинах подружжя, і з дітьми. Чимало життєвих випробувань довелось знести, але від такого загартування родина ще міцнішою ставала.
Із печаллю згадує Юстина Йосипівна втрати: один син через ускладнення від застуди пішов із життя у вісімнадцятилітньому віці, ще один помер немовлям. Решта дітей, дякувати Богу, здорові, вже мають свої родини.

Років десять родина Іваненків мешкає у Камбурліївці. Тут майже по-сусідству проживають четверо з десяти дітей, ще двоє — в Василівці, по одному — в Омельнику, Пирятині Полтавської області, Головківці Олександрійського району та на Тернопільщині.

Наймолодший Володимир живе в Камбурліївці і святкує свій день народження разом із мамою. Такий подарунок отримала жінка на свій день народження тридцять два роки тому.
Нині діти та онуки — не лише радість, а й допомога. Юстина Йосипівна має проблеми зі здоров’ям, тож її, як і батька, в цій великій родині стараються берегти.

«Буває, навесні бідкаємось, що город потрібно садити, виходжу з хати, бачу — хлопці картоплю досаджують, а дівчата вже розсадою займаються», — хвалиться Володимир Васильович.
На дні народження, якщо є можливість, стараються зібратись усі. На нинішню ювілейну дату — 70-річчя берегині роду — в хаті теж було надзвичайно людно та гамірно. Вітали ювілярку діти, онуки, правнуки, які ледве поміщались в оселі. А головними подарунками були кімнатні квіти, які Юстина Йосипівна дуже любить.

«Я попередила — не потрібно мені ніяких подарунків, — скромно усміхаючись, розповіла жінка, — то мені позносили квіти в горщиках, знають, що від таких дарунків я не відмовлюсь».
Символічно, що на всю округу лише біля подвір’я Іваненків гніздяться лелеки. «Цьогоріч аж троє лелеченят вилетіли з гнізда», — радіють Юстина Йосипівна і Володимир Васильович...
Відзнаки. У 1987 році Юстина Іваненко нагороджена орденом «Материнська слава» І ступеня. В 2012-му їй присвоїли почесне звання «Мати-героїня».

Кіровоградська область.

Фото автора.